Лекція 7 – 8

Морфологічні засоби ділового мовлення.

Іменник. Прикментник.Займенник

План

1. Іменник. Функціональний зміст категорії роду, числа, відмінка в діловому мовленні

2. Написання і відмінювання власних особових назв

3. Написання закінчень родового відмінка однини іменників чоловічого роду II відміни

4. Типові помилки у вживанні іменників

5. Прикметник. Уживання прикметників у діловому мовленні як засобів конкретизації вираження думки. Ступені порівняння якісних прикметників

6. Займенник. Особливості вживання граматичних форм займенників

1. Іменник. Функціональний зміст категорії роду, числа, відмінка в діловому мовленні

Рід іменників. Викликають певні труднощі форми узгодження з невідмінюваними іменниками.

1. Невідмінювані іменники, які називають осіб чоловічої статі, відносяться до чоловічого роду, а ті, що називають осіб жіночої статі – до жіночого: висока леді, старий кюре, респектабельний аташе, гарна фрау, відомий рефері. До чоловічого роду належать невідмінні іменники, які позначають професії, звання, посади, традиційно пов’язані з чоловічою працею: конферансьє, портьє, шансоньє та ін.

Словами спільного роду називають іменники, що позначають осіб чоловічого і жіночого роду (тут можливе подвійне узгодження): візаві, протеже, також невідмінювані прізвища Кюрі, Долгих, Жеваго, Крутих та ін. Пор.: Марія Кюрі відкрила... П’єр Кюрі сказав...

2. Невідмінювані іменники, назви істот (тварин, риб, птахів), мають чоловічий рід: гарний какаду, кенгуру сховався, рижий поні. Узгодження за змістом у формі жіночого роду повинно бути мотивоване контекстом (читач повинен зрозуміти, що мова йде саме про самку): кенгуру відчайдушна захищала своє дитя.(виняток: цеце (муха) – жін. рід).

3. Назви неістот належать переважно до середнього роду: це депо, серйозне алібі, наше кафе, крайнє купе, шкіряне галіфе, чорне таксі.

4. Власні назви належать до того ж самого роду, що й позначувані ними загальні назви (озеро, місто, ріка, країна): багатомільйонне Токіо, прекрасне Сочі, могутня Конго (ріка), Конго розміщена в Африці (держава), „Юманіте” писала (газета), „Манчестер юнайтед” мав кілька команд (футбольний клуб).

5. Незмінювані складноскорочені слова мають переважно той же рід, що й основне слово: велика АЗС (автозаправна станція), Чорнобильська АЕС (атомна електростанція.

6. Назви осіб за професією, посадою, званням, як правило, утворюють паралельні форми чоловічого і жіночого роду (робітник – робітниця, вихователь – вихователька, викладач – викладачка та ін.). При виборі однієї з цих форм слід орієнтуватися на такі правила:

6.1. Офіційними, основними назвами посад, професій і звань служать іменники чоловічого роду: бакалавр, доктор, магістр, менеджер, інженер, бухгалтер, ректор, директор, технолог, професор, механік, віце-президент, прем’єр-міністр та ін. Використання найменувань у формі жіночого роду можливе в текстах, для яких вказівка на стать є бажаною і не може бути виражена іншими засобами (успіхи українських баскетболісток, виступ відомої співачки.

Примітка: багато іменників жіночого роду, утворених суфіксами -ш-, -их-, -к- та ін., мають розмовне, а нерідко й просторічно-жаргонне стилістичне забарвлення (секретарша, директорша, касирка). Для офіційного тексту вони непридатні.

6.2. В офіційно-діловому стилі не вживаються найменування осіб за ознакою місця проживання або місця роботи на зразок заводчани, дистанційники, сільчани, радгоспники (пор. колгоспники),

Ці слова є розмовними варіантами офіційних складених назв (заводські робітники, працівники дистанції на залізниці, мешканці села, робітники заводу по випуску вагонів).

Число іменників. Для ділового мовлення характерним є широке використання іменників, уживаних лише в однині (скасування, змагання, співпраця, огляд, запровадження, оформлення, виконання, схвалення, дебет, квота, кворум, рух), або лише в множині (кадри, ресурси, фінанси, дебати).

Речовинні іменники вживаються тільки в однині (вода, глина, крейда, вино, шовк, сатин, пшениця, кукурудза, віск, сталь, сіль, масло). Але деякі з них набувають невластивих для них форм множини на позначення видів, сортів, типів речовин (мінеральні солі, крупні сири, солодкі вина, машинні масла, сипучі піски, високі зелені хліба). Таке вживання форм множини у ділових паперах не є порушенням норм літературної мови. Для офіційно-ділового стилю характерне вживання іменників в однині на позначення не одного, а багатьох предметів (Жінка в нашій країні має рівні права з чоловіком. Полювання на дикого кабана дозволяється...Зібрано цукрового буряка на площі 100 га). У цих випадках однина служить засобом узагальнення, вона вказує на ряд однорідних предметів, що сприймаються цілісно.

Якщо ж мова йде про внутрішньо розчленовану велику кількість однорідних предметів, таку, що її можна рахувати або якось інакше вимірювати, тоді слід використовувати форму множини: Випуск автомобілів „Таврія” продовжується. Продаж костюмів проводиться тільки за готівку.

Проте бувають випадки, коли на це правило не зважають. На базу надіслано 100 штук дитячого шерстяного костюма). Таке використання форм однини, очевидно, виникає під впливом документів деяких типів – стандартних бланків, номенклатурних переліків і списків, прейскурантів тощо, у яких позначення предметів при переліченні подається звичайно у називному відмінку однини. Подібне використання статі особи, позначуваної цим іменником (призначити Саленко Галину Петрівну на посаду асистента; звільнити Бендерук Ольгу Іванівну від виконання обов’язків лаборанта та ін.).

Текст набуває суворо офіційного характеру, якщо слова, узгоджувані з назвою посади, подаються у формі чоловічого роду, навіть у тих випадках, копи йдеться про жінок адвокат зазначив, директор дозволив). Якщо ж у документі зазначається прізвище людини, яка займає цю посаду, то підпорядковані слова (дієслова, прикметники) узгоджуються з прізвищем і вказують при цьому на стать (менеджер Т.Ф. Павленко відмітила, доктор права О.І. Остапчук зазначила). Примітка: не відповідає нормам літературної мови висловлювання на зразок „головна технолог, старша бухгалтер поїхала у відрядження”. Форми однини в документах інших типів є відхиленням від норм літературної мови. Відповідає літературній нормі використання форм однини, яка вказує, що однакові предмети перебувають в однаковому відношенні до кожного з групи названих (Призовники з’являються до військкомату з паспортом і приписним свідоцтвом).

2. Написання і відмінювання власних особових назв

Українські прізвища пишуться за тими самими нормами правопису, що й слова, від яких їх утворено: Сивокінь (бо сивий кінь), Онищук (бо Онисько), Олійник (бо олія), Січкаренко (бо січка), Олексієнко (бо Олексій).

Апостроф у прізвищах пишеться за тими самими правилами, що й в інших словах: Крип’якевич, Дроб’язко, Солов’яненко, Карп’юк, Стеф’юк, М’яло, Мар’яненко, Лук’янчук; але: Довбяга, Ужвюк, Рябокляч. М’який знак у прізвищах вживається за тими самими правилами, що й в інших словах: Семенець, Вихованець, Довгань, Рудь, Гуць, Шмигельський, Старицький, Водолазький; але: Бондар, Панченко (хоч Панько), Гринчишин (хоч Гринько), Дяченко (бо дяк), Касяненко (бо Касян), Улянич (бо Уляна).

Літери подвоюються в прізвищах, якщо одна частина слова закінчується, а друга починається на ту саму літеру: Піддубний, Беззубенко, Винниченко, Тютюнник, Долинний.

За характером відмінкових закінчень імена та прізвища людей, як і загальні назви, розподіляються за відмінами. Прізвища, що мають форму прикметників, і ті, що не змінюються, до жодної відміни не належать (Світличний, Півторадні). Імена та прізвища із закінченням -а належать до І відміни (Софія, Петрівна, Микита, Кияниця); чоловічі імена та прізвища без закінчення -а – до II відміни (Андрій, Павло, Петрович, Шевчук, Полковенко); жіночі імена без закінчення -а – до III відміни (Любов, Руф). Ці особові назви так само розподіляються й за групами: з основою на твердий нешиплячий – тверда група (Степан, Петро, Віра, Вікторівна, Манжура); з основою на твердий шиплячий – мішана група (Дорош, Саша, Вікторович, Кайдаші); з основою на будь-який м’який – м’яка група (Василь, Сергій, Надія, Неля, Круть, Сивокінь).

Імена та по батькові відмінюються відповідно до своєї відміни і групи:

Н. Семен Іванович Людмила Марківна

Р. Семена Івановича Людмили Марківни

Д. Семену Івановичу Людмилі Марківні

3. Семена Івановича Людмилу Марківну

О. Семеном Івановичем Людмилою Марківною

М. (при) Семенові (у) Івановичу (при) Людмилі Марківні

Кл. Семене Івановичу Людмило Марківно

Не відмінюються жіночі прізвища на -о (Шевченко, Дригало, Бойко, Стрілько) та на приголосний (Ткач, Братунь, Гайдай, Корунець), а також деякі іншомовні чоловічі та жіночі прізвища, а саме:

а) неслов’янські прізвища з кінцевим голосним (крім -а після приголосного та -я): Делакруа (але: Лорка – Лорки), Гюго, Лонгфелло, Руссо, Данте, Гете, Гейне, Голсуорсі, Віньї, Мушкудіані, Шоу; а також: Дюма, Золя (з -а після приголосного);

б) російські прізвища на -их, -аго, -ово: Гладких, Живаго, Дурново;

в) українські прізвища на зразок Півторадні, Леле; псевдоніми Ле, Трублаїні.

Інші прізвища відмінюються.

Прізвища прикметникового типу на -ий, -а відмінюються як прикметники:

Н. Погорілий Нижня

Р. Погорілого Нижньої

Д.Погорілому Нижній

З. Погорілого Нижню

О. Погорілим Нижньою

М. (при) Погорілому Нижній

Кл. Погорілий Нижня

Жіночі прізвища, які мають форму присвійних прикметників, можуть не відмінюватися: Олена Дяків, Олени Дяків, Олені Дяків і т. ін.; Ганна Лесин, Ганни Лесин, Ганні Лесин тощо.

Чоловічі прізвища, які походять від назв національності, відмінюються як відповідні іменники: Волошин – Волошином, Сербин – Сербином, Турчин – Турчином, Литвин – Литвином. Жіночі прізвища цього типу не відмінюються: Ольга Волошин, Ольги Волошин, Ользі Волошин і т. ін.

Усі інші прізвища відмінюються як іменники відповідних відмін твердої, мішаної та м’якої груп.

Прізвища на зразок Бадзьо, Іваньо (з кінцевим м’яким основи та закінченням -о) у давальному, місцевому й орудному відмінках мають закінчення, як у твердій групі: Бадзьові, Бадзьом, Іваньові, Іваньом.

У складних прізвищах, що становлять поєднання двох слів як рівноправних, відмінюються обидві частини: Нечуй-Левицький – Нечуя-Левицького, Нечуєві-Левицькому і т. ін.; Антоненко-Давидович – Антоненка-Давидовича, Антоненку-Давидовичу тощо.

Але коли перша частина прізвища – односкладове слово то відмінюється, як правило, лише друга частина: Драй-Хмара –Драй-Хмари, Драй-Хмарі й т. ін.; Кос-Анатольський – Кос-Анатольського, Кос-Анатольському тощо.

Як відомо, іменники чоловічого й жіночого роду І та II відмін мають в однині кличний відмінок.

Іменники чоловічого роду II відміни в кличному відмінку закінчуються на -у (-ю), -є. Наприклад: Костю, Семене, Вікторе, Юрію, Іване, Петре.

Іменники чоловічого й жіночого роду І відміни та зрідка іменники жіночого роду III відміни у кличному відмінку закінчуються на -о, -є (-є), -ю. Наприклад: Людмило, Миколо, Маріє, Софіє, Меласю, Талю, Олю, Лесю, Грицю, Михасю, Вітасю.

У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові), обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Романе Романовичу, Іване Миколайовичу, Миколо Артемовичу, Маріє Семенівно, Ганно Василівно.

У звертаннях, що складаються з двох загальних назв в однині, кличний відмінок мають обидва слова: пане бригадире, пане агрономе, пане полковнику, пане директоре, пане лікарю, пане господарю.

У звертаннях, що складаються з загальної назви та прізвища, кличний відмінок має лише загальна назва. Прізвище виступає тут у формі називного відмінка: пане Шевчук, пані Шевчук, пане Андрієнко, пані Андрієнко, пане Яковенко, пані Яковенко.

У звертаннях, що складаються з загальної назви і власного імені, кличний відмінок має як загальне слово, так і власне ім’я: брате Іване, друже Ярославе, товаришу Андрію, сестро Ярино.

Географічні назви, які складаються з прикметника й іменника, відмінюються в обох частинах: Асканії Нової, Кам’янця-Подільського, Переяславу-Хмельницькому. Але похідні від них прикметники відмінюються лише в другій частині: Корсунь-Шевченківського району, у переяслав-хмельницькій школі, кам’янець-подільською дорогою.

Сполучення двох іменників або іменника з присвійним прикметником в одне слово потребує відмінювання тільки другої частини: Івано-Франківська, але: у Кончі-Заспі, Пущі-Водиці.

Якщо власна назва виступає разом із словом, що є родовим поняттям до неї, то її треба узгоджувати у відмінку: біля села Вишеньок, у місті Світловодську. Винятком може бути конструкція, яка має термінологічне значення або якщо власна назва складається з двох слів – іменника та прикметника: за містом Красний Лиман, хоч можливі форми до міста Кривого Рогу.

3. Написання закінчень родового відмінка однини іменників чоловічого роду II відміни

У сучасній українській мові чіткого розмежування щодо вживання закінчень -а, -у, -я, -ю немає. Існує певна закономірність щодо їх використання. У родовому відмінку однини іменники І відміни мають закінчення -а, -у (у м’якій групі – я, -ю). При визначенні закінчення береться до уваги семантико-морфологічні та акцентологічні (наголос) ознаки іменника. Наприклад: папір – папера (документ) – паперу (матеріал); акт – акта (документ) – акту (дія).

Закінчення -а, -я мають іменники чоловічого роду, що означають:

• загальні і власні назви людей та населених пунктів: заступника, акціонера, спортсмена, підприємця, промовця, Якубовича, Дмитриченка, Степана, Львова, Києва, Канева, Ярославля, Тернополя, Севастополя, Марселя, (виняток становлять ті складені власні назви, у яких друга частина співзвучна із загальною назвою, що має закінчення -у: Кривого Рогу, Холодного Яру, Красного Лиману);

• інші географічні (власні) назви з наголосом на кінцевому складі у родовому відмінку та з суфіксами -ов, -ев, -єв, -ськ: Дніпра, Трубежа, Ірпеня, Здвижа, Дніпропетровська, Миколаєва, Демидова, Макарова, Тетерева;

• назви конкретних предметів: комп’ютера, ксерокса, стола, автомобіля, трактора, документа, плаща, годинника, стільця;

• назви мір простору, довжини, ваги, часу: метра, грама, гектара, сантиметра, місяця, тижня (але року, віку);

• назви окремих днів тижня: понеділка, четверга; місяців: січня, березня, листопада (листопаду – з іншим значенням) та ін.;

• назви будівель, приміщень, споруд: паркана, погреба (але льоху). Проте окремі назви цієї групи вживаються лише із закінченням -у: поверху, палацу, залу, складу, порту, каналу, магазину, вокзалу, метрополітену та ін.

• наукові й технічні терміни іншомовного походження, що означають одиничні поняття: синуса, діаметра, атома, сектора, куба, катода, реферата, позитрона;

• українські терміни, коли вони утворені за допомогою суфіксів: відмінка, числівника, чисельника, іменника, прикметника, ступеня, рівня (але складу, способу, роду, виду, стану і в загальному, і в термінологічному значеннях) [49, с. 51].

Закінчення -у, -ю мають іменники чоловічого роду, що означають:

• сукупність чогось чи когось: колективу, пленуму, активу, деканату, оркестру (але вишняка, березняка, чагарника – з наголосом на кінцевому складі);

• речовину, масу, матеріал: меду, спирту, мармуру, паперу, льоду, шовку, граніту, піску, металу, асфальту, лісу, азоту, алмазу, кисню, гороху;

• психологічний стан, різні почуття, відчуття: гніву, болю, страху, настрою, сорому, болю, відчаю, гумору, жалю;

• назви установ, закладів, організацій: університету, інституту, клубу, штабу, комітету;

• назви процесів, станів, властивостей, ознак: руху, польоту, ремонту, спорту, відгуку, відпочинку, рейсу (хоча рейса – у значенні монети), маршруту, побуту, експерименту, успіху, характеру, експорту, імпорту, сміху;

• явища природи: дощу, туману, циклону, грому, вітру, морозу, вогню;

• місце, простір тощо: світу, плацдарму, яру, лугу, саду, майдану, гаю, краю (але хутора, берега, горба);

• назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей тощо: Криму, Далекого Сходу, Сахаліну, Донбасу, Сибіру, Бугу, Нілу, Дунаю, Алтаю; але іменники з наголосом на останньому складі мають закінчення -а, -я: Дністра, Ужа, Остра, Дінця. Є випадки, коли закінчення -а (-я) та -у (-ю) вживаються паралельно: стола – столу, моста – мосту, двора – двору, плота – плоту залежно від наголосу або від значення: каменя (окремий предмет) – каменю (матеріал), листа (окремий предмет) – листу (сукупність), соняшника (одна рослина) - соняшнику (сукупність, збірність).