Локалізація вірусу в організмі

Після проникнення в організм і дисемінації з кров'ю, лімфою або нейрогенним шляхом вірус досягає певних тканин, де відбувається його основна репродукція. Здатність вірусу розмножуватися в певних типах клітин організму називається тропізмом. За цією властивістю віруси поділяються на декілька груп:

1. нейротропні, які розмножуються в нервових клітинах (віруси сказу, хвороби Тешена, енцефалітів коней):

2. дерматропні, або епітеліотропні, які розмножуються в клітинах шкіри і слизових оболонок (віруси віспи, ящуру, контагіозної ектими овець і кіз, везикулярного стоматиту, везикулярної хвороби свиней):

3. пневмотропні, які розмножуються в клітинах слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і легень (віруси грипу свиней і коней, птахів, парагрипу - З ВРХ, респіраторно - синцитіальний вірус ВРХ);

4. пантропні, які розмножуються в усіх типах клітин ( віруси чуми ВРХ, чуми м'ясоїдних, чуми свиней, африканської чуми свиней, африканської чуми коней, хвороби Ауескі, хвороби Ньюкасла, грипу птиці).

Поняття тропізму є в певній мірі умовним. Так, вірус вітряної віспи оперізуючого лишаю відомий як дерматропний, проте він уражає не лише шкіру, але й периферичну нервову систему.

Віруси широко розповсюджуються в організмі, проте їх репродукція відбувається лише в тих клітинах, в яких вони можуть реалізувати свою генетичну інформацію. Таким чином, в основі тропізму вірусів лежить чутливість до певних клітин (а отже тканин і органів), що в свою чергу обумовлене: - наявністю споріднених рецепторів на поверхні віріону і клітини; - присутністю в клітині специфічних ферментів, необхідних для депротеїнізації віруса та синтезу і модифікації вірусних компонентів. Тропізм вірусів називають обмеженням, що залежить від господаря.

Патогенність вірусу, як відомо, є генетичною ознакою, що зумовлена констеляцією генів. Фенотипічним проявом патогенності являється вірулентність, яка залежить від чинників, властивих клітинам і організму господаря. Ця ознака значно варіює в різних системах. Загальновизнано відмінність у вірулентності штамів одного і того ж самого віруса. Наприклад, штами вірусу хвороби Ньюкасла поділяються на велогенні (високовірулентні), мезогенні (середньої вірулентності) і лентогенні (непатогенні навіть для добових курчат і курячих ембріонів, які знайшли широке практичне застосування в якості живих вакцин). На вірулентність вірусу впливають багато чинників організму: конституція, вік, годівля, природний чи набутий імунітет, супутні інфекції, стрес тощо.

Пошкодження чутливих клітин

Основним проявом вірулентності вірусу є деструкція чутливих клітин у тканинах - мішенях і виникнення внаслідок пошкодження тканин фізіологічних змін в організмі. В деяких випадках ураженню тканин сприяє імунна відповідь господаря, як це не парадоксально звучить. Наприклад, при інфекційній анемії коней, африканській чумі свиней та алеутській хворобі нирок імунні комплекси вірус - антитіло - комплемент відкладаються в різних тканинах, спричинюючи важкі патологічні зміни.

В міру зростання числа зруйнованих вірусом клітин порушується функціонування відповідних органів, що призводить до клінічного прояву хвороби. Проміжок часу з моменту проникнення віруса в організм до появи перших клінічних симптомів захворювання називається інкубаційним періодом. Тривалість його залежить від швидкості поширення збудника в організмі і досягнення чутливих клітин.

В залежності від вірулентності вірусу і реактивності організму інфекційний процес протікає в різних формах: вогнищева, генералізована, гостра, інапарантна, латентна, хронічна і повільна інфекції.