Питання для самоконтролю

1. Визначте основні засади податкового законодавства.

2. Опишіть структуру Податкового кодексу України.

3. Складіть схему зв’язків Податкового кодексу України з іншими нормативно-правовими документами у сфері регулювання оподаткування.

4. У чому полягає сутність цивільно-правових, господарсько-правових та податково-правових відносин у сфері підприємницької діяльності?

5. Яка підпорядкованість, та законодавча база у сфері підприємницької діяльності?

6. Що є правовою основою здійснення підприємницької діяльності в Україні?

7. Надайте визначення податку і збору. Які основні характеристики цих понять?

8. Які спеціальні податкові режими запровадженні в Україні? Яка основна мета їх запровадження?

9. Розкрийте основні умови застосування спеціальних податкових режимів в Україні.

Бібліографічний список

(1-5; 7-9; 18; 23; 27; 29; 31; 33; 35-38)

Змістовий модуль 2. Особливості оподаткування в різних сферах економіки України

Тема 2. Оподаткування в сфері виробництва та торгівлі

Мета: засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань з питань оподаткування суб’єктів сфери виробництва та торгівлі.

План вивчення теми

1. Порядок включення непрямих податків в ціну виготовлення продукції.

2. Пільги з податку на прибуток, види пільг їх направленість на регулююче призначення, умови застосування пільг.

3. Інші податки: місцеві податки та збори; єдиний соціальний внесок.

Методичні рекомендації

Потреби - це стан задоволення, який споживач прагне зберегти, або стан незадоволення, який він хотів би змінити. Задовольнити свої потреби, споживач може за допомогою різного набору товарів, сировини, продуктів. Таким чином, з’являючись на ринку, споживач має вибирати, як найкраще задовольнити свої потреби, не витрачаючи більше, ніж дозволяє його бюджет.

У центрі виробничого підприємства – виготовлення споживчих благ. Слід зазначити, що до виробничого підприємства належать і заводи, і фабрики, і перукарні, і кав’ярні, і школи, і ліцеї, і агрофірми. Ці підприємства можуть і самі реалізовувати свою продукцію, але головна їх функція – виробництво.

При вивченні першого питання необхідно розглянути основні засади цінової політики і відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також особливості здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення, визначені Законом України «Про ціни та ціноутворення» від 21.06.2012 р. № 5007- VI. Крім того, необхідно визначити основні податкові поняття відповідно до Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2756-VI зі змінами та доповненнями. Цим документом також встановлено перелік видів податків та зборів, які справляються на території України. Непрямі податки включаються до ціни товарів та послуг як надбавка до них і сплачуються за рахунок такої надбавки, а їх розмір для окремого платника не залежить від його доходів. Вони поділяються на два види: акцизи та мита. У свою чергу, акцизи можуть носити універсальний та специфічний характер. До універсальних акцизів відносяться податок на додану вартість, податок з обороту, податок з продажу; до специфічних акцизів – акцизний податок. В Україні застосовуються форма універсального акцизу, - податок на додану вартість, також справляється акцизний податок та мито.

Отже, податок на додану вартість (ПДВ) – це податок, який нараховується та сплачується на кожному етапі просування товару від виробника до кінцевого споживача і впливає на процеси ціноутворення та на структуру споживання. Фактично він сплачується за рахунок покупця, а не за рахунок підприємства, яке реалізує відповідні товари чи послуги. Таким чином платником податку виступає підприємство, яке реалізує продукцію, а податковий тягар фактично переноситься на покупця. З цієї причини важливим для підприємства є правильне формування цін реалізації з урахуванням ПДВ, адже помилка в обчисленні цих цін може призвести до того, що платник частину або всю суму податку заплатить за рахунок власного доходу.

Основним законодавчим актом, який визначає механізм справляння та сплати ПДВ в Україні, є Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2756-VI (зі змінами та доповненнями). Відповідними статтями цього Кодексу встановленні основні елементи податку на додану вартість, до яких відносяться: платники податку, об’єкт оподаткування, ставки, пільги. Ці складові необхідно ретельно опрацювати.

Особливу увагу слід звернути на визначення об’єкта оподаткування – добавленої вартості, яка є часткою повної вартості товару чи послуги. Як відомо, повна вартість товару чи послуги має такі складові елементи: вартість сировини та матеріалів, а також послуги виробничого характеру; заробітну плату працівників, які займаються виготовленням цього товару чи наданням послуги (ці два елементи відносяться на собівартість продукції); прибуток. Серед зазначених складових добавленою вартістю є два останніх елементи, оскільки вони створюються на даному етапі в процесі виробництва. Перший елемент повної вартості товару чи послуги на залежить від зусиль товаровиробника, а лише арифметично включається до її складу. Обсяг добавленої вартості можна обчислити двома методами: від повної вартості товару чи послуги відрахувати вартість сировини та матеріалів, а також послуги виробничого характеру; скласти величини заробітної плати та прибутку. Обчислення добавленої вартості на кожному етапі виробництва товарів і надання послуг, насамперед, створює умови для рівномірного включення податку до цін товарів та послуг на всіх етапах їх виробництва й реалізації, а також дає змогу уникнути подвійного оподаткування.

Отже, об’єктом оподаткування ПДВ є добавлена вартість товару чи послуги, тобто різні господарські операції, які пов’язані з реалізацією товарів, робіт, наданням послуг, крім того їх реалізації на експорт. Разом з тим, не зважаючи на те, що податок на додану вартість можна віднести до глобального виду податків, тобто до такого, який охоплює більшість господарських операцій, є деякі виключення. Розподіл операцій на ті що є, та на ті що не є об’єктами оподаткування визначено у статті 3 вище зазначеного закону. Цю статтю необхідно ретельно опрацювати. Особливу увагу треба звернути на ті операції, які не належать до об’єкта оподаткування.

Слід звернути увагу також на те, що базою оподаткування є договірна вартість, визначена за вільними або регульованими цінами з урахуванням інших загальнодержавних податків та зборів, а також будь-які суми коштів, що передаються у зв’язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг) без ПДВ. Для товарів, які були вжиті раніше, а також конфіскованого та безхазяйного майна базою оподаткування є комісійна винагорода.

Окрім того, для обчислення ПДВ, в Україні, відповідно до статті 193 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2756-VI (із змінами і доповненнями), застосовуються дві ставки: 17% та 0%. Однак, згідно прикінцевих положень цього документу до 2014 базова ставка залишається на ріні 20%.

Ще одним важливим аспектом на який слід звернути увагу при визначені об’єкту оподаткування, це є пільги. Пільги з ПДВ можна трактувати наступним чином:

• виключення з об’єктів оподаткування ПДВ окремих видів операцій та застосування нульової ставки можливо розглядати як пільгу для стимулювання окремих видів діяльності й підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції;

• звільнення від оподаткування окремих видів товарів (робіт, послуг) можна розглядати як пільгу споживачів, оскільки в кінцевому рахунку відбувається зниження вартості цієї продукції.

Суттєве значення при визначенні податкових зобов’язань платника ПДВ перед бюджетом має податковий період.

У разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з чинним законодавством, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання), крім особи, яка є платником єдиного податку.

Звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених Податковим кодексом України, календарний квартал, з урахуванням таких особливостей:

а) якщо особа реєструється як платник податку з іншого дня, ніж перший день календарного місяця, першим звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця;

б) якщо податкова реєстрація особи анулюється в інший день, ніж останній день календарного місяця, то останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається з першого дня такого місяця та закінчується днем такого анулювання.

Платники податку, які відповідно до підпункту "б" пункту 154.6 статті 154 Податкового кодексу України мають право на застосування нульової ставки податку на прибуток, на період з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2016 року можуть вибрати квартальний податковий період. Заява про вибір квартального податкового періоду подається податковому органу разом з декларацією за наслідками останнього податкового періоду календарного року. При цьому квартальний податковий період починає застосовуватися з першого податкового періоду наступного календарного року.

У разі якщо протягом будь-якого періоду з початку застосування квартального податкового періоду платник податку втрачає право на застосування нульової ставки податку на прибуток, передбачений підпунктом "б" пункту 154.6 статті 154 Податкового кодексу України, такий платник податку зобов'язаний самостійно перейти на місячний податковий період, починаючи з місяця, на який припадає таке перевищення, що зазначається у відповідній податковій декларації за наслідками такого місяця.

Якщо податковий період з ПДВ дорівнює місяцю, строк подання податкової звітності – 20 календарних днів, наступних за звітнім місяцем, якщо кварталу – 40 календарних днів. Строки сплати – 10 календарних днів, наступних за граничним терміном подання податкової звітності.

У торгівельно-посередницьких підприємствах основними видами поставки послуг є операції роздрібної та оптової торгівлі, а основними її характеристиками є обсяги торгівлі, товарообіг. Крім цього, такі підприємства можуть здійснювати поставки інших послуг, займатися дрібним виробництвом тощо.

ПДВ нараховується на частку – додану вартість та розраховується за універсальною ставкою і сплачуються за рахунок такої надбавки.

При вивчені першого питання необхідно звернути увагу і на такий непрямий податок, як акцизний податок, оскільки він також як і ПДВ включається в ціни товарів і сплачується в кінцевому рахунку покупцем, а не виробником товарів. Проте акцизний податок, на відміну від ПДВ, закладається в ціну товару один раз, як правило, на кінцевому етапі виготовлення підакцизних товарів. Крім того, акцизним податком в Україні оподатковуються включно товари, а ПДВ стягується з обороту по реалізації робіт та послуг як виробничого, так і невиробничого характеру.

Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного податку встановлюються Верховною Радою України. В Україні цей перелік включає чотири групи підакцизних товарів: алкогольні напої, тютюнові вироби, транспортні засоби, нафтопродукти.

Основними законодавчими актами, які визначають механізм справляння та порядок сплати акцизного податку в Україні, є Податковий кодекс України, зокрема розділ VI. Відповідними статтями встановлені основні елементи акцизного податку, до яких відносяться: платники податку, об’єкт оподаткування, ставки, пільги. Зазначені елементи необхідно ретельно опрацювати. При цьому особливу увагу необхідно звернути на визначення об’єкта оподаткування – повної вартості підакцизних товарів, до складу якої входять собівартість та прибуток.

Розглядаючи ще один податок, який також відноситься до категорії непрямих податків – мито, слід зазначити, що платниками мита є будь-які юридичні або фізичні особи, котрі здійснюють переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, що підлягають митному оподаткуванню.

Об’єктом оподаткування митом, в залежності від виду ставки, є митна вартість товарів або інших предметів, які переміщуються через митний кордон країни, чи кількість товарів.

Основними законодавчими актами, які визначають механізм справляння та сплати мита в Україні, є Митний кодекс України, Закон України „Про єдиний митний тариф” від 05.02.92 р. № 2092-ХІІ (зі змінами та доповненнями), та Закон України „Про митний тариф України” від 05.04.01 р. № 2371-ІІІ (зі змінами та доповненнями).

Види мита за методом нарахування поділяються на адвалорне, специфічне, комбіноване.

Види мита в залежності від напрямку руху товарів та митної політики держави є такими: ввізне, вивізне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне.

Законодавством України встановлені такі види ставок мита: преференційні, пільгові, повні (або загальні).

При застосуванні адвалорних ставок необхідно звертати увагу на базові умови поставки, які визначаються міжнародними правилами „Inkoterms-2010” та мають суттєве значення при визначенні митної вартості товарів.

При самостійному опрацюванні першого питання необхідно звернути увагу на порядок включення мита на імпортовані сировину, матеріали в ціну виготовленої продукції, та значення пільгової політики держави на розвиток тієї чи іншої галузі господарювання.

При вивченні другого питання необхідно опрацювати розділ ІІІ Податкового кодексу України.

Статтями 154, 157, 158 розділу ІІІ, п. 15-19 підрозділу 4 розділу ХХ ПКУ надається право платнику податку на часткове чи/або повне звільнення прибутку від оподаткування податком на прибуток. Така категорія платників податку зобов'язана вести окремо:

а) облік доходів та витрат від діяльності, яка підлягає пільговому оподаткуванню;

б) діяльності, яка оподатковується на загальних підставах.

У разі якщо платник податку займається видами діяльності, за здійснення яких необхідно сплачувати збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності (патентний збір, стаття 267 розділу ХІІ ПКУ), то він також веде окремий облік доходів і витрат; окремо визначає фінансовий результат від такої діяльності (дивись детально коментар до п. 152.1-152.2 статті 152 ПКУ). Тобто коментованим пунктом регламентуються три відокремлені підсистеми обліку доходів і витрат: загальна; пільгова; патентна.

При веденні обліку доходів та витрат за загальним режимом оподаткування прибутку підприємств до складу витрат таких платників, пов’язаних з отриманням доходу (прибутку), який звільняється від оподаткування, не включаються витрати, що пов’язані з отриманням такого звільненого доходу (прибутку).

При використанні підприємством основних засобів у різних видах діяльності (у тому числі та, яка патентується, звільняється від оподаткування чи оподатковується за ставкою 0 %) для визначення об’єкта оподаткування конкретного виду діяльності застосовується метод пропорційного розподілу суми амортизаційних відрахувань залежно від питомої ваги доходів, які відносяться до кожного виду діяльності.

При визначенні відповіді з третього питання слід зазначити, що за ринкових умов підприємництво самостійно визначає напрями використання та розмір прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків. Природні ресурси є власністю держави. За їх використання держава стягує плату, основне призначення якої – покрити видатки на відтворення, ефективне використання цих ресурсів тощо. Як і податки, стягнення плати за ресурси має обов’язковий характер.

Положення розділу ХІ Податкового кодексу України визначають порядок справляння плати за користування надрами.

Плата за користування надрами є одним із видів ресурсних платежів та відповідно до підпункту 9.1.9 пункту 9.1. статті 9 даного Кодексу її віднесено до загальнодержавних податків.

Зміст статей 262, 263 та 264 вказаного розділу Податкового кодексу складено з урахуванням норм Кодексу України про надра від 27 липня 1994 р. N 132/94 та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 р. №1264-XII.

У положеннях розділу ХІ закріплюються обов'язкові елементи плати за користування надрами (платники, об'єкти та база оподаткування, ставки), порядок розрахунку даного податку, відповідальність за їх повне і своєчасне внесення до бюджетів та систематизуються загальноприйняті звільнення від їх сплати.

Встановлено два види плати за користування надрами: плату за користування надрами для видобування корисних копалин та плату за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин. Під надрами розуміють частину земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Згідно зі ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. У ст. 206 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. встановлено, що використання землі в Україні є платним. Такий підхід сприяє раціональному використанню та охороні земель.

У п. 14.1.147 ст. 14 Податковим кодексом України закріплено, що плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Отже, відповідно до положень ПК України, поняття «плата за землю» є узагальнюючим і об'єднує в собі два обов'язкових платежі - земельний податок та орендну плату за землі державної та комунальної форми власності. Відповідно до п. 14.1.72 ст. 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. А згідно з п. 14.1.136 ст. 14 Податкового кодексу Україниорендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Після розгляду та вивчення третього питання, студенту необхідно зробити висновку стосовно умов та надання пільг по ресурсних платежів. Також розглянути, у яких випадках ресурсні платежі відносяться на витрати виробництва і у яких випадках відносяться за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства.

При самостійному вивченні четвертого питання слід розглянути інші податки. Зокрема, слід звернути увагу на перелік місцевих податків і зборів, запроваджених у XII розділі Податкового кодексу України.

Після вивчення запропонованого матеріалу необхідно скласти структурно-логічні схеми з розглянутих питань та відповісти на питання для самоконтролю знань.