5. Поняття та види лісових ресурсів

Ст. 7 Лісового кодексу України у редакції від 8 лютого 2006 року визначає правовий режим лісових ресурсів.

Лісові ресурси – деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у ході формування лісових природних комплексів. До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню довкілля та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб.

Лісові ресурси поділяються :

а) деревина;

б) трав’яна зелень, квіти, горіхи, гриби, ягоди, лісова підстилка;

в) другорядні лісові матеріали (живиця – смола хвойних дерев, пень, луб, кора, деревна зелень, деревні соки);

г) корисні властивості лісів;

ґ) інші природні ресурси лісу.

6. Поняття та види лісових ділянок

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України у редакції від 8 лютого 2006 року, лісова ділянка – ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до ЛКУ для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Від поняття лісової ділянки необхідно відрізняти поняття земельної лісової ділянки. Земельна лісова ділянка – земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

7. Правове регулювання приватної власності на ліси

Приватна власність на ліси регулюється Лісовим кодексом України у редакції від 8 лютого 2006 року і ст. 59 та 79 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року.

Відповідно до ст. 10 ЛКУ, ліси можуть перебувати у приватній власності громадян і юридичних осіб України. ЛКУ не забороняє іноземним громадянам мати ліси на праві приватної власності. Громадяни та юридичні особи України мають право на безоплатну або платну приватизацію лісових ділянок у межах 5 га. Громадяни та юридичні особи можуть також створювати ліси на земельних ділянках, що належать їм на праві власності. Площа лісів, що можуть перебувати у приватній власності, законом не обмежується.

Право приватної власності на ліси посвідчується державним актом про право приватної власності на землю. Це право підлягає державній реєстрації згідно з Законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 1 липня 2004 року.