28 Франція в період економічної кризи.

Економічна криза у Франції позначилась падінням виробництва, скороченням зовнішньої і внутрішньої торгівлі, банкрутством банків , розоренням селянських господарств.

В таких умовах похитнулась довіра до влади, активізувалися екстремістські і фашистські організації. «Бойові хрести» та подібні їм організації сіяли ненависть до демократії, парламенту, республіканської форми правління. 6 лютого 1934 р фашисти вийшли на вулиці Парижа і спробували захопити будівлю парламенту. Їх акція викликала опір противників фашизму. Наслідком лютневих подій стало те, що соціалісти, радикали, комуністи об’єдналися в антифашистську коаліцію «Народного фронту» і перемогли на парламентських виборах 1936 р. Виконуючи свої передвиборчі зобов’язання «Народний фронт» :

• заборонив фашистські організації;

• запровадив 40-годинний робочий тиждень і щорічні оплачувані відпустки для найманих працівників;

Однак підсумки економічної політики «Народного фронту» не виправдали сподівання його прихильників. Тому за два роки він розпався.

29 Соціалістична модернізація народного господарства в срср.

Своєю кінцевою метою сталінське керівництво проголосило побудову комунізму. Як важливий крок на цьому шляху розглядалася соціалістична модернізація народного господарства.

Головні елементи соціалістичної модернізації:

• Індустріалізація – тобто розширення великого машинного виробництва. Особливістю радянської індустріалізації, що охоплювала 1925 – 41 рр, були п’ятирічні плани розвитку і форсовані темпи економічного зростання. Її пріоритетом був підйом важкої і оборонної промисловості;

• Колективізація 1927 – 33 рр - передбачала примусову ліквідацію одноосібних селянських господарств, створення колективних господарств (колгоспів) і оснащення їх сільськогосподарською технікою. Колгоспам повинні були виконувати роль постачальників дешевого продовольства державі.

Отже соціалістична модернізація була покликана зруйнувати стару економічну систему і являла собою ризиковану історичний експеримент.

30.1 Японія після Першої світової війни.

Японія являла собою конституційну монархію на чолі з імператором. Важлива роль в політичному житті також належала парламенту і вищому військовому командуванню. Японська економіка після І світової війни не уникнула кризових явищ, через що маси населення переживали злидні. Її кращу частину складали дзайбацу – великі промислові об’єднання.

Засобом для розв’язання внутрішніх проблем японська верхівка обрала експансіонізм. Зокрема в липні 1927 р. прем’єр-міністр Танака надіслав імператору меморандум, де обґрунтував необхідність загарбання Китаю, Індії, інших азіатських країн, а також вказував на неминучість збройного зіткнення із США і СРСР. У зв’язку з цим цілеспрямовано :

• Нарощувалося воєнне виробництво;

• Зміцнювалася армія і військово-морський флот;

• Нав’язувалася ідея про особливу місію Японії як визволительки народів Азії від білої раси.

Таким чином Японія стала мілітаристською державою.

30.2 Зовнішня політика мілітаристської Японії.

Метою зовнішньої політики Японії було панування в Азії і басейні Тихого океану. Зручна нагода для її реалізації склалася в умовах світової економічної кризи.

У 1931 р Японія захопила північну китайську провінцію Маньчжурія. Вона була перетворена на маріонеткову державу Маньчжоу-Го. В липні 1937 р японська армія розпочала колоніальну війну в центральних провінціях Китаю. Вона виявилася кровопролитною і затяжною. Після цього японське командування випробувало обороноздатність СРСР. Однак збройні зіткнення на озері Хасан і на річці Халхін-Гол завершилися перемогою Червоної Армії.

Тим часом на дипломатичному фронті йшло зближення з Німеччиною. В листопаді 1936 р. для боротьби з комуністичним рухом дві країни підписали так званий Антикомінтернівський пакт.

Отже на міжнародній арені Японія виступала в ролі агресора , підпалювача нової війни і союзника нацистського Третього рейху.

31 Китай після І світової війни.

Після І світової війни Китай залишався формально незалежною, але політично розрізненою, економічно відсталою країною. Його територія поділялася на сфери впливу місцевих військово – феодальних угруповань та великих держав (Великої Британії, Франції, Японії, США). З початком 20 – х років провідна роль в політичному житті перейшла до партії Гоміньдан та її вождів: Сунь Ятсена і Чан Кайші.

В 1925 – 27 рр. Китай охопила революція, центральним епізодом якої став Північний похід армії Гоміньдану, а підсумком - об’єднання Китаю під владою Чан Кайші. Після революції Гоміньдан знайшов внутрішнього ворога у вигляді Комуністичної партії Китаю. Китайські комуністи ставили за мету радянський шлях розвитку з диктатурою пролетаріату, націоналізацією, ліквідацією поміщицького землеволодіння. Протистояння Гоміньдану і КПК швидко переросло в громадянську війну.

Водночас посилювалася японська загроза. В 1931 р. Японія захопила північну китайську провінцію Маньчжурія. Там була створена маріонеткова держава Маньчжоу - Го. А в липні 1937 р. японська армія розпочала колоніальну війну в центральних провінціях Китаю. Японцям вдалося захопити значну частину країни. Втім навіть в такій ситуації протистояння Гоміньдану і комуністів продовжувалося.