18 Велика Британія після і світової війни.

Велика Британія являла собою величезну імперію, що складалася з метрополії, домініонів і колоній. Політичне життя метрополії будувалося на принципах демократії. За голоси виборців боролися консерватори, ліберали і лейбористи. Переможці виборців формували уряд на чолі з прем’єр-міністром і керували державою. В колоніях проти британського панування піднімалися національно-визвольні рухи. Так в грудні 1921р. англійський уряд змушений був визнати незалежність Ірландії.

Після І світової війни англійська економіка зростала повільно і не забезпечувала високий рівень життя. Проблеми вугільної галузі у травні 1926 р спровокували загальний страйк. Тим не менше їх зарплати були знижені, а робочий день продовжено.

Отже в перше післявоєнне десятиріччя Велика Британія зберігала свою політичну могутність, але втрачала економічну могутність.

19 Франція після і світової війни.

Франція являла собою демократичну республіку і водночас залишалася великою колоніальною імперією. Провідну роль в політичному житті відігравали радикальна, республіканська, соціалістична, комуністична партії. Перший післявоєнний уряд очолював лідер радикалів Жорж Клемансо.

В ході І світової війни 1,3 мільйона французів загинуло, ще 750 тисяч було скалічено. Після перемоги втрати компенсувалися тим, що Франція отримала право на 52% німецьких репарацій, повернула собі багаті природними ресурсами Ельзас і Лотарингію , захопила частину німецьких і турецьких колоній. Як наслідок :

• відновлювалися зруйновані війною регіони;

• йшло економічне зростання, за темпами якого Франція поступалася лише США;

• скорочувалося безробіття;

• виплачувалися пенсії інвалідам війни;

Таким чином післявоєнна Франція стала високорозвиненою індустріально-аграрною державою.

20 Веймарська республіка в Німеччині

Після повалення монархії, у місті Веймар зібралися німецькі Національні Збори і прийняли нову конституцію. Веймарська конституція передбачала перетворення Німеччини на демократичну президентську республіку. У політичному житті провідну роль відігравала Соціал-демократична партія. Її лідер Фрідріх Еберт став першим президентом.

Німецька економіка скотилася в кризу, коли маси населення страждали від інфляції, безробіття, злиднів. В таких умовах влада не мала достатнього авторитету, виникали реваншистські й фашистські погляди. Найбільш активно їх проповідувала націонал-соціалістична (нацистська) партія на чолі з Адольфом Гітлером. 8 листопада 1923 р. в Мюнхені нацисти вчинили так званий «пивний путч». Виступ був придушений, Гітлер потрапив у тюрму, але нацистська партія продовжувала свою діяльність .

Згодом план Дауеса покращив економічну ситуацію і приніс довгоочікуване полегшення.

Отже післявоєнна Німеччина переживала важкі часи.

21 Італія після Першої світової війни.

Після І світової війни Італія переживала затяжну кризу, коли маси населення страждали від інфляції, безробіття, злиднів.

В таких умовах зародився і здобув популярність фашистський рух. Фашистським дуче (вождем) став амбітний політик та непримиренний противник демократії Беніто Муссоліні. Домагаючись влади він оголосив мобілізацію фашистів і організував похід своїх «чорних сорочок» на Рим. Уряд прийняв рішення про відставку, а король Італії 29 жовтня 1922 р. призначив Муссоліні прем’єр-міністром. В 1926 р. фашисти розпустили політичні партії, ліквідували свободу слова, запровадили смертну кару за політичні злочини.

Економічні реформи фашистів забезпечили економічне зростання. Особливістю італійського фашизму стали корпорації, що об’єднували власників підприємств з їх найманими працівниками і використовувалися як інструмент державного регулювання економіки.

Таким чином в Італії йшло будівництво тоталітарної фашистської держави. За словами Муссоліні: «Все в державі, все для держави і нічого поза державою».