4.2. Теоретичні питання до заняття.
1. Які думки з учень стародавніх індійських лікарів варті особливої уваги?
2. Яку увагу в ті часи приділяли методам добору, психологічної та моральної підтримки майбутніх лікарів?
3. Які основні правила практичної діяльності лікаря викладено в пам’ятнику стародавньої китайської медицини – книзі “Про природу і життя”?
4. Чому гуманізм догіппократівської медицини мав обмежений характер?
5. Назвіть основні положення фахової медичної етики “Клятва Гіппократа”.
6. В чому виявляється гуманізм медицини Гіппократа?
7. Які заслуги належать представнику середньовічної медицини, арабському філософу й лікарю Авіценні?
8. Про що свідчить символічна згадка про Агапіта-безмідника в історичній збірці “Києво-Печерський патерик”?
9. Імена яких класиків світової і вітчизняної медицини сяють на безмежній ниві гуманізму та медичної етики?
10. Кому належить надзвичайно актуальний і нині девіз “Поспішайте робити добро”?
11. Яку етичну оцінку залучених до догляду за хворими жінок виклав у своїх працях М.Я. Мудров?
12. У працях яких видатних вітчизняних корифеїв медицини спостерігається великий інтерес до питань медичної етики і деонтології?
13. В яких вчинках проявився гуманізм Степана Руданського, Антона Чехова, Теофіла Яновського?
14. Які моральні принципи лікарювання представників земської медицини викладено у “Факультетській обітниці лікаря”?
15. Яким чином набували окремі етичні навички випускники шкіл милосердя в дореволюційні часи?
16. Яку етичну характеристику заслужили своєю самовідданою героїчною працею медичні працівники в роки Великої Вітчизняної війни?
17. Яка книга послужила відродженню в медичній літературі питань етики і деонтології?
18. Які особливості відношень медичного працівника в клініці дитячих хвороб?
19. В чому заключаються особливості медичного працівника і хворого в умовах амбулаторного прийому?
20. Ким був введений термін “деонтологія” і коли?
21. Які особливості лікарняної деонтології в умовах науково-технічного прогресу?
22. Що таке евтаназія? Якими принципами керується лікар?
23. Які проблеми породжує НТР?
4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті.
1. Засвоїти основні принципи медичної етики, естетики, деонтології.
2. Впроваджувати та оцінити виховання найважливіших моральних якостей, притаманних професії лікаря, - гуманізм, милосердя, відданість, професійний обов’язок, співчуття до хворої людини.
3. Дотримуватися етики лікарняного опитування, огляду, обстеження, лікування хворого.
4. Дотримуватися кола етичних запитань, які підлягають виясненню лікарями наодинці.
5. Дотримуватися зберігання лікарняної таємниці.
Зміст теми:
Структурно-логічна схема теми “Проблеми деонтології і лікарняної етики в різних галузях професійної діяльності лікаря”.
Тези змісту теми “Проблеми деонтології і лікарняної етики в різних галузях професійної діяльності лікаря”.
“Медицину неможливо порубати на два шматки – лабораторію і клініку, як неможливо відокремити медицину від медицини душі...
Усвідомлюючи єдність людського організму, істинний лікар лікує і відчай, і органічні порушення”. (А. Моруа)
“Над медициной, как может быть ни над одной наукой, простирается чудесный покров героизма”. (Гуго Глязер)
Переважну частину професійної діяльності лікаря-клініциста займають його взаємини з хворими. Хвороба – це не лише комплекс функціональних, метаболічний і морфологічних порушень у діяльності різних органів і систем, а й складна і багатофакторна дезорганізація психічного і духовного стану пацієнта, що слід завжди враховувати лікарю при встановленні діагнозу і в процесі лікування хворого.
Актуальними залишаються слова М.Я. Мудрова щодо того, що “...є душевні ліки, які лікують тіло”. Цим мистецтвом надихається та твердість духу, яка перемагає тілесні болі, смуток, тривогу.
Етика (від грец. ethos – звичай, система норм поведінки) визначає правила моралі (від лат. moris – звичай) і моральної поведінки людини в суспільстві.
Термін упроваджено у практичне використання Аристотелем і в цьому саме етичним повчанням є Євангеліє.
Медична етика – це наука і практика застосування принципів і високих взірців загальнолюдської моралі у професійній діяльності медичних працівників – лікаря, середнього і молодшого медичного персоналу, заснованій на високій духовності, інтелігентності, внутрішній культурі, на моральних чеснотах – доброчесності, порядності, гуманізмі, справедливості, милосерді, співчутті, самопожертві. Медична етика встановлює і регулює норми моральної поведінки медика у спілкуванні з пацієнтами, його родичами, колегами, співробітниками
Мораль – це принципи цінності та норми поведінки, яких дотримуються люди. Мораль полягає в тому, щоб здійснювати дії, які є правильними за своєю суттю, й уникати неправильних – обману, несправедливості, жорстокості тощо.
Особливості медичної етики, які відрізняють її від загальної, визначаються специфікою професійної діяльності медичних працівників і їхнім особливим соціально-громадським станом.
Медична етика вивчає особливості виникнення й розвитку професійної моралі медичного працівника, розкриває моральну цінність медичної праці, значення гуманності у виконанні професійного обов’язку, в боротьбі за здоров’я людини. Це гуманне відношення до людей, правдивість, чесність, моральна чистота, простота й скромність в громадському та особистому житті, глибоке усвідомлення громадського обов’язку, добросовісність і самовідданість у праці, велике терпіння й витримка, любов до своєї професії, до хворої людини. Вінцем цих моральних якостей має бути патріотизм, любов до своєї Батьківщини.
Виділяють три основні групи особистісних рис медичного працівника, які характеризують моральні, естетичні та інтелектуальні сторони особистості.
До моральних рис належать: чуйність, витриманість, терпіння, ввічливість, привітність, чесність, доброчинність, ніжність, ласка, співчуття та почуття власної гідності.
Естетичні риси: скромність, простота, охайність, уміння створити святкову обстановку в лікувальному закладі.
Інтелектуальні риси: професійна ерудиція, спостережливість, здатність до логічного осмислення діагностичних і лікувальних маніпуляцій.
Лікар, який повідомляє хворому дивитись правді у вічі, але не втрачати надії на краще – одне із найважчих і найважливіших завдань.
М.Я. Мудров у своєму виступі “Слово про засоби вчити і вчитися практичній медицині на практиці або діяльному лікарському мистецтву при ліжках хворих”, говорив про необхідні якості лікаря слідуюче: “Почав до любові до ближнього, я повинен навіяти вам все інше: послужливість, готовність прийти на допомогу хворому і в день і вночі, бути привітливим, милосердним до бідних чи чужих, мати кротку вимогливість до неслухняних; бути ввічливим, вести розмову тільки про те, що потрібно; бути скромним і мати відчуття сорому, помірність у їжі, непорушність обличчя та духу при небезпеках; веселість без сміху при гарному ході хвороби; збереження таємниці при різних хворобах, що засуджуються; прийняття розумних та доброзичливих побажань; відхилення шкідливих побажань; не бути суєвірним, бути мудрим, поєднуючи медицину з мудрістю, бо, за словами Гіппократа, лікар, який любить мудрість, подібен батькові”.
М.Я. Мудров намалював нам портрет лікаря-гуманіста, лікаря-вихователя, думаючого, який повинен впливати на своїх хворих, вчити і виховувати їх своїм особистим прикладом.
Якщо лікар у ліжка, то хворий схвильований і наляканий. “Посміхнись, підбадьор його добрим виразом свого обличчя, жестом, мімікою, будь до нього уважний. Вислухай його не перебиваючи, дай йому виговоритися, вилити свою біль і ти вже завоюєш хворого, наполовину вирішив задачу лікування. Найбільш діючим спільником хвороби являється зневір’я, сум, нудьга. Розвій його, поговори з хворим духовно. Пам’ятай: слово лікаря сильнодіючий лікарняний засіб. Застосовуй його вміло і ти досягнеш великих успіхів. Недаремно символом професії лікаря голландський лікар Ніколас ван Тульпіус запропонував палаючу свічу з девізом: “Aliis inseviendo consumor”, тобто “светя другим, сгораю сам”. Хворий дуже уважно спостерігає за лікарем, ловить кожне його слово, жест. Слово лікує, але і слово ранить. Може ранити і жест, і навіть твій погляд. Добре продумай кожне своє слово, жест, міміку у ліжка хворого. Говори коротко, просто і зрозуміло”.
Гьоте писав: “Самое изумительное из того, что создала природа, - это личность человека”.
“Щоб стати лікарем, - писав один із основоположників вітчизняної епідеміології Ю.С. Самойлович, - потрібно бути бездоганною людиною”. Потрібно не тільки дотримуватися таких етичних категорій, як обов’язок, совість, справедливість, любов до людини, але і розуміти людей, володіти знаннями в області психології. Без цього не може бути і мови про ефективність деонтологічної дії на хворих.
За словами А.Ф. Білібина, “...психологія лікування в тому, що при ній відбувається не тільки зустріч з пацієнтом (це має місце і в ветеринарії), але і в спілкуванні з ним, виникає бажання обом бути зрозумілими один з одним”.
Авіцена образно і яскраво описав образ лікаря: “лікар повинен володіти очами сокола, руками дівчини, мудрістю змії і серцем лева”.
При розгляді проблеми етики поведінки медичними працівниками слід виділити ключові загальні питання, які слід розглядати незалежно від того, де працює медичний працівник: до специфічних умов поліклініки і диспансеру або лікарні.
Умовно можна виділити два питання:
- дотримання правил внутрішньої культури: відношення до праці, дотримування дисципліни, бережливе відношення до загальних здобутків, відчуття колегіальності, дружелюбності;
- дотримування правил зовнішньої культури поведінки: хороший тон, відповідний зовнішній вигляд (зовнішня охайність, необхідність слідкування за чистотою свого тіла, одягу, взуття, білосніжний халат, косинка, шапочка, відсутність лишньої косметики, благопристойність, порядність, вміння тримати себе серед колег і хворих, вміння вести бесіду відповідно обстановці і умов. Під цими складовими розуміють медичний етикет.
Одне із вимог зовнішньої культури поведінки – взаємна повага. “Вона не тільки корисна для кожного колективу, але і прикрашає його” – А.С. Макаренко.
При бесіді з хворим неможливо забувати слова М.Я. Мудрова, що під час обстеження хворого сам хворий обстежує медичного працівника.
Відношення старших по посаді до молодших повинно бути тактовнішим, основане на повазі до праці і особистості.
Вже в індійському своді законів Ману “Веды” перераховані правила поведінки лікаря. В античну епоху на розвиток поведінки медичного працівника мала значення “Клятва”, основоположник наукової медицини Гіппократ. За всю історію розвитку медицини тільки в 1967 р. на ІІ Всесвітньому деонтологічному конгресі в Парижі було зроблено перше і єдине доповнення до клятви Гіппократа: “Клянусь обучаться всю жизнь”.
Термін “деонтологія” (deon – обов’язок і logos – вчення) вперше був запропонований в 30-х роках ХІХ століття англійським філософом І. Бентамолі в книзі “Деонтологія” або наука о морали.
Для того, щоб лікар міг надати позитивну емоційну дію на хворого, він повинен бути до цього підготовлений інтелектуально, емоційно і морально.
Лікар ні при яких обставинах не може розпоряджатися чужим життям (евтаназія).
Ще Сенека висказав: “Искусство продлить жизнь – это искусство не сокращать её. Прежде всего не вредить”.
Попри певну спільність деонтологія має суттєві відмінності від медичної етики: медична етика є узагальненою нормою морального статусу медичного працівника. Деонтологія визначає більш конкретні, специфічні моральні риси лікаря, залежно від його вузького фаху, клінічних особливостей недуги, характерологічних і психоетичних рис пацієнта та його оточення. У сучасній теоретичній і клінічній медицині відокремлюють загальну деонтологію, яка розглядає проблеми в загальноетичному, соціальному аспекті здоров’я, і конкретну деонтологію, яка стосується етичних проблем конкретної клінічної дисципліни – терапії, хірургії, неврології, педіатрії та ін. Лікар кожного фаху повинен знати основні положення загальної та володіти засобами і методами вузькопрофесійної деонтології.
Основні деонтологічні аспекти клінічної діяльності лікаря:
- довіра до пацієнта;
- морально-психічна підтримка;
- психологічне осягнення фізичних (фізіологічних) і духовних проблем хворого;
- гуманне ставлення до пацієнта;
- співчуття і співстраждання;
- врівноваженість і самовладання;
- психологічне лідерство у формуванні діагностичного і лікувального процесів.
Довіра до пацієнта.
Довіра є важливим і специфічним лікувальним засобом. Це своєрідний біологічний і психоемоційний захист організму хворого від дії патогенних чинників. Вона формується на основі глибокого розуміння тілесного, духовного і психічного стану пацієнта, його переконання щодо правильності діагнозу і лікувальної тактики, на вірі у сприятливий перебіг хвороби.
Морально-психічна підтримка.
Основна мета морально-психічної підтримки – активізація ролі й участі хворого в лікувально-оздоровчому процесі, мобілізація захисних сил його організму в боротьбі з недугою. Ефект дії психологічної підтримки проявляється позитивною динамікою хвороби.
Психологічне осягнення тілесних і духовних проблем хворого.
Визначається поняттям “симпатії”, крім вербальних методів. При спілкуванні слід застосовувати паравербальні. Це позначається на перебігу патологічного процесу й ефективності лікування.
Гуманне ставлення до пацієнта.
Гуманізм у лікарській професії – найвищий морально-етичний і духовний прояв співчуття до хворої людини, “noli nocere”. Гуманістичні принципи визначаються положеннями і вимогами:
- надання адекватної медичної допомоги людині незалежно від національності, віросповідання, професії, періоду доби та ін.;
- згода або незгода хворого стосовно проведення планових оперативних втручань або медичних досліджень;
- відкидання методу евтаназії.
Слід пам’ятати афоризм Ніколаса ван Тульпа “alis inserviendo ipse consumor”, слова лікаря Гааза “поспішайте робити добро”.
Співчуття і співстраждання.
Це своєрідне віддзеркалення фізичного і духовного стану недужої людини у психічному його сприйнятті лікарем.
Врівноваженість і самовладання.
Самовладання, врівноважена і спокійна реакція лікаря, поєднані з психічним поблажливим і співчутливим ставленням до хворого заспокоюють пацієнта і його родичів, зумовлюють швидке згасання бурхливої емоційної реакції.
Психологічне лідерство.
Лише за умов психологічного лідерства можлива справжня, а не фальшива довіра до його професійних дій. Адже такий, за висловом клініциста Б.С. Вотчала, “боязкий слабкодухий лікар – найнебезпечніший, оскільки він завжди знайде тисячі можливостей, аби нічого не зробити, звісно, доброго, цілющого для хворого”.
Деонтологічна роль вербального спілкування з пацієнтом.
Слід пам’ятати вислів російського клініциста В.М. Бехтерева: “Якщо хворому після розмови з лікарем не полегшало, це не лікар”. Перетворити слово на надійного спільника і друга в боротьбі з хворобою – один із професійних обов’язків лікаря.
Обов’язок являється одним із основних проблем медичної деонтології, як і медичної етики.
Медична деонтологія визначає повинне в поведінці не в плані морального або правового загального обов’язку, а в аспекті обов’язків медичного працівника.
“Невігласний актор – жалкий, невігласний інженер – збитковий, невігласний лікар – небезпечний. Про що хворий довірив лікарю – це таємниця. Бережи її свято, якщо це не загрожує небезпекою для навколишніх або суспільства”.
“Окружи больного любовью и разумным утешением, но главное оставь его в неведении того, что ему угрожает”.
Медична естетика.
Медична естетика – це комплекс морально-естетичного виховання медика, збагачення його духовного світогляду, розвитку в нього почуття прекрасного. Медична етика і деонтологія нерозривно поєднані з медичною естетикою. Важливим предметом медичної естетики є мистецтво. Пізнання естетичного, прекрасного є обов’язковим у фаховій підготовці і професійній діяльності медика. Мистецтво потребує для найоптимальнішого прояву своєї лікарської професії використання цілительної сили художніх творів і творчих образів у боротьбі з людськими недугами. Медична естетика зумовлює позитивний вплив на психічний і фізичний стан хворого, поліпшує його самопочуття, викликає духовне заспокоєння і радісний настрій.
Значну роль у формуванні естетичних якостей особистості лікаря відіграє підтримання ним зовнішніх вимог його поводження в клініці – стиль одягу, манери поведінки, мовлення, особливість ходи, тембр голосу та ін.
Тактика медичного працівника в клініці дитячих хвороб.
Медичний працівник повинен постійно проявляти турботу, теплоту, увагу і таким чином компенсувати відсутність батьків. необхідно підготувати дитину до процедури, заспокоїти її, підбадьорити, знайти контакт, особливо в відділенні, де лікуються діти раннього віку. Турботливе, уважне відношення до дитини, бажання зрозуміти його – це велике мистецтво, де професійний рівень тісно поєднується з особистістю медичного працівника.
Значні труднощі виникають у медичних працівників при спілкуванні з батьками. Слід мати витримку, щоб роз’яснити і вислухати їх страх та відчай. Але в тих випадках, коли приближається летальний кінець захворювання, слід обережно підготувати батьків.
Медичні працівники повинні бути врівноваженими, витриманими, тому що працівник, який дозволяє собі грубість, емоційну неврівноваженість, нетактовність більше приносить шкоди, ніж допоможе хворій дитині. Медичні працівники повинні дотримуватися м’якого тону мови, мати привітливу, лагідну і добру посмішку. Не можна забирати останню надію у батьків, а орієнтувати їх на тривале лікування та що лікарі прикладуть всі зусилля для зменшення страждань їхньої дитини. Ні в якому разі неможна говорити “смертельний вихід”, “дитина вмирає”.
Тактика медичного працівника в онкології.
Онкологічні хворі мають неспокій за свою подальшу долю, постійно запитують про пухлину та метастази. В бесіді з ними потрібно бути обережними, проводити психотерапевтичні заходи. Їх психіка значно емоційна, ранима та реактивна. Тому порушення етики: взаємовідносин між медичними працівниками сприймається гостро, особливо в стані тяжкої інтоксикації, відчуваючи кінець хвороби. В таких випадках гучний сміх, гучна мова медичних сестер, лікарів недоцільна, це швидко сприяє хворим порушення рівноваги. Кожна людина підсвідомо надіється на видужання, не вірить в можливість смерті. Лікар повинен заспокоїти хворого, надати йому надію на вилікування. Навіть патологоанатоми, які бачать велику кількість смертей, до останньої хвилини мають надію, якщо хвороба торкається до них самих – “Dum spiro spero”.
Лікар повинен роз’яснити хворому, що захворювання являється тяжким, необхідне тривале лікування, погіршення загального стану змінюється з часом на краще.
Тактика медичного працівника в клініці внутрішніх хвороб.
В терапевтичних відділеннях знаходяться хворі різного профілю: з захворюваннями серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, органів дихання, нирок і ін.
Тривалий відрив від сім’ї, звичної професійної діяльності, також страх за стан свого здоров’я сприяє розвитку комплексу різних психогенно-невротичних реакцій. Розвивається соматопсихічна декомпенсація, ускладнюється перебіг основного соматичного захворювання, а це в свою чергу порушує психічний стан хворого. В клініці внутрішніх хвороб постійно приходиться спостерігати соматогенні і психогенні порушення, особливо у осіб похилого та старечого віку, при ГХ, ІХС серця, при виразковій хворобі. Медичні працівники повинні бути особливо тактовні, дотримуватися принципів психотерапії. Ні в якому разі не потрібно вказувати на лікування у психіатра, це приведе до порушення контакту з хворим, образи та підсилення невротичних реакцій, тепер вже ятрогенного характеру. До всіх скарг потрібно відноситися терпляче, проявляти психотерапевтичний підхід, який являється для них одним із важливих методів лікування.
Тактика медичного працівника в клініці хірургічних хвороб.
В передопераційний і особливо в післяопераційний періоди багато чого залежить від чуйного, уважного відношення до хворого. Важливо встановити доброзичливий контакт з хворим, під час бесіди важливо вияснити характер його страхів, заспокоїти, змінити відношення до лікування. багато хворих лякаються наркозу, “заснути навіки”, видати свої таємниці та ін.
Тактика медичного працівника в умовах амбулаторного прийому.
Важливою умовою для психологічного настрою хворого на лікування є обстановка спокою, уваги, позитивний, емоційно-етичний вплив, дотримування деонтологічних принципів. Медичний працівник повинен уважно вислухати хворого і терпляче надати пораду.
Особливості медичної деонтології в умовах науково-технічного прогресу.
Образ мудрого лікаря написаний Антуаном де Сент-Екзюпері: “Я вірю, що буде день, коли невідомо чим хворий віддасться в руки фізиків... Не запитуючи його ні про що, фізики візьмуть у нього кров, виведуть якісь постійні, перемножать їх одна на одну, потім, звірившись з таблицею логарифмів, вони вилікують одною єдиною таблеткою. І все-таки, якщо я захворію, то звернуся до якого-небудь старого сільського лікаря. він погляне на мене куточком ока, прощупає пульс, живіт, вислухає. Потім кашляне, розкурить трубку, витре підборіддя і посміхнеться мені, щоб краще вгамувати біль. Відомо, що я захоплююсь наукою, але і захоплююсь мудрістю”.
Безумовно, що в наші дні “техніцизм” окремих лікарів проявляється по-новому, вони стають диспетчерами. Але в теперішній час гуманізму медицини шкодить не надлишок, а скоріше нестача технічних засобів. Впровадження електронно-обчислювальної техніки, комп’ютерної діагностики, функціональних, біохімічних, імунологічних систем різко підвищить продуктивність лікарняної праці, покращить медичне обслуговування хворих, звільнить кваліфікованих лікарів від рутини, дозволить їм зосередити увагу на хворому, покращить проведення диспансеризації населення. Але НТР породжує деонтологічні проблеми, впливає на лікарняну таємницю, трансплантацію органів та інше.
Матеріали для самоконтролю:
А. Завдання для самоконтролю.
Питання для самоконтролю.
1. Доповісти про розвиток і формування медичної етики.
2. Який зв’язок етики з філософським світобаченням?
3. Доповісти про перші етапи формування медичної етики.
4. Доповісти про формування медичної етики в Росії. Хто із вітчизняних вчених-медиків брав участь у її розвитку?
5. Які задачі медичної етики?
6. Назвіть основні етнічні категорії.
7. Розкажіть про поняття “обов’язок”.
8. Чим відрізняється поняття “обов’язок” від поняття честь?
9. Дайте визначення поняттю “совість”.
10. Що відноситься до медичного етикету?
11. В чому полягає одне із вимог зовнішньої культури поведінки?
12. Які правила зовнішньої і внутрішньої культури?
13. Розкажіть про етику взаємовідношень медичних працівників в умовах позалікарняних лікувальних закладів.
14. Розкажіть про етику взаємовідношень медичного працівника в умовах стаціонару.
15. Розкажіть про етику взаємовідношень медичної сестри, лікаря з рідними і близькими хворого.
16. Дайте визначення поняттю “медична деонтологія”. В який період був введений цей термін?
17. Вкажіть на основні задачі медичної деонтології.
18. Що спільного між медичною етикою і деонтологією?
19. Охарактеризуйте лікаря у ліжка хворого.
20. Хто запропонував девіз “Aliis inserviendo consumor”?
21. Що таке лікарняна таємниця?
22. Яка специфіка відношень медичних працівників в клініці внутрішніх хвороб?
23. В чому полягають особливості відношень медичного працівника в клініці хірургічних хвороб?
Тести для самоконтролю.
- з одиночною вибірковою відповіддю – І рівень.
1. Недовіра – це коли:
1. співрозмовник потирає очі;
2. гризе нігті;
3. легкий нахил голови набік;
4. погляд у бік;
5. погляд у підлогу..
2. Зона інтимного спілкування:
1. від півметра до безпосереднього тілесного контакту;
2. понад 0,5-1,5 м;
3. 1,5-3 м;
4. понад 3 м.
3. Хто входить в зону інтимного спілкування:
1. добрі знайомі;
2. ділові люди;
3. відносини начальника і підлеглого;
4. знайомі, батьки з дітьми, лікарі, перукарі, медсестри.
4. Медична етика включає:
1. доброзичливе ставлення та відповідальність до хворого;
2. питання ораторського мистецтва;
3. риторичні засоби;
4. стилістичні засоби.
5. На чому базується довіра до пацієнта::
1. на впливі лікаря на хворого шляхом навіювання;
2. на морально-психологічних засадах взаємної довіри лікаря до хворого і навпаки;
3. на впливі лікаря на хворого шляхом переконання у сприятливому наслідку хвороби.
6. Кому належать слова “aliis inserviendo ipse consumor”^
1. Ніколасу ван Тульпи;
2. Андре Моруа;
3. Авіцени;
4. Аристотелю;
5. Гіппократу.
7. До співчуття відносять:
1. глибоке проникнення в сутність страждань пацієнта;
2. до фізичного і духовного стану недужої людини;
3. чуйного і милосердного ставлення до хворої людини;
4. до гуманізму.
8. Термін “деонтологія” було запропоновано:
1. англійським філософом Бентамом;
2. Ніколасом ван Тульпа;
3. Швенінгером;
4. Амбруаза Паре.
9. Медична естетика з’ясовує:
1. конкретні естетичні чинники, які зумовлюють позитивний вплив на психічний і фізичний стан хворого;
2. принципи і високі взірці загальнолюдської моралі у професійній діяльності;
3. етичні проблеми конкретної клінічної медицини;
4. багатофакторну дезорганізацію психічного і духовного стану пацієнта.
10. Кому належать слова: “Якщо пацієнт буде вирішувати, до якого лікаря звернутися, до того, який лікує травами, до іншого, який лікує ножем, то він насамперед звернеться до того, який лікує словом”:
1. А. Моруа;
2. Бехтереву;
3. Боткіну;
4. Руданському;
5. Гіппократу;
6. Вотчалу.
Еталони правильних відповідей:
1(1); 2(3); 3(4); 4(1); 5(2); 6(1); 7(3); 8(1); 9(1); 10(5).
- з вибірковою групою правильних відповідей – ІІ рівень.
1. Що відноситься до етичних категорій:
1. обов’язок;
2. совість;
3. честь;
4. щастя;
5. гідність;
6. байдужість.
2. Совість поєднується з моральними цінностями:
1. чесність;
2. гідність;
3. щастя;
4. правдивість;
5. справедливість;
6. моральна чистота;
7. повага прав інших людей і своїх обов’язків;
8. обов’язок.
3. Виділіть ключові питання з проблем етики:
1. дотримування правил внутрішньої культури;
2. дотримування правил зовнішньої культури;
3. дотримування моральних цінностей;
4. дотримування медичного етикету.
4. Вкажіть на основні задачі медичної деонтології:
1. вивчення принципів поведінки медичного персоналу, направлених на максимальне підвищення ефективності лікування;
2. виключення неблагоприємних факторів в медичній діяльності;
3. дотримування правил внутрішньої культури;
4. дотримування правил зовнішньої культури;
5. дотримування медичного етикету.
6. усунення шкідливих наслідків неповноцінної медичної роботи.
5. Однією із основних проблем медичної деонтології являється:
1. совість;
2. обов’язок;
3. честь;
4. байдужість;
5. щастя.
6. Медична деонтологія визначає в поведінці в плані:
1. морального обов’язку;
2. правового обов’язку;
3. в аспекті обов’язків медичних працівників;
4. в плані морального, правового обов’язку, в аспекті обов’язків медичних працівників.
7. Під лікарняною таємницею слід розуміти:
1. показання про хворого, яке отримане медичним працівником від хворого або в процесі лікування і не підлягає розголошенню в суспільстві;
2. показання про хворого, які медичний працівник не повинен повідомляти хворому (діагноз, кінець хвороби, які принесуть шкоду хворому та інше(;
3. показання до “святої неправди”;
4. встановлення контакту між хворим і медичною сестрою;
5. встановлення контакту між лікарем і хворим.
8. Порушення лікарських професійних обов’язків можна підрозділити на:
1. порушення технічні;
2. порушенні тактичні;
3. порушення діагностичні;
4. порушення в процесі розмови з пацієнтом;
5. порушення за “невдачу”.
9. Вкажіть способи, щоб стати кращим для оточуючих:
1. самому піднятися вище в своїх знаннях і відношеннях до справи;
2. принизити людей навколо себе;
3. надати собі ореол переваги;
4. тримати людей в страху;
5. принизити авторитет колеги.
10. Порушення принципів таємниці можливе за таких ситуацій:
1. коли хвороба може призвести до тяжких наслідків у сім’ї, для оточуючих;
2. при сифілісі, на СНІД;
3. коли хвороба загрожує суспільству в цілому;
4. ствердження пріоритету цінності людського життя, цінності здоров’я.
11. Найважче і найважливіше завдання лікаря:
1. підтримка;
2. уміння вислухати;
3. повага до хворого;
4. співчувати хворому;
5. допомога хворому;
6. дивитися прямо у вічі;
7. не втрачати надії.
12. Гуманізм догіппократовської медицини:
1. обмежений;
2. незабезпечений;
3. безнадійний;
4. впевнений;
5. смиренний.
13. Основні положення фахової медицини:
1. повага до життя;
2. заборона дій заподіяння шкоди хворому;
3. повага до особистості хворого;
4. лікарська таємниця;
5. повага до професії;
6. гуманізм;
7. турбота.
Еталони правильних відповідей:
1(1; 2; 3; 4); 2(1; 3); 3(1; 2; 43); 4(1; 2); 5(2); 6(3); 7(1; 2; 3); 8(1; 2; 3); 9(1; 2; 3; 4); 10(1; 2; 3; 4); 11(5; 6; 7); 12(1; 2; 3); 13(1; 2; 3; 4; 5).
- відповіддю, що самостійно формулюється – ІІ рівень:
1. До медичної етики відносять...
2. Хвороба включає в себе...
3. Етика – це...
4. Поняття етики впровадив...
5. До медичної деонтології відносять...
6. Довіра до пацієнта базується на...
7. До моральних рис належать...
8. Інтелектуальними рисами являються...
9. Естетичні риси включають...
10. Мораль полягає в...
Еталони правильних відповідей;
1. науку і практику застосування принципів моралі у професійній діяльності медичних працівників.
2. комплекс функціональних, метаболічних і морфологічних порушень у діяльності різних органів і систем та дезорганізація психічного і духовного стану пацієнта.
3. права моралі, моральної поведінки людини в суспільстві.
4. Аристотель.
5. науку і практику морально-етичних обов’язків медика.
6. морально-психологічних засадах взаємної довіри лікаря до хворого і навпаки.
7. чуйність, витриманість, терпіння, ввічливість, привітність, чесність, доброчинність, ніжність, ласка, співчуття та почуття власної гідності.
8. професійна ерудиція, спостережливість, здатність до логічного осмислення діагностичних і лікувальних маніпуляцій.
9. скромність, простоту, охайність, уміння створити святкову обстановку в лікувальному закладі.
10. принципах цінності та нормах поведінки, яких дотримуються люди.
- на визначення правильної послідовності дій – ІІ рівень.
1 .Послідовне спілкування з хворим полягає в:
1. дотримуванні принципів деонтології;
2. дотримуванні принципів етики;
3. дотримуванні медичної естетики.
2. Медична етика заснована на перш за все:
1. інтелігентності;
2. духовності;
3. справедливості;
4. гуманізмі;
5. милосерді;
6. самопожертві;
7. співчутті.
Еталони правильних відповідей:
1(2; 1; 3); 2(2; 1; 4; 3; 5; 7; 6)
- на знаходження логічно зв’язаних пар – ІІ рівень.
Кому належать слова:
1. А. М.Я. Мудрову |
а) життя лікаря залишається тяжким, тривожним, героїчним; б) є душевні ліки, які лікують тіло; в) allis inserviendo ipse consumor; |
Б. А. Моруа |
|
В. Ніколасу ван Тульпа |
|
|
|
2. А. Співчуття - це |
а) глибоке проникнення в сутність пацієнта; |
Б. Співстраждання |
б) чуйне і милосердне ставлення до хворої людини. |
|
|
3. А. Інтелектуальні риси |
а) спостережливість, професійна ерудиція; |
Б. Естетичні риси |
б) чуйність, витриманість, терпіння; |
В. Моральні риси |
в) скромність, охайність, простота. |
Еталони правильних відповідей:
1. Аб; Ба; Вв. 2. Аб; Ба. 3. Аа; Бв; Вб.
- на вибір кількох груп правильних відповідей – ІІІ рівень.
1. А. Медична естетика зумовлює Б. Морально-психічна підтримка В. В переконанні |
а) поліпшення самопочуття; б) навіювання; в) вплив на психічний і фізичний стан хворого. |
2. А. Духовний вплив на хворого зумовлює |
а) інтелігентність, культуру;
б) зміни роботи біохімічних і нейрогуморальних процесів; |
Б. Медична етика |
|
В. Чесноти, доброчесність, гуманність |
в) зміни настрою. |
Еталони правильних відповідей:
1. Ава БбВ 2. Авб БаВ.
Б. Задачі для самоконтролю:
- типові, стандартні, класичні, мають однозначну відповідь – ІІ рівень.
1. В автомобілі біля лікарні знаходилися двоє дітей та жінка після автокатастрофи. Лікар не підійшов до машини, не оглянув, а запропонував під’їхати до приймального відділення, але чергова медична сестра категорично відмовилася їх приймати без направлення з поліклініки.
Про що свідчить даний випадок?
Як Ви оцінюєте дії лікаря та медичної сестри.? Що за цим стоїть?
2. Хворому “М” 10 років, терміново необхідно перелити кров. Його батьки по релігійним поглядам категорично відмовилися. Лікар не роз’яснив батькам, що загрожує їх дитині.
Кваліфікуйте дії лікаря.
3. Медична сестра поліклінічного відділення (стаж праці по спеціальності 18 років), асистуючи хірургу при амбулаторній операції з приводу доброякісної пухлини пальця лівої кисті, проявила грубу недбалість – вона не перевірила склад вмісту флакона і наповнила шприц для анестезії етиловим спиртом замість новокаїну. В результаті в місцях ін’єкції виник некроз тканини, що привело до необхідності ампутації ІV пальця лівої кисті.
Які норми порушила медична сестра?
4. Професор педіатр призначив дитині з тяжкою формою хвороби Літтля ін’єкції аміназину. Батьки дитини жили в передмісті, тому призначення прийшлося направити в місцеву поліклініку. Лікар поліклініки, прочитавши рецепт, порадив не застосовувати призначені професором ліки, так як вони руйнують нирки і, виконуючи призначення професора, вона втратить свою дитину. Про це мати з острахом розповіла професору і звернулася знову до нього за порадою.
Що відкрив практикуючий лікар матері?
5. В сім’ї відомих всьому місту лікарів трагічно загинула 30-річна донька, також лікар. Батьки звернулися з проханням “до головного” лікаря допомогти хоча б в транспорті, на що він відповів, що не являється керівником похоронного бюро і часи прийому громадян закінчилися, вони порушили його державні справи.
Які принципи порушив головний лікар?
6. В 21.30 хворий, який поступив вдень, звернувся до медичної сестри з проханням дати йому заспокійливу мікстуру і снодійне, так як він не може заснути від болю в животі. При прийнятті мікстури рука його сильно тремтіла, а коли віддавав стакан, сестра відчула, що долоня його була вологою. В історії хвороби лікар снотворне не призначав. Хворий був збуджений і вимагав ліки і “заспокійливе” вдруге.
Яка повинна бути тактика медичного працівника в даному випадку?
7. Емоційно неврівноваженій і вразливій хворій сусідка по палаті заявила, що на її ліжку померла від раку молода жінка. Хвора плакала і вимагала змінити їх матрац, ковдру і подушку, так як боялася “заразитися” раком.
Яка тактика медичного працівника в даному випадку?
8. При виконанні призначених лікарем процедур на дому хворому з тяжким захворюванням печінки, медична сестра звернула увагу на занедбаність приміщення, немитий посуд на столі і пригнічений стан хворої. Під час миття рук в туалеті побачила багато пляшок із-під спиртних напоїв і пива.
Про що слід подумати?
Яка повинна бути тактика медичного працівника?
9. У хворого “К” діагностований лімфогранульоматоз. При обстеженні відмічається збільшення внутрішньогрудних периферійних лімфатичних вузлів. Для морфологічної верифікації діагнозу взяли на біопсію всі лімфатичні вузли.
Чи правильна тактика лікаря?
10. Хвора “В”, 85 років, знаючи, що вона онкохвора ,(рак шлунку ІV ст.), декілька разів прохала медичну сестру ввести їй подвійну дозу наркотичної речовини, щоб припинити її страждання. палатна медична сестра, бачачи страждання хворої, ввела їй подвійну дозу морфію, від чого хвора померла.
Чи мала право хвора “в” добровільно піти з життя (евтаназія)?
Дайте юридичну оцінку діям медичної сестри.
11. При обстеженні хворого медична сестра необережно висловилася про те, що хвороба хворого невиліковна, що виявилося невірним. Хворий відчув фізичну та душевну біль.
Що треба зробити хворому, щоб одержати компенсацію за моральну шкоду?
12. Медична сестра повідомила дружині хворого, за її проханням, що її чоловік онкохворий. Чоловік, коли жінка йому це повідомила, покінчив життя самогубством. При вскритті рак не діагностований.
Які права хворого порушила медична сестра і в чому буде її відповідальність?
13. Віруючій хворій бабусі, яка знаходилася в лікарні, було відмовлено у проханні запросити священика. Бабуся померла без проведення необхідних релігійних обрядів.
Чи можлива відповідальність, кого і яка?
Еталони правильних відповідей:
1. Лікар, медична сестра поступили невірно. Могло б не вистачити декількох хвилин для надання медичної допомоги в разі тяжкої травми, несумісної з життям. За всім цим стоїть душевна черствість, байдужість до людського горя.
2. Лікар поступив професійно-недосконало, халатно. Адже, за висловом відомого клініциста Б.Є Вотчала, “слабодухий лікар – найнебезпечніший, оскільки він завжди знайде тисячі можливостей, аби нічого не зробити цілющого для хворого”.
3. Медична сестра порушила деонтологічні норми своєї діяльності, що привело до забутого нею афоризму “noli nocere”.
4. Лікар не тільки відкрив матері хворої дитини свої побоювання, але і без всяких підстав представив свою колегу як невігласа-лікаря.
5. Лікар порушив колегіальність
6. Медична сестра повинна була проявити тактовність до хворої людини, заспокоїти та викликати чергового лікаря.
7. Медичний працівник повинен дотримуватися етичних норм: роз’яснити хворій недоцільність своїх побоювань, заспокоїти та змінити ліжко перебування хворої.
8. У хворої виникло тяжке захворювання печінки із-за зловживання спиртними напоями, пивом. Медичний працівник повинен тактовно роз’яснити хворій про причину виникнення її захворювання, прогноз, шкідливість зловживання спиртними напоями, провести санітарно-просвітну бесіду та інше.
9. Тактика лікаря не вірна. Для морфологічної верифікації діагнозу слід взяти на обстеження периферійний лімфатичний вузол, щоб не погіршувати стан хворого бронхоскопією з трансбронхіальною біопсією. Небажано хворому проводити тяжкі обстеження, якщо одне обстеження може вирішити проблему діагнозу.
10. Гуманістичні принципи лікарювання вимагають рішуче відкидання методу евтаназії як способу позбавлення людини від страждань, слід проявити милосердя, співчуття, порядність, надати належну допомогу, активно боротися за життя хворого до настання його біологічної смерті. Медична сестра порушила правові, моральні, етичні норми.
11. Медична сестра повинна повернути довіру хворого – це важливий і специфічний лікувальний засіб та переконати у сприятливому наслідку хвороби.
12. Медична сестра порушила етичні, правові норми. її відповідальність теж перед законом.
- нетипові, нестандартні, що відображають ускладнені професійні ситуації – ІІІ рівень.
1. Хірург оглянув хвору, яка знаходилася в тяжкому стані в зв’язку з гангреною легені з проривом гною в плевральну порожнину та виникненням емпіени плеври, про що голосно повідомив: “Тут занадто погано”. Всі присутні були збентежені. хірург був здивований: “Що я тут такого сказав? Насправді стан хворої безнадійний”.
Які принципи порушив лікар-хірург?
2. Дільничний лікар отримала результати аналізів, написала направлення до лікарні, де вказала: “гострий лейкоз” та віддала на руки хворій. В хворої розвинулася психопатична реакція, в тяжкому стані її доставили в клініку.
Яку помилку допустив лікар?
Що являється травматизацією психіки?
3. Громадянка “Д” 27 років страждала двобічною дольовою пневмонією. Із-за того, що в неї не виявилося страхового медичного поліса (була в гостях у батьків), викликаний до неї лікар зі станції швидкої допомоги та дільничний лікар відмовили в госпіталізації, що стало причиною смерті “д”.
Чи правомірні дії бригади?
4. Особа “В” заявила своїй знайомій “Д” про зустріч в жіночій консультації з її 15-літньою донькою. Знайома “Д” підозрює доньку в зверненні до гінеколога з приводу абразії. В жіночій консультації їй було відмовлено в інформації, посилаючись на лікарняну таємницю.
Кваліфікуйте дії медичних працівників.
5. Відомий Петербургський лікар Спаский тільки що повернувся від пораненого О.С. Пушкіна, був викликаний до тяжко хворого. Хворий просив даремно лікаря сказати, чи він зможе його вилікувати. На що лікар відповів: “Що ж тут такого. Всі ми помремо, батюшка! Ось і Пушкін вмирає. Чуєте Ви?! Так і нам з Вами можна вмерти!” Хворий зі стоном відкинувся на подушку і вмер в той же день, що і Пушкін.
Чим проігнорував найкращий із лікарів свого часу?
6. В дитячу лікарню поступила 6-річна дитина “М” з діагнозом “лівобічна дольова пневмонія”. В лікарні з ним вирішив бути батько. Завідуючий відділенням заборонив батькові доглядати дитину сказавши, що може дозволити лише тільки матері дитини.
Правомірні дії завідуючого відділенням?
7. 13-річному підлітку, який поступив у лікарню з піонерського табору з підозрою на гострий апендицит, була відкладена медична допомога, так як він не був згоден на оперативне лікування. Було направлене звернення до батьків на згоду на оперативне лікування. Лише при виявленні ознак перитоніту було проведене оперативне втручання, не дочекавшись відповіді батьків. Дитина померла.
8. Ординатор на обході доповів, що при поступлені в лікарню у хворого вислуховувалася крепітація, а на даний момент обстеження – везикулярне дихання. Хворого вирішили виписати із стаціонару, на що він вказав: “Як можна мене сьогодні виписувати, якщо позавчора ви доповіли професору, що внаслідок вашого лікування в мене розвинулося везикулярне дихання”.
Що розвинулося у хворого?
Яку помилку допустив лікар?
9. У хворої медичної сестри по спеціальності на фоні тяжких невротичних порушень виникли сильні болі в ділянці живота. За направленням лікаря була направлена в стаціонар. Черговий лікар провів лапаратомію. При ревізії черевної порожнини крім стерильного випоту нічого не виявлено. Після операції медична сестра поцікавилася у лікаря, що в неї виявили. У відповідь почула: “Було щось”. У хворої знову з’явилися сильні болі в животі, виник істеричний парез правої кінцівки. Внаслідок виникла необхідність лікування тривалий час в клініці функціональних порушень нервової системи.
Про що свідчить цей випадок і що він підкреслює?
Еталони правильних відповідей:
1. Лікар-хірург порушив етичні, моральні норми поведінки у спілкуванні з хворим. Він не має уяви про лікарняне мистецтво, ні про деонтологію, ні про людяність.
2. Лікар не мав права видавати направлення хворій на руки з діагнозом “гострий лейкоз”. Це призвело до “ятропатогенії”, яка виникла по вині лікаря і являється травматизацією психіки хворої людини.
3. Дії бригади не правомірні, хворій не була своєчасно надана медична допомога, порушено етично-деонтологічні принципи.
4. Дії медичних працівників правомірні, вони не мають видавати лікарську таємницю.
5. Лікар проігнорував елементарними принципами гуманізму, показуючи тим самим черствість своєї душі і безсердечність.
6. Дії завідуючого відділенням неправомірні. Порушені етичні норми.
7. Виявлена професійна неграмотність лікаря, порушені деонтологічні принципи.
8. У хворого розвинулася ятрогенія внаслідок вживання незрозумілих йому термінів, що стало причиною переживань і навіть конфлікту з лікарем.
9. Цей випадок являється яскравим прикладом ятрогенії і підкреслює, яке важливе слово медичного працівника і яким потрібно бути обережним.
Тематика науково-дослідної роботи студентів:
1. Висвітлити прояви гуманізму Степана Руданського, Антона Чехова, Теофіла Яновського.
2. Висвітлити питання відродження в медичній літературі етики і деонтології.
3. Розкрити прояви гуманізму догіппократовської медицини.
4. Висвітлити імена класиків світової і вітчизняної медицини, які сяють на безмежній ниві гуманізму та медичної етики.
Література.
Навчальна (основна і додаткова):
Грандо А.А. Врачебная этика и медицинская деонтология. – К., 1998. – С.30-60.
Мухина С.А., Тарновская И.И. Общий уход за больными: Учеб. пособие. – М.: Медицина. – 1989. – С.7-12.
Назар П.С., Віленський Ю.Г. Основи медичної етики. – К.: Здоров’я. – 2002. – С.5-40.
Лещенский Л.А. Деонтология в практике терапевта. – М.: Медицина. – 1989. – С.40-84.
Петровский Б.П. Деонтология в медицине. – М.: Медицина. – 1988. – С.40-58.
Філоненко М.М. Психологія спілкування: Підручник. – К., 2008. – С.128-144.
Шуліпенко І.М. Медичний догляд за хворими з основами валеології: Навч. посібник. – К., 1998. – С.6-10.
Шуліпенко І.М. Пропедевтика внутрішньої медицини: Навч. посібник. – К., 2008. – С.44-55.
Методичну розробку склала
асистент, к.м.н. Треумова С.І.