5. Зміст теми :

Структурно-логічна схема змісту та тези змісту теми

		БІОМЕДИЧНА ЕТИКА
		Теоретичні та прикладні аспекти в сучасному суспільстві
	Біомедична етика і біоетика, як співвідношення екологічної етики, біоетики, медичної етики і деонтології.
		Експериментальні дослідження лікувального і не лікувального характеру.
		Генна інженерія.
		Клонування та його наслідки.
		Моральні аспекти експериментів.

ОСНОВОПОЛОЖНІ ДОКУМЕНТИ З БІОЕТИКИ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ:
Женевська Декларація лікарів(1948 р.)
Гельсінсько-Токійська Декларація лікарів(1964, 1975 р.р.) про проведеня медико-біологічних досліджень за участю людей
Конвенція про захист прав та гідності людини у зв’язку з використанням досягнень біології та медицини6 концепція про права людини в біомедицині(частина І-XІ).
Всесвітня декларація про геном людини та права людини.

У нашому бурхливому, інформаційному і, певною мірою, ірраціональному світі завжди є місце для теоретично-складних та життєво-дошкульних проблем соціального розвитку, які постійно бентежать наші розум та почуття, стають логічним центром громадського занепокоєння та наукового інтересу. В міру ускладнення суспільних відносин у людському суспільстві виникла необхідність конкретизації тих чи інших моральних норм, правил стосовно певних сфер повсякденного життя людини. Так стали формуватись різні напрямки прикладної етики — політична етика, журналістська етика, медична етика, екологічна етика.

Не втрачають гостроти глобальні екологічні проблеми, як і проблема поширення «нових», а також «старих» інфекцій. Так само, як і проблема виходу України на нові обрії економічного і та демократичного розвитку європейських країн. Також актуальною проблемою розвитку людської цивілізації залишається потреба забезпечення життя та здоров'я людства в умовах надмірних претензій сучасної біологічної та медичної науки, їх новітніх технологій.

Йдеться про біоетику, нову галузь наукових знань, яка відкрито заявила про себе понад 30 років тому і супроводжується методологічною потребою з'ясування її предмета, структури, завдань та функцій. Теоретичним аспектом біомедичної етики в сучасному суспільстві є поглиблення наших знань з усіх біотичних проблем, освоєння зарубіжного досвіду застосування біоетики в широкій медичній практиці.

Центром всіх соціально –медичних проблем сучасної біомедичної етики, безумовно, є її спрямування на високо компетентне та гуманне розв’язання заявлених нею напрямків збереженя життя та здоров'я людини, розширення меж їх продуктивної діяльності.Кожен із цих конкретних напрямків технологічного розв’язання кардинальних прийомів втручання у перебіг та розвиток людського життя має своє специфічне соціальне значення, їх наукова та екзистенційна цінність має визначатися етичними вимогами вселюдської культури щодо збереження та примноження життєвого потенціалу суспільства.

Предметом біоетики вважається тіло людини і можливості біології та медицини втручатися у його структури та функції.Однак таке втручання з боку спеціаліста однієї галузі є штучним, оскільки можуть не враховуватися наслідки для інших систем людського організму.

Етика– тобто звичай, вдача – то за грецьким першоджерелом, наука про природу її моралі, сутність, специфіку, роль і місце в розвитку людини й бутті та стані суспільства.

Лікарська етика – це наукова дисципліна, яка вивчає специфіку появи і розвитку лікарської моралі у зв’язку з конкретними історичними умовами, а також нові моральні проблеми, які висуваються сучасним суспільством і науково-технічним прогресом Вивчаючи об’єктивні закономірності удосконалення моралі лікаря, її норми, принципи, поняття, лікарска етика визначає динаміку моральних поглядів і проблем, активно впливає на виховання належних деонтологічних якостей лікаря.

Медична етика - це постулати про лікарський обов’язок, слово лікаря, лікарську таємницю, добро й зло, моральні та філософські категорії і приорітети в охороні здоров'я.

Деонтологія – наука, яка вивчає моральне, етичне і інтелектуальне обличчя медичного працівника, взаємини медичного персоналу з хворими та їх родичами, а також колегами у медичному колективі.Медичну етику слід розглядати як специфічний прояв загальної етики саме в діяльності медичного персоналу. Вона включає в себе питання лікарського гуманізму, проблеми обов’язку, часто і совісті медичних працівників у процесі лікування, профілактики захворювань і проведенні організаційних заходів. Медична етика відображає моральні норми у таких системах, як «лікар-хворий», «лікар-медичний колектив», лікар-науковий керівник», !лікар-суспільство» і т.д.

Екологічна етика пропонує і захищає систематичну і всебічну концепцію моральних взаємовідносин між людьми і природою. Екологічна етика припускає, що людська поведінка стосовно природи може спрямовуватись і спрямовується моральними нормами. Теорія екологічної етики в цьому випадку повинна: 1) пояснити, що це за норми; 2) пояснити, стосовно кого чи до чого люди несуть моральну відповідальність; 3) показати, чим обґрунтована ця відповідальність. Таким чином, біомедична етика тісно пов’язана з біоетикою, екологічною етикою, медичною етикою та деонтологією.

Прикладний характер біомедичної етики полягає в сукупності етичних питань ставлення суспільства, і зокрема, лікарської спільноти до людини та її вітальних цінностей – життя,здоров'я, подолання різноманітних хвороб. Якщо біоетика акцентує увагу на проблемах життя взагалі, його збереження, то біомедична етика застосовує основні принципи біоетики стосовно людини.Коло основних проблем біомедичної етики обіймає етичні питання щодо розв’язання моральних ситуацій, які виникають у процесі біомедичних досліджень та лікувальних експериментів, етичну регуляцію міжособистісних стосунків у сфері медицини.

В останні роки хвороби, спричинені медичним втручанням, так звані ятрогенні хвороби, стали чи не однією з головних причин госпіталізації. Водночас кількість нових лікарських препаратів, що випускаються вітчизняною та зарубіжною фармацевтичною промисловістю, із року в рік зростає і на сьогоднішній день становить декілька сотень тисяч різновидів. Відомо, що нові лікувально-діагностичні методи і лікарські препарати впроваджують у практику тоді, як доведено їхню ефективність у діагностиці та лікуванні конкретної хвороби. Затвердження показань до застосування – частина офіційного процесу утвердження нових препаратів, ав останній час – і ваговий дорогимй доробок у галузі медичної технології. В Україні таку місію покладено на Фармкомітет, а наприклад, у США – на Управління за контролем якості харчових продуктів, медикаментів та косметичних засобів. Загальновідомо, щоб судити про ефективність певного лікарського засобу, потрібні клінічні дослідження: добре сплановані, із залученням контрольних груп і груп з точно встановленим діагнозом. Дослідження в контрольних групах дозволяє порівняти дію засобу, що вивчається, з плацебо або з традиційним лікуванням. Кількість обстежених пацієнтів повинна бути такою, щоб різниця результатів експериментів у експериментальній і клінічній групах була статистично достовірною, тобто результати могли б бути перенесені на генеральну сукупність людей, які хворіють на певне захворювання.Рандомізація, тобто випадкове зарахування тих, кого обстежують, до експериментальної та контрольних груп, дозволяє робити припущення, що ці групи дуже схожі між собою.Водночас дедалі більше поширюються нерандомізовані дослідження остаточного результату. Теоретично вони можуть замінити клінічні дослідження лише за умови, що прогностичні чинники, які впливають на остаточний результат, добре відомі й ретельно вивчені в експериментальній і контрольних групах. І тоді, на думку деяких вчених, статистична обробка результатів теоретично вимагає необхідності рандомізації. Але такий метод потрібно використовувати обережно, щоб не отримати хиьних результатів через дію неврахованих побічних чинників. Найліпше, аби в процесі клінічних досліджень ні хворі, ні дослідники не знали, хто належить до експериментальної групи, а хто до контрольної. Такий подвійний сліпий контроль допомагає забезпечити об’єктивну оцінку результатів, уникнути проявів плацебо ефекту. Ретельне спостереження обмежує кількість неврахованих випадків, які зявляються через негативні наслідки.Одначе, попри всі ці заходи, успіх клінічних досліджень не завжди є гарантованим. Навіть добре сплановані ібездоганно проведені клінічні дослідження виявляють недоліки: 1) відбір ніколи не буває абсолютно випадковим; 2) можливість прогнозувати віддалені наслідки лікування обмежені. Кожне випробування новоо фармсзасобу на людині є своєрідним експериментом, але з мінімальною часткою ризику для хворого.Людина, якій дають новий фармзасіб, повинна бути добре проінформована щодо нього і зобов’язана дати письмову згоду на його застосування.Результати дослідження фармзасобу на тваринах не дають повного уявлення про можливі реакції людинини. При призначенні нових препаратів потрібно враховувати можливість побічних наслідків та алергічних проявів , враховувати сумість призначення декількох препаратів. Потрібно бути уважним при призначенні нових препаратів, адже вони можуть бути недосконало вивченими.Потрібно знати, що в клінічних дослідженнях визначають ефективність, а не дієвість лікувального методу; дієвість – це ймовірність позитивного результату в експериментальних умовах, тоді як ефективність – у клінічній практиці. В процесі клінічного дослідження хворі перебувають під наглядом нетривалий час, тому отримати точну оцінку віддалених результатів неможливо. Не потрібно ризикувати розширювати без нагальних потреб сферу використання нового препарату в інших клінічних ситуаціях.У багатьох країнах етичні норми, які стосуються розробки та впровадження у клінічну практику нових лікарських і не лікарських засобів, є предметом вивчення. Суб’єктом дотримання етичних норм у медицині є висококваліфікований спеціаліст-вчений. Моральна складова самосвідомості вченого, поряд з пізнавальним оптимізмом та розвинутим почуттям соціальної відповідальності, якраз охоплює проблему усвідомленя його готовності дотримання норм етосу науки, адже в центрі науково-медичних досліджень є завжди людина та проблеми її життя, реалізація її різнобічних потенцій, дилема здоров'я та хвороби.

Наукова логіка і ґрунтовне вивчення відповідних моральних проблем, підтверджують практичність ізакономірність обґрунтованих клінічних досліджень, незважаючи на той факт, що все ще залишається багато невирішених питань і проблем. Крім того в медицину впроваджуються новітні технології.

Генна інженерія – методологія досліджень спрямовується на розробку різноманітних біотехнологій, на створення генетично-видозмінених організмів, генетично модифікованих продуктів рослинного та тваринного походження.

Початком генетичної інженерії вважаються експерименти над генами бактерій заради знаходження засобу нейтралізації токсичних відходів промислового виробництва(70-ті роки XX століття). В сучасних умовах методи генетичної інженерії досить широко використовуються в сільському господарстві при отриманні транс генних рослин з новими властивостями, або нових підвидів. Робляться сенсаційні заяви про застосування методів генетичної інженерії для боротьби з деякими спадковими захворюваннями людини.

За визнанням Міжнародної конференції ООН з навколишнього середовища генетична інженерія, що розвивається на базі молекулярної та фізико-хімічної біології, була проголошена технологією XXІ століття.В Україні заборонено вирощування генетично модифікованих рослин, однак в південних областях зявилася соя зі зміненою ДНК, а на ринках можна придбати модифіковану картоплю. Фахівці попереджають, що вживання такої картоплі недопустиме, бо вній є білок екзотоксинів, що має інсектицидні властивості і робить його засобом боротьби з колорадським жуком та іншими комахами.Життя та економічна вигода штовхає світових виробників до розширення посівних площ під такими культурами. Боротьба між прихильниками транс генних технологій та їх противниками полягає у тому, що перші вважають генетично модифіковані рослини доцільним виходом у боротьбі з голодом(через білкову недостатність), інші, що їх поширення призведе до найстрашнішого в історії цивілізації забруднення навкіл ля, що порушить екологічну рівновагу.Окрім того, зростання кількості людей з алергічними захворюваннями, вчені повязують із безконтрольним використанням хімічних лікарських препаратів та використанням харчових добавок та продуктів, які містять транс гени.Широке міжнародне обговорення безпеки генетично модифікованої продукції призвело до розробки державних стандартів на тести, які дозволяють контролювати наявність у харчових продуктах чужорідних генів.

Геннномодифіковані продукти харчування, імовірно, - наше неминуче майбутнє. Але, щоб людство не розплачувалося своїм здоров'ям і «здоров'ям» довкілля – необхідний ретельний контроль за введенням генно-інженерних продуктів до харчування тощо. Соціально-світоглядно необхідно забезпечити споживача науковою інформацією. Яка б дозволила йому скористатися правом вибору продуктів, які він придбає. Необхідно розробити суворий порядок здійснення санітарно-епідеміологічної експертизи харчових продуктів, отриманих із генетично модифікованих джерел.

Говорячи про генну інженерію, необхідно згадати ще про один медичний аспект: на її основі виникла галузь фармацевтичної промисловості, названа «індустрією ДНК». Це одна із сучасних галузей біотехнології, яка швидко розвивається.

Методом генної інженерії вже отримано ряд лікарських препаратів, в тому числі інсулін людини, противірусний препарат інтерферон, гормон росту. Їх виробництво склало важливу галузь біотехнології.. В медицині, це дуже перспективний шлях створення і виробництва вакцин. Ще один перспективний напрямок в медицині, пов'язаний з рекомбінацією ДНК – так звана генна терапія. Розвивається і застосовується для боротьби з пухлинами і деякими спадковими хворобами.У тваринництві використання біотехнологічного гормону росту дозволило підвищит надої молока, за допомогою генетично зміненого вірусу створена вакцина проти герпесу свиней.

Незважаючи на наявну користь від генетичних досліджень і експериментів, а саме поняття «генна інженерія» породило різні підозри та страхи, стало предметом занепокоєності і навіть політичних суперечок. Багато вчених побоюється, наприклад, що який-небудь вірус, що викликає рак улюдини, може бути введений у бактерію, що звичайно живе в організмі чи шкірі людини, і тоді ця бактерія може викликати рак. Можливо, також, що плазміну, яка несе ген стійкості до лікарських препаратів, введуть у пневмокок, у результаті чого пневмокок стане стійким до антибіотиків і пневмонія не буде піддаватися лікуванню. Такого роду небезпека, безперечно існує.

З'явилися можливості генної інженерії до отримання ідентичних копій даного організму- клонування. Ці форми генетичного втручання до природи живого організму вимагають ретельної оцінки та кваліфікованого обговорення їх соціально-економічних та моральних наслідків.

Методологія біомедичної етики вимагає знайти відповідь на питання: чи маємо ми моральне та юридичне право в генних технологіях робити те, що вже робиться, або планується робити в найближчому майбутньому, потрібно зясувати позитивні і негативні сторони цієї проблеми.

Клонування людини породжує пред наукою багато нерозв’язаних питань. Клонування людини – це не клонування живого організму. Методологічна помилка полягає саме у ототожненні понять»людина» та «організм». Клонування людини ставить у центр міждисциплінарного дискусу зясування питання: що таке людина. А одних лише природничих та медичних наук замало, щоб відповісти на це питання. Потрібно знання гуманітарних і соціальних наук, знання філософії про людину, а також знання релігійні про сутність людини. Адже вона не тільки соціальна, а й духовно трансцендентна(тобто, технічні можливості клонування не повинні суперечити визнанню фундаментального характеру соціальних цінностей: життя. здоровя. генетичної ідентичності людини, людського виміру соціального буття та культури). Людський індивід – це не тільки біологічний організм, але й соціальна істота як результат впливу сімейного, соціального та культурного середовища, а також носій певної моралі, її історичної форми, які неможливо повторити або відновити абсолютно точно. Заборона клонування людини забороняється низкою міжнародних документів, але такі експерименти проводяться нелегально, відсутня навіть статистика таких експериментальних центрів…

Завдання біомедичної етики полягає, не в забороні або введенні мораторію на нові та старі біотехнології, а у сприянні їх розвитку з метою морального використання.А

єдино правильний шлях виконання цього завдання полягає у дальшому розширенні фундаментальних досліджень в біології, генетиці, ембріології та екології, удосконалення технологічного інструментарію біотичних експериментів.

На сьогодні одним з етичнх аспектів є ставлення до новонароджених з дефектами розвитку. Відхилення від нормальної динаміки загальної активності плоду, затримка в часі появи нових рухів, а також порушення циклічності поведінкових реакцій плоду протягом певного часу доби є показаннями для ретельного обстеження дитини після народження та своєчасного визначення необхідних лікувально-профілактичних заходів.

На жаль, незважаючи на певні досягнення пренатальної діагностики в Україні, деякі питання лишаються невирішеними. Ряд комплексних досліджень у пренатальній діагностиці і профілактиці вроджених та спадкових захворювань дійсно є прикладом «технології ХХІ сторіччя». Але застосування їх у медичних установах обмежене відсутністю відповідного обладнання, а також юридичних норм та полярністю в підходах до моральних та етичних аспектів цієї проблеми.

У державі досі немає уніфікованої програми ультразвукового скринінгу з відображенням справжньої ефективності сканування. Залишається низькою якість не лише пренатальної, а й постнатальної та постабортної діагностики і реєстрації випадків вродженої та спадкової патології, бо відсутня єдина класифікація та їх кодування. Не проводиться рентгенографія абортних плодів при скелетних аномаліях, хоча це єдиний шлях верифікації діагнозу остеохондродисплазій. Не визначені важливі аспекти переривання чи пролонгування вагітності при багатьох вроджених аномаліях.

Дуже мало робіт із визначеними результатами тривалого спостереження за дітьми, яким було проведено пренатальну діагностику та лікування. Майже відсутні дані щодо визначення ефективності наступності пре- та постнатальних заходів. Не побудована лікувально-профілактична система, яка б об’єднала зусилля акушерів-гінекологів, педіатрів та інших фахівців для надання спеціалізованої допомоги і реабілітації хворих дітей.

Всі ці невирішені проблеми спонукають розробити концепцію пренатальної диспансеризації щодо плодів зі вродженими вадами, що коригуються, та впровадити її в практику перинатології.

Вкрай необхідне створення єдиної комплексної програми пренатальної діагностики та постнатальної корекції вроджених та спадкових захворювань на підставі масового пренатального ультразвукового скринінгу та біохімічного скринінгу сироватки крові вагітних у 1 та 2 триместрах із забезпеченням інвазивних досліджень у групах високого ризику.

Комплексне використання результатів біохімічного скринінгу сироватки крові та ультразвукового сканування дозволяє чіткіше визначити групу вагітних високого ризику і знизити кількість інвазивних втручань. У той же час, ефективність пренатальної діагностики значно підвищується і завдяки такому підходу діагностується від 20% до 95% вроджених аномалій.

Незважаючи на те, що проблема захворюваності, смертності та інвалідності дітей зі вродженими вадами розвитку далека від вирішення, в Україні широкомасштабні пренатальні дослідження не проводились.

Враховуючи світовий і власний досвід, необхідно впровадити в Україні діючу уніфіковану програму масового пренатального ультразвукового скринінгу з системою реєстрації згідно Міжнародної класифікації ICD BPA9, прийнятої у країнах Європи. Це дозволить здійснювати пренатальну діагностику за єдиними стандартами і порівнювати дані України з іншими країнами.

Подальший розвиток методів пренатальної діагностики приводить до виникнення нових дискусій з приводу того, чи можливе з позицій моралі та етики наступне:

o визначення статі плоду за бажанням батьків (без генетичних показань);

o діагностика генетичних хвороб, які виникають у дорослому віці (хвороба Хантінгтона, полікістоз нирок);

o діагностика деяких хвороб, які можна тільки підозрювати з певним ступенем імовірності (ювенільний інсулінозалежний діабет, деякі ракові хвороби).

Попит на подібну інформацію виник завдяки значному прогресу в пренатальній діагностиці. Але виявлення у плоду хвороб, які виникнуть через 20-40 років, може призвести до зникнення подальшого прогресу у лікуванні цих хвороб у тих людей, які вже їх мають.

Таким чином, пренатальна медицина має бути поміркована. Навіть біохімічний скринінг сироватки крові вагітних на маркери хромосомних аномалій треба проводити після певної підготовки вагітної, яка має бути готовою піти на інвазивні дослідження в разі необхідності. Інакше цей важливий захід може негативно вплинути на стан майбутніх батьків, викликати стресову ситуацію.

Пренатальна діагностика особливо направлена на допомогу сім’ям високого генетичного ризику. Вчасно отриманий результат дає шанс народитися здоровій дитині у батьків, які обтяжені спадковістю. В інших випадках результати пренатального дослідження ставлять батьків та лікарів перед важким питанням про переривання вагітності. Важливо підкреслити, що тяжка вада має вважатися такою, що не лікується, саме на момент діагнозу, бо майбутні медичні досягнення невідомі.

Етичним є надання повної інформації, але тиск на сім’ю абсолютно неприпустимий, навіть якщо вона відмовляється від проведення пренатальної діагностики чи переривання вагітності при тяжких хромосомних аномаліях у плоду. В кожному випадку треба мати на увазі, що сучасна медицина не застрахована від помилок, і проводити пренатальні дослідження слід дуже обережно.

Кореляція наукових понять «медицина» і «експеримент» надзвичайно широка і містка за своїм змістом та основними напрямками взаємодії. Проблеми біоетики в однаковій мірі повинні розглядатися як на рівні експериментальних досліджень, так і на рівні клінічної практики. Експеримент, як форма науково-емпіричного пізнання, по суті, є цілеспрямованим «допитом» природи, її явищ або процесів з метою розкриття таємниць щодо структури або функції будови та її діяльності. Це продумане, очищене від випадковостей дослідження для отримання експериментатором відповідного результату.Досягнення об’єктивності експериментальних знань залишається складною проблемою, яка ще більше ускладнюється відповідно до удосконалення техніки експерименту. Оскільки досліди та експерименти з науковою метою на людині заборонені, то у медицині немає інших об’єктів дослідження, окрім піддослідних тварин.Однак при проведенні експерименту обов’язковим є дотримання норм та правил біоетики, які регулюються міжнародними конвенціями.Суть якої полягає в гуманному ставленні до тварин, забезпеченні моральних і етичних принципів ставлення до тварин, підтримувати альтернативні методи моделювання експериментів, зокрема математичного.

Зміни, що відбулися в біології та медицині за останнє півстоліття, загострення екологічних стосунків між суспільством та природою не могли пройти повз етичні принципи цієї традиції, не породивши нові етичні вимоги. Нові технології в медицині руйнують, здавалось би, непохитні моральні норми та деякі соціокультурні цінності, що вимагає нового інтерпретування.

В Україні прийнято цілий ряд законів та інструкцій, які регулюють правові та етико-моральні питання клінічних досліджень лікарських засобів та проведення експериментів. Зокрема, в Законі України «Про ліки» записано: «Клінічні дослідження лікарських засобів проводяться після обов’язкової оцінки етичних та морально-правових аспектів програми клінічного дослідження комісіями з питань етики».Надзвичайної актуальності набувають морально-правові та етичні аспекти, коли вирішуються питання про участь людей(пацієнтів або здорових волонтерів) у проведенні клінічних випробувань лікарських препаратів та дослідженні їх біоеквівалентності.

ВООЗ вимагає дотримання загальних підходів до відбору випробувачів. Повинні здійснюватися також вимоги корисності ліків з позицій ризик/користь як для окремого пацієнта, так і для суспільства в цілому.Етичні комітети(комісії) – це незалежні організації, які формуються за рахунок професійних медиків та осіб немедичних спеціальностей(соціологів, філософів, конфесійних священників), які несуть відповідальність за забезпечення захисту прав та здоров'я людей, що беруть участь у дослідженні і таким чином гарантують такий захист для суспільства в цілому.

Головними завданнями етичних комітетів стосовно контролю етичного супроводу лікарської діяльності експериментального змісту є:

-захист прав та інтересів піддослідних осіб, які залучаються до клінічних випробувань лікарських засобів;

- захист прав та інтересів дослідників-експериментаторів;

- забезпечення етичної та морально-правової оцінки матеріалів клінічних досліджень.

Отже, правомірним буде висновок: неповнота та фрагментарність наукового пізнання дії генетичного апарату людини, ігнорування норм культури та етики і на додаток релігії, тобто ціннісного підходу до вивчення людини, її здоров'я – неприйнятні, в усякому разі на сучасному етапі розвитку науково-медичних знань. Таким чином, подальше удосконалення пренатальної діагностики і поглиблення знань щодо нормального та патологічного розвитку плоду, а також його життєвого прогнозу, дозволить вирішити цілий ряд проблем та зробити певний внесок у покращення здоров’я нації.

Всесвітня організація охорони здоров'я та Всесвітня медична асоціація , визнаючи існування різних етико-медичних позицій і морально-світоглядних орієнтацій, регулює це співіснування за допомогою міжнародних медико-етичних кодексів та декларацій. Заборонні тенденції не розв’язують жодної з проблем біомедичної етики, а навпаки, стримують науковий пошук, без чого неможливий розвиток наукового пізнання.