4.2. Теоретичні питання до заняття.

1. Визначення та сутність лікарської помилки.

2.Історичний розвиток поняття «лікарська помилка» і відповідальності за неї.

3. Різновиди та основні причини лікарських помилок.

4. Свобода та відповідальність у професійній діяльності лікаря. Види відповідальності при порушенні професійних обов’язків.

5. Релевантні і нерелевантні медичні помилки. Приклади.

6. Поняття «казус», «непереборна сила» та «кваліфікований випадок» як межі відповідальності без вини.

7. Професійна незалежність лікаря (згідно з Етичним Кодексом лікаря України)

8.Моральний вибір: проблема, цілі та засоби її досягнення у медичній практиці.

9. Моральна та юридична свобода лікаря: право на ризик.

10. Профілактика ризику та терапевтичних помилок. Принципи «максимальної ефективності», «мінімальної небезпеки», «максимальної безпеки».

11. Поняття про лікарські правопорушення, посадові злочини та відповідність за них.

12. Види юридичної відповідальності лікаря.

4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

Вміти поводитися адекватно з хворими, їх родичами, уникаючі дій, що призвелиб до лікарських помилок, правопорушень та ятрогеній.

Зміст теми заняття.

Структурно-логічна схема змісту та тези змісту теми:

Право на ризик

Кваліфікований випадок

1. Лікарська помилка

Нерелевантна

Релевантна

Медичні правопорушення

Кримінальна

2. Нещасний випадок

3. Кримінальне упущення

4. Кримінальний професійни злочин

4А. Службовий злочин

Проступки

Цівільно-правові

Цівільно-правова

Адміністративні

Адміністративна

Дисциплінарні

Дисциплінарна

1. Сутність поняття «лікарська помилка», різновиди та основні причини лікарських помилок. Свобода та відповідальність у професійній діяльності лікаря.

Історія медицини і охорони здоровיя показує нам процес зародження і розвитку правової відповідальності медпрацівників за їх помилки і недобросовісність при наданні медичної допомоги. Поняття лікарської помилки і відповідальності за неї змінювалось постійно. Перші вказівки на це є у законодавчих документах Стародавнього Сходу періоду рабовласницького суспільства. Так, у збірнику законів Вавілонського царя Хамурапі (18 ст до н.е.) є ряд статей про умови діяльності лікаря і його судову відповідальність за судові проступки. Міра відповідальності визначалась класовою приналежністю постраждалого. Лікарю, що вилікував, належилася винагорода, розмір якої залежав від класової належності хворого. Якщо після операції помер хворий, лікаря карали. За смерть рабовласника лікарю відрізали пальці або руку, за смерть раба – лікар оплачував рабовласнику його вартість або пропонував іншого.

У Стародавній Греції лікарська діяльність була справою особистої згоди хворого і лікаря. Враховуючи високу оцінку суспільством діяльності лікаря, його повністю звільняли від покарання за несприятливий результат лікування.

У французькому і німецькому законодавствах другої половини 17 ст. існував контракт між хворим і лікарем, згідно якого лікар не відповідав за свої помилки, оскільки вибирався пацієнтом.

У Росії допетрівського періоду лікування прирівнювалося до знахарства, але в обовיязки Аптекарського приказу входила судово-медична експертиза при підозрі на отруєння, якщо це стосувалось багатих. Законодавчі укази Петра І уже регламентували лікарську діяльність – обовיязок перед державою, про необхідність функції військового лікаря і їх моральні якості. В Морському уставі Петра І написано про відповідальність лікаря за несприятливий результат лікування: лікар прирівнювався до вбивці. Введена обовיязкова секція померлих дозволяла визначити причинно-наслідковий звיязок між смертю і неправильним лікуванням.

У вітчизняній медицині вивченню причин лікарських помилок традиційно приділялось багато уваги. Вислів Гіппократа про те, що помилка повинна стати джерелом знань, міцно ввійшла в клінічну практику. Розбором лікарських помилок, зв’язаних з діагностикою і лікуванням хворих займаються патоморфологи і судово-медичні експерти. Але крім таких помилок, є ще деонтологічні, з моральних позицій, помилки. Цьому аспекту чомусь мало приділяється уваги.

М.Пирогов писав, що кожна добросовісна людина повинна вміти признавати і обнародувати свої помилки, щоб попередити від них людей менше знаючих. Він постійно дбав за вивчення лікарських помилок, надаючи цьому великого професійного і морального значення.

Відомий австрійський хірург Т.Більрот відзначав, що тільки слабі духом бояться відкрито сказати про зроблені ними помилки, той, хто відчуває в собі силу зробити більше, не відчуває страху перед зізнанням своєї помилки.

Чесно про свої помилки говорив видатний хірург М.Бурденко, видатний педіатр М.Філатов, терапевт академік Ф.Яновський, кардіохірург М.Амосов. Викликає тривогу не дуже рідке не признання своїх помилок лікарем, бажання відійти від відповідальності, перекласти її на свого колегу.

Відомий патологоанатом Й.Давидовський не однократно говорив про характер і причини лікарських помилок: ”Чи треба лікареві добиватися правильного діагнозу хвороби? Як можна допомагати, не знаючи хвороби? І тим не менше, відповідь одна: спочатку негайно допомогти, тобто врятувати від смерті, а потім уточнити діагноз для того, щоб остаточно позбутися хвороби... Глупо, якщо пожежна команда замість того, щоб гасити пожежу, почне вивчати її причини”. Він відзначав, що зі збільшенням досвіду терапевта чи хірурга кількість помилок не зменшується, а збільшується, бо такі лікарі переповнені творчих задумів і ризику.

Лікарська помилка – це у більшості випадків не злочинна халатність, погрішність професійних дій лікаря, що здійснюються для хворого. У 30-і роки до лікарських помилок використовували термін „добросовісна помилка” для захисту від криміналу. „Історія хвороби пишеться для прокурора”. Появилася зі страху професія „неоперуючого хірурга”. Останнім часом лікарі перестали радитися між собою, появилася думка, що лікар, який радиться – слабий і поганий лікар. Посередній лікар більше шкідливий, ніж корисний (М.Мудров).

Причини помилок бувають обיєктивними і необ’єктивними. Перші зв’язані зі змінами поглядів на тактику лікування, порушенням деонтологічних принципів.

Лікар повинен ціле життя вчитися, в т.ч. на своїх помилках. Знаменно те, що на деонтологічному конгресі в Парижі в 1967 р. До „Клятви Гіппократа” було зроблене єдине доповнення: „Клянусь вчитися ціле своє життя!”

Особливо стоять порушення медпрацівниками професійних обовיязків, повיязані з недбалістю, зухвалістю, неправильним лікуванням і недобросовісним відношенням до роботи.

Їх ділять на 3 групи – нещасні випадки, медичні помилки, упущення або професійні порушення, що караються в кримінальному порядку.

• Нещасні випадки відбуваються з причин, які не міг попередити і перебачити медпрацівник – індивідуальна непереносимість, побічна дія ліків.

• Медичні помилки і кримінальні упущення породжуються неправильними діями медпрацівників, які ідуть в розріз з медичними правилами. Тут відбуваються порушення законів і інструкцій щодо поведінки і виконання професійних обовיязків – це недостатній досвід, відсутність умов для надання допомоги. Змягшує ситуацію добросовісність, бажання надати допомогу, хоча дії були помилковими.

• Основою кримінального професійного злочину лежить недобросовісність медпрацівника, пихатість і халатність. Це ненадання допомоги, незаконний аборт, халатне відношення до своїх обовיязків, зловживання службовим становищем, незаконне лікування, порушення правил боротьби з епідеміями, хабарництво, видача фіктивних лікарняних листків, недопустимі експерименти на людях, порушення правил виробництва, зберігання, відпуску, перевезення і пересилки сильнодіючих, отруйних і наркотичних речовин. Моральним і священним обовיязком медпрацівника є надання допомоги в будь-якому місці. Відповідальність за ненадання її передбачена законом.

Лікарська помилка є специфічним видом фактичної помилки в кримінальному праві.

Існує два типи лікарських помилок, які допускаються медичними працівниками при виконанні професійних обов'язків під час надання медичної допомоги:

1) релевантні - такі помилки призводять до кримінальної відповідальності за здійснення «професійного» злочину через необережність;

2) нерелевантні - ці помилки виключають кримінальну відповідальність внаслідок ненавмисного нанесення шкоди.