3.Політологічні теорії 19 ст.

3.1. Лібералізм, як політична ідеологія часу.

Перша половина XIX ст – час становлення індустріальної цивілізації в розвинутих європейських країнах. Цей період характеризується остаточним оформленням основних політичних ідеологій, появою нових підходів до вивчення політичних явищ. Найвпливовішою політичною ідеологією цього часу стає лібералізм.Основними ціностями лібералізму проголошується права і свободи особи, її недоторканність, свобода приватної власності і економічної діяльності, невтручання держави в економіку, розподіл влади.

Лібералізм утверджується в трьох сферах суспільного життя основні цінності лібералізму

Політичній сфері

Економічній сфері

Відміна регламентацій і обмежень з боку держави. Свобода приватної власності та економічної діяльності. Простір та ініціатива

У духовній сфері

Проголошення політичних прав і свобод людини. Розподіл функцій Законодавчої і виконавчої влади. Свобода зібрань, асоціацій

Лібералізм – сукупність ідейно – політичних вчень, політичних і економічних програм, що ставлять своїм завданням ліквідувати або пом’якшити різні форми державного і суспільного примусу щодо індивіда.

Свобода від групових, класових, націоналістичних і інших пережитків. Демократизм. Гуманізм. Підкреслення самооцінності особи.

Ідеологами лібералізму того часу були Бентам, Кант, Гегель та ін.

3.2.Позитивізм став філософським обгрунтуванням лібералізму. Засновник Огюст Конт – засновник. Позитивізм відмовляється від пізнання сутності політичних явищ і зводить завдання політичної науки лише до описання їх статистики і динамики.

Цей метод дав поштовх початку конкретнтх соціологічних досліджень у галузі політики. У своїй праці “ Система позитивної політики”. Конт зазначає, що розвиток суспільства, політичної влади і держави тісно пов’язаний з еволюцією людської свідомості, послідовною зміною трьох пануючих типів світогляду:

1. Теологічна стадія – держава розглядається як результат дії надприродних сил, а всі політичні явища є волею Бога.

2. Метафізична епоха (від грецького meta ta physika то, что позади физического – что лежит позади природы рос.) породжує революції і монархічну республіку, в якій панує індивідуалізм, лібералізм і демократія – Все це веде до захоплення влади некомпетентними людьми і є головною перешкодою для нормального розвитку суспільства.

3. Позитивна свідомість. Коли реакційну аристократію змінює соціально – політична система “соціократія”. Політична влада в “соціократії “ належить банкірам, що спираються на професійних радників (вчених).

Герберт Спенсер (1820 - 1903) – “Система синтетичної філософії” виклав основи еволюційної соціології.

Основна думка – аналогія держави з біологічним організмом. Головне завдання держави – охорона прав громадян. Засуджував втручаня держави в соц. – економ. процеси.

3.3. Політична доктрина Анархізму – автори анархо – індивідуалізму німецький філософ Макс Штірнер (1806 - 1856) та французький філософ П’єр Прудон (1809 - 1865) - головні ідеї – нове суспільство повинно грунтуватися на пріорітеті особистості на егоїзмі. А оскільки держава і особа несумісні анархо–індивідуалізм виступив проти держави, та й будь-якої централізованої влади. – Як жити? - ідеал взаємний договір дрібних власників.

Теоретиками анархо – комунізму були Михайло Бакунін (1814 - 1876) та Петро Кропоткін (1824 - 1892). Головна мета їх учення – звільнення людини від насилля. А держава це завжди насамперед апарат примусу особи. Здійснення цього вони пов’язували з відмиранням держави, побутового бездержавного соціалізму, при якому народ позбавиться від примусу якої б то не було влади. Погляди та ідеї Бакуніна привертають увагу дослідників-політологів ще й до його позиції що до ідеї Маркса про диктатуру пролетаріату. Бакунін наголошував на тому, що ця ідея нереальна, весь робітничій клас одночасно стати і бути диктатором не зможе. Тому диктатура пролетаріату поступово опинеться в руках правляючої меньшості, яка буде відстоювати не народні а свої власні інтереси. В результаті відбудеться переродження пролетарської держави і сформується “ авторитарний комунізм “. Логічність його міркувань підтверджує практика соціалізму в СРСР.