2.3.Політичні ідеї мислителів 13-17 ст.

Винекнення бюргерства спричинило оформлення його політичної парадигми. ЇЇ виразником став ректор Празького Університету

а) Марсилій Падуанський (1275 – 1343 ) у праці “Захисник миру” (1326) захищав тезу що джерелом влади є народ. Але не весь – “краща його частина”. Одним із перших він чітко розмежував законодавчу і виконавчі влади.

б) Нікколо Макіавеллі (1469 - 1527) першим виділив політику як автономну сферу суспільства, дослідив типи держави (“Роздуми на I декаду Тита Лівія”), програми її побудови та засоби реалізації політичної мети (“Князь”). Держава для нього – найвище породження людського розуму, яке має приборкувати природній егоїзм людини, уособлений у самозбереженні й особистому інтересі, задля встановлення загального порядку.Прогресивний ( на той час) х-р методології Макіавеллі якого можна вважати одним із засновників чисто світської політичної теорії, полягав у тверджені, що в основі політичної поведінки є не християнська мораль, а вигода і сила.

На відміну від середньовічних постулатів про державу і владу як божественні інститути він розглядав державу як політичний стан розвитку суспільства відносини правителів і підданих, певним чином організовану політичну владу, закони та ін. До – речі на відміну від легістів він вважав що народ повинен бути незалежний, сильний, міцний духом. Саме тоді він здатен добре воювати.

Тож твердження про батьківство Макіавеллі що-до ідеології політичного цинізму навряд чи є однозначним.

На думку Макіавеллі, нова державність мусить пройти два ступені: монархічної, одноосібної диктатури і республіки.

в) Голландський мислитель ГУГО ГРОЦІЙ (1583 - 1645) у праці “Про право війни та миру” (1625) першим виклав ідеї “ природного права” та “суспільного договору” що стали обгрунтуванням права народу на революцію. Держава на його думку, утворена внаслідок укладення суспільного договору і має забезпечити людям які утворили її, умови миру і злагоди, захист угод між суб’єктами права та інше.

Він визнавав республіку найдавнішою формою держави і вважав владу монарха тимчасовою: рано чи пізно вона має повернутися до народу як свого джерела.

г) Проблеми побудови і функціонування держави, взаємин між нею і особистістю та між самими людьми у процесі політичних відносин набули розвитку в працях мислителів Нового часу.

Так, ТОМАС ГОББС (1588 - 1679) в праці “Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадської “ 1651р. детально опрацював концепцію укладення громадянського договору, взаємного обмеження прав усіх людей в ім’я встановлення соціального миру, побудови держави через делегування народом своїх прав правителям.

Завдання студентам до II пункту.

1) Користуючись вищезаданими підручниками законспектувати і вивчити визначення:

• Монархія

• Абсолютизм

• Республіка

Лекція № 3 як II частина лекції №2

Тема: Історія розвитку політичної думки

План лекції

1.Трактування раціоналістичних концепцій політики в працях фр. просвітників.

1. Політична думка Франції

2. Шарль Луї Монтеск’є

3. Жан-Жак Руссо

2. Філософсько – правові концепції політики в німецькій філософії XVIII – XIX ст

1. Політична думка Німеччини

2. Імануіл Кант

3. Георг Вільгельм Фрідріх Гегель

2. Політичні теорії XIX ст.

   1. Лібералізм як політична ідеологія часу XIX ст.

   2. Позитивізм – новий метод підходу до дослідження суспільного життя (Конт, Спенсер)

   3. Політична доктрина анархізму (Кропоткін, Бакунін)

4. Соціалістичні концепції політики

1. Критично – утопічний соціалізм XIX ст.

2. Марксистське вчення про політику

3. Соціал – демократія

5. Основні тенденції розвитку політичної науки кінця XIX поч.XX ст.

5.1. Макс Вебер

2. Політологічні теорії еліти

Вступ

XVIII ст. знамените своїм бурхливим розквітом політичного життя і політичної думки у Франції.