Лекція № 2

Тема: Історія розвитку політичної думки

План лекції Вступ

1.Політико – правова думка стародавнього світу

1.1.Політичні міфи – основна форма знання про витоки держави

1.2.Політичні парадигми Стародавнього Китаю

а) Конфуцій і його патріархально – патарналістська концепція держави

б) Даосизм і Моцсизм (Лао – цзи, Мо – цзи )

в) Легізм

1.3. Антична доба

а) Політичні течії та їх представники

б) Основні цінності античної спадщини політології

1.4. Політико – правова думка Риму

2. Політико - правова думка Середньовіччя та Нового часу

2.1. Візантійська політична доктрина (основні риси)

2.2. Загальні риси політико – правової думки Західної Європи

2.3. Політичні ідеї мислителів 13 – 17 ст.

а) Марсилій Падуанський

б) Ніколо Макіавеллі

в) Гуго Гроцій

г) Томас Гоббс

Вступ

Досіджуючи політичне надбання нашої цивілізації, можна переконатися, що за кілька тисячоліть свого існування як організованої спільноти, людство віднайшло не так уже й багато моделей політичного розвитку і форм своєї внутрішньої структурної побудови та організації. Щоб довести це, звернемося до інтелектуального потенціалу, напрацьованого дослідниками політичної сфери суспільства стародавнього світу, Середньовічча та Нового часу.

1. Політико-правова думка стародавнього світу.

1. Політичні міфи – основна форма занння про витоки держави.

На першому етапі становлення держави, коли знання про витоки держави і влади ще не були узагальнені, їхньою основною формую були політичні міфи. Виникнення влади пов’язувалося з богами. Наприклад, в одному із “Текстів пірамід”(2700 – 2400р.д.н.е.) вказується, що єгепетський фараон Пепі народився від шлюбу бога сонця і смертної жінки. Тобто він є спадкоємцем бога.

Отже боги були у давніх єгиптян і греків безпосередніми володарями у заснованих ними державах. Тут до-речі, варто згадати і міф про божественне походження Христа, який з’явився набагато пізніше і за тією ж схемою.

Божественне походження влади зафіксоване і в “Законах Ману”(Стародовня Індія), де закріплено священність не тільки царської влади, а й усієї соціальної структури давньоіндійського суспільства.

З накопиченням знань про політичне життя суспільства міфологічне пояснення його сутності поступово раціоналізується. Цей процес знайшов своє відображення у формі ЗОРОАСТРИЗМУ (поширений у VII ст. до н.е у Стародавній Персії ). Це вчення виправдовувало практику східного деспотизму, одноосібної влади правителя.

1.2. Політичні парадигми Стародавнього Китаю

Ознаюмимся з основними течіями політичної думки Китаю.

а) Видатний китайський мислитель Конфуцій(551-479 р.д.н.е ) висунув патріархально – патерналістську концепцію держави. Він трактував її як велику родину де влада імператора (“сина неба”) виступала аналогом влади батька, а відносини правителів і підданих – як родинні відносини старших і молодших. Конфуціанство заперечувало участь народу в управлінні державою, проте пропагувало громадянський мир і злагоду. Стверджувало, що сенс і ціль державної політики полягають у тому, щоб впроваджувати етичні принципи вчителя у життя. Поступово воно стало впливовою політичною течією, а в II ст. до н. е. – навіть офіційною і державною релігією.

б) Як противага конфуціанству виникли даосизм і моцзизм .

Даосизм – проповідував відмову від виступів мас проти правителів(засновник Лао-Цзи, закликав слідувати природі, жити “звичайно”).

Моцзизм - пропогував принцип природної рівності людей. Автор цієї доктрини Мао-Цзи (479-400 р д. н. е) вважав, що верховна влада мусить належати народу, а держава виникла на основі суспільного договору.

в) Разом з тим у китайській політичній думці виникла досить популярна тоді ідеологія ЛЕГІЗМУ (IV-III ст. до. н. е) один із засновників Шан Ян – прем’єр-міністир царства Цинь.

Суть доктрини (яка доречі і зараз користується популярністю на Сході) – відкинути гуманність і справедливість у політиці за рахунок абсолютизації інтересів держави.”Слабкий народ означає сильна держава.Ослаблення народу – головне завдання держави”(основний постулат ЛЕГІЗМУ).