3.3. Причини і наслідки конфліктів

Існують різні теорії, що пояснюють причини конфліктів. Одне з яких полягає в тому, що в основі людських конфліктів лежать біологічні програми, спрямовані на прагнення вижити в сутичці (змагання особи з ворожим світом, з представниками інших видів, з родичами тощо). Навіть у стадних тварин, де існують певні правила поведінки, існує суперництво за кращу їжу, за самку, за лідерство в зграї. Відповідно деякі західні психологи причину конфліктів пов'язують з порушенням норм соціальної справедливості, що загрожують почуттю власної гідності. При цьому сама справедливість - це відповідність між вкладом людини у вирішення питання та отриманням за це благ (моральних, матеріальними). Дана «відповідність» визначається рівнем розвитку конкретного суспільства, групи або окремого індивіда. Виходячи з цього, конфлікт породжується або порушенням існуючих загальноприйнятих норм справедливості, або зіткненням різних уявлень про норми справедливості.

В основі більшості конфліктів лежать такі психологічні причини як прагнення до домінування, прояв агресивності та егоїзм.

Прагнення до домінування може виражатися в необґрунтованій критиці, звинуваченні, глузуванні, сарказмі, акцентовано-поблажливому ставленні, хвастощах тощо. Агресивність проявляється в бажанні «придушити» співрозмовника і його волю, принизити його, примусити визнати свою неправоту та підкорення. Прояв егоїзму полягає у прагненні задовольняти власні інтереси, ігноруючи потреби та бажання інших.

Всі причини конфліктів поєднані в 5-ть груп відповідно до зумовлюючих факторів - інформації, структури, цінності, відносини, поведінка.

Наслідки конфліктів можуть бути як негативними так і позитивними.

Негативні сторони конфлікту: перехід конфлікту на особистісний рівень, відволікання уваги від роботи, втрата самоповаги та соціального статусу деяких учасників конфлікту, погіршення морально-психологічного клімату в колективі, зниження продуктивності праці.

Позитивні сторони конфлікту: розкриття накопичених протиріч, виявлення конфліктних працівників, знаходження більш досконалих способів вирішення виробничих проблем, перевірка колективу на міцність, зняття напруги («випуск пари») у взаєминах між людьми, згуртування учасників конфлікту, що виступають на одному боці проти спільного ворога. Психологи вважають, що хоча будь-яке зіткнення тягне за собою втрати, вміло керуючи конфліктною ситуацією, можна знайти варіант, що задовольнить усіх учасників протистояння, окрім того, суперечності можуть грати і конструктивну роль, допомагаючи вирішувати актуальні проблеми.

3.4. Основні стратегії поведінки в конфліктних ситуаціях

Відповідно з вихідною мотивацією учасників спілкування виокремлюють 5-ть основних стратегій їх поведінки в процесі взаємодії.

1. Стратегія протиборства відповідає мотиву максимілізації власного виграшу. Людина орієнтована тільки на власні інтереси й цілі. Цю стратегію ще позначають як «суперництво» або «конкуренція» і вона полягає у силовому вирішенні проблеми.

2. Стратегія уникнення відповідає мотивам миролюбності або вичікуванню. Зміст цієї стратегії полягає у відході від конфлікту в надії, що конфліктна ситуація вирішиться сама собою.

3. Стратегія поступливості орієнтована на реалізацію мотиву альтруїзму. У цьому випадку людина жертвує власними цілями заради досягнення мети партнером. Він пристосовується до іншої людини і до ситуації в цілому.

4. Стратегія компромісу полягає в пошуку взаємних поступок в результаті яких знижується напруження протиріч і створюється видимість справедливого вирішення конфлікту.

5. Стратегія співробітництва спрямована на повне задоволення учасниками взаємодії своїх соціальних потреб. Дана стратегія дозволяє реалізувати один з двох мотивів соціальної поведінки людини - мотиву кооперації. Вона є найбільш ефективною у взаємодії людей, однак досить важка в реалізації, тому що вимагає від партнерів значних психологічних зусиль.