6.4. Радянський період розвитку підприємництва

Політика «воєнного комунізму»

Соціальною базою утворення нового більшовицького уряду на чолі з Леніним була найбільш бідна частина суспільства, що не мала ні засобів виробництва, ні фінансових нагромаджень. Залучити їх на свою сторону можна було обіцянкою розподілу майна багатих прошарків суспільства. Більшовики спочатку здійснили підрив економічної бази підприємців, а потім і їхнє фізичне знищення. Згідно «Декрету про землю» в1917 р., була назавжди скасована приватна власність на землю, яка проголошувалася як всенародне надбання. Прийнято Положення про робочий контроль над виробництвом, купівлею і продажем продуктів, пізніше - Декрет про націоналізацію банків.

Більшовики розуміли, що в ситуації недостачі продовольства, викликаною війною, той, хто мав запаси хліба, ставав господарем становища. Тому у 1918 р. Раднарком впроваджував акції проти сільської заможної частини населення й збереженні державної монополії на хліб. Прийняті міри створили передумови для проведення політики «воєнного комунізму», заснованої на прямому розподілі продовольства й товарів першої необхідності, примусовій праці й терорі як основному засобі керування людськими ресурсами. Торгово-закупівельна підприємницька діяльність була названа спекуляцією, і винні в цій діяльності розстрілювалися. Вилучення хліба в сільськогосподарських виробників повністю позбавило їх мотивації до виробництва продовольства. Таким чином, громадянська війна й політика «воєнного комунізму» підірвали основи приватного підприємництва, що укладалися протягом вікової історії.

Грошова система країни була підірвана, на руках у населення перебували грошові знаки номіналом у мільйони рублів, але купівельна спроможність подібних грошей була низькою. При такій інфляції єдино виправданим видом підприємництва були короткострокові спекуляції. Серйозні інвестування в розширення виробництва були відсутні. Все це призвело до поступового розпаду й руйнування народного господарства, зниженню ефективності діяльності вітчизняної економіки.

Нова економічна політика (неп)

У 1921 р. партією більшовиків ухвалено рішення переходу від «воєнного комунізму» до НЕПу, що передбачало відродження ринкових відносин. Якщо раніше в селянина віднімали всі вирощені їм надлишки хліба, прирікаючи його на голодну смерть, то тепер селяни повинні були здати державі певну кількість зерна, а іншу частину мали право продавати. Бездумна фінансова політика більшовиків привела грошовий обіг країни до катастрофи. Інфляція досягла астрономічних величин. У ході були гроші номіналом у кілька мільйонів руб. Для стабілізації фінансового становища була проведена грошова реформа, випущені срібні рублі, які замінили знецінені паперові гроші.

Короткий період непу відродив життєздатність вітчизняних підприємців. У цей час відбувався розвиток акціонерних товариств, й інших форм підприємництва. Держава допустила приватних власників у сферу оптово-роздрібної торгівлі. У результаті за кілька років відбулося значне підвищення продуктивності праці, збільшення товарообігу, розширення посівних площ, нові робочі місця. Перехід до економічних методів керування забезпечив підйом продуктивних сил, поліпшення життя суспільства, однак підвищення рівні життя населення не було метою більшовиків. Відродження підприємців було сприйнято Сталіним і його оточенням як загроза для їхньої влади. Тому в 20-х рр. НЕП була згорнута, на зміна прийшла стратегія державного соціалізму, що заперечувала підприємництво як модель господарювання.

Сталінський режим й епоха застою.

На початку 30 рр. XX ст. Сталін розпочав нову політичну стратегію соціалізму, що призвела до загострення класової боротьби, що виражалося антигуманному нелюдського терорі за всю історію. Ще в роки Громадянської війни як класові вороги було знищено багато представників великої буржуазії й поміщиків.

Пізніше комуністи прийнялися і за підприємців середнього й дрібного рівня. Відповідно до плану колективізації, тотальному знищенню підлягали так звані «куркулі» - найбільш трудящі й заможні селяни. Кілька мільйонів їх було знищено або заслано в північ на примусові роботи. Селяни, що залишилися, були змушені практично безкоштовно працювати на благо влади, одержуючи за свою працю не гроші, а так звані «трудодні». Фактично в село повернулося кріпосне право, тому що селяни не могли їхати в місто у зв'язку відсутністю у них паспортів.

Після смерті Сталіна становище селян трохи поліпшилося, однак заборонялося займатися самостійним виробництвом сільгоспродуктів, крім присадибного господарства. Перепродаж товарів з метою збагачення вважався карним злочином - «спекуляцією», за яке можна було одержати вищу міру покарання - розстріл. Проте в радянській економіці на свій страх і ризик продовжували існувати й діяти підприємливі люди. Частина з них формувалася серед керівників радянських підприємств, які були поставлені в умови обов'язкового виконання планових завдань, не маючи для цього достатніх ресурсів. Звідси виникало прагнення скорегувати план, одержати додаткові фонди, приховати реальні ресурси, завищити ціну продукції, застосовувалися приписки, хабарі й безліч інших хитростей та махінацій. Інша частина підприємців діяла поза правим полем, фактично порушуючи Кримінальний кодекс. На злочин таких людей спонукали різні мотиви: когось пристрасть до збагачення, а когось - прагнення до економічної самореалізації.