Об’єкт, предмет, завдання психології праці
Психологія праці є галуззю психологічної науки, що вивчає умови, шляхи та методи вирішення задач в області функціонування і формування людини як суб’єкта трудової діяльності.
Основним предметом вивчення – людина як суб’єкт трудової діяльності. Поняття суб’єкт «підкреслює» роль людини як активної, творчої і діяльнісної особистості.
Об’єктом вивчення науки виступає праця, яка досліджується як соціальна активність людини як суб’єкта професійно-трудової діяльності.
Предметом психології праці виступають процеси, психологічні факти і закономірності, спричинені трудовою діяльністю людини, її розвитком і функціонуванням в якості індивіда, суб’єкта, особистості та індивідуальності.
Головне завдання галузі полягає у вивченні шляхів, методів і засобів активізації потребнісно-мотиваційної спрямованості людини на трудову діяльність та на усвідомлення ціннісно-смислової значущості результатів власної праці.
Психологія праці досліджує психологічні закономірності трудової діяльності людини, психологічні основи наукової організації праці, особливості формування загальнотрудових умінь і навичок, вплив факторів виробничого середовища і технічних засобів праці на працівника, з метою підвищення ефективності трудової діяльності.
3. Принципи психології праці
Психологія праці базується як на загальнопсихологічних принципах детермінізму, відображення, єдності психіки та діяльності, розвитку психіки, системно-структурному принципі, що були сформульовані вітчизняними психологами Л.С.Виготським, С.Л.Рубінштейном, О.М.Леонтьєвим, Г.С.Костюком, так і на принципах специфічних лише для цієї науки.
Принцип детермінізму визначає причини виникнення психіки у філогенезі та онтогенезі. Детермінантами психіки є процес і продукт взаємодії суб'єкта з об'єктом. Вчені виділяють три види детермінації, залежно від рівня розгляду суб'єкта - як організму, індивіда та особистості.
На рівні організму - суб'єкт підпорядкований біопсихічним детермінантам тобто спадковим і здобутим - інстинктам і навичкам.
На рівні індивіда, тобто суб'єкта суспільних відносин у процесі засвоєння соціального досвіду - знань, умінь, навичок.
На рівні особистості - вищого прояву активності суб'єкта, що характеризується своєрідними, самобутніми та соціально неповторними властивостями психіки, здатністю до творення нового суспільного досвіду.
Принцип відображення базується на тому, що психічне не є саме по собі об'єктивним буттям, а віддзеркалює у свідомості людини буття зовнішнього світу.
Тому всі психічні функції за своєю природою є відображувальними. Психічне відображення має сигнальний характер, тобто повідомляє суб'єкта про значущі для нього об'єкти за допомогою певних подразників. Цей принцип також можна розглянути на різних рівнях життєдіяльності суб'єкта:
На рівні організму - психічне відображення забезпечує життєдіяльність суб'єкта.
На рівні індивіда - привласнення соціального досвіду.
На рівні особистості - творчість соціально значущих продуктів.
Принцип єдності психіки та діяльності стверджує, що психіка та діяльність не тотожні, але й не протилежні. Вони утворюють єдність. Психіка виступає як внутрішній, ідеальний план діяльності, вона моделює дійсність і на основі цього регулює поведінку й діяльність людини.
Принцип розвитку психіки визначає тип її розвитку на кожному рівні.
На рівні організму - суб'єкт розвивається в процесі визрівання і формування психофізіологічних структур мозку.
На рівні індивіда - в процесі діяльності присвоєння і репродукування.
На рівні особистості - у процесі перетворювальної діяльності, творення предметного світу і самотворення.
Системно-структурний принцип дозволяє розглядати психіку як складну систему взаємопов'язаних елементів, що виступає як особлива відкрита система зі зворотними зв'язками.