- •Лекція 7. Українська культура і духовне життя на початку XX ст. (2 год.) План
- •Національна культура в умовах панування радянської ідеології 30-50-х років. Соцреалізм як візитка тоталітарної культури – срс.
- •Культура України під час кризи радянської системи (60-80-ті роки) – срс.
- •Релігія та церква в Україні – срс. Література
- •Додаткова література
- •Особливості розвитку української культури на початку XX ст.
- •2. Неоромантична гуманістична концепція особистості в українській літературі
- •3. Театр і музика поч. Хх ст.
- •4. Особливості українського модерну 1900-1910 рр.
- •5. Радянський період розвитку культури України. Українське національно-культурне відродження 20-х років
- •Політика «українізації»
- •Національна культура в умовах панування радянської ідеології 30-50-х років. Соцреалізм як візитка тоталітарної культури — срс
- •Репресії проти митців
- •7. Культура України під час кризи радянської системи (60-80-ті роки) — срс
- •Релігія та церква в Україні — срс
Релігія та церква в Україні — срс
Православна церква в Україні була єдиною легальною організацією, діяльність якої не вписувалася в межі ідеології більшовиків. У 1920-ті рр. посилився тиск держави на православну церкву. Більшовики скористалися голодом 1921—1923 рр. як приводом для посилення репресій проти духовенства. Розгорнулася широка кампанія вилучення із храмів і культових споруд коштовностей для закупівлі зерна за кордоном. Віруючі та духовенство в більшості випадків погоджувалися пожертвувати частину скарбів у фонд голодуючих. Але вони відмовлялися передати державі культові предмети, твори мистецтва, що були потрібні безпосередньо для Богослужіння. Державні органи ігнорували настрої служителів церкви і мирян, чим спровокували конфлікти між духовенством і чиновниками, що здійснювали конфіскації в храмах. Конфлікти супроводжувалися арештами й часто розстрілами священиків і віруючих.
У січні 1928 р. було введено в дію Адміністративний кодекс УРСР, який серед інших містив розділ «Правила про культи». З його прийняттям декрет уряду про свободу совісті втратив силу. На межі 1920—1930-х рр. за умов різкої зміни політичної атмосфери в країні ставлення до релігії та церкви з боку влади стало нетерпимим. Тисячі церков в Україні були зачинені, священики репресовані. У 1929 р. органи Головного політичного управління звинуватили в антирадянській діяльності Українську автокефальну Православну церкву (УАПЦ). Керівництво УАПЦ було заарештовано, а церкву змусили заявити про саморозпуск. Така ж доля спіткала після II світової війни Українську греко-католицьку церкву в Західній Україні.
Другу п’ятирічку оголосили «п’ятирічкою знищення релігії». Виникли «Об’єднання войовничих безбожників». У середині 1930-х рр. в Україні залишилося лише 9 % діючих церковних споруд порівняно з 1913 р. Усього в 1917—1939 рр. було зруйновано 8 тисяч церковних споруд — більше половини всіх храмів.
На початку 40-х рр. у Вінницькій, Хмельницькій, Кіровоградській, Миколаївській, Сумській, Донецькій областях не залишилося жодної православної церкви. Із 1710 храмів Київської області за призначенням використовувалися лише 2, із 28 монастирів не діяв жоден, а з 1435 священиків служили всього 3. В Україні не залишилось жодного єпископа.