56. Насильницька колективізація сільського господарства та її наслідки. Голодомор 1932-1933 рр.

Причини насильницької колективізації

По-перше, це теоретична установка більшовиків, що рано чи пізно колективне господарство має замінити дрібні селянські господарства. Однак, якщо Ленін і його прихильники після невдалих експериментів часів "воєнного комунізму" вважали, що для досягнення такого завдання потрібна буде ціла епоха, то сталінське керівництво вирішило зробити це за кілька років звичними насильницькими методами.

По-друге, це проведення індустріалізації, для забезпечення якої були необхідні чималі кошти. Щоб отримати їх, закордон почали продавати хліб, який селяни дуже неохоче віддавали державі за безцінь. Сталін вважав, що колективізація допоможе встановити повний контроль над селянами і забезпечить належний рівень поставок хліба.

У кінці 20-х років була здійснена підміна кооперування колективізацією. Кооперація, яка лежала в основі плану Леніна по перебудові сільського господарства, була фактично ліквідована, натомість форсованими темпами почав створюватись колгоспний лад.

Курс на "суцільну колективізацію" офіційно проголосив листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б). Сталін називав колективізацію "революцією зверху".

Суцільна колективізація в Україні почалася в кінці 1929 р. Вона передбачала створення як колективних господарств з максимальним рівнем Усуспільнення, тобто комун, так і артілей. Одночасно проводилось Розкуркулення, хоча не було навіть чітко визначено, кого вважати куркулем. До куркулів відносили не лише тих, хто використовував найману працю, а й хто просто жив більш заможно, ніж сусіди по селу. Куркулі були розділені на три категорії: 1-а - учасники антирадянських виступів; 2-а-ті, що чинили так званий "пасивний опір"; 3-я -ті, що не чинили ніякої протидії розкуркуленню.

Перша категорія підлягала найсуворішій розправі - ув'язненню або розстрілу, друга - виселенню на північ, третя - розміщенню у так званих "висілках" - спеціально створених ізольованих поселеннях на землях гіршої якості. Не гарантувалась безпека й незаможним. Тих, хто не погоджувався на колективізацію, оголошували "підкуркульниками" і також репресували.

Насильницьке запровадження колгоспного ладу викликало велике невдоволення селян. З осені 1929-го по квітень 1930 р. в Україні прокотилася хвиля селянських виступів та збройних повстань. Однією з форм селянського опору був масовий забій худоби, щоб вона не потрапила до колгоспу.

З колгоспами в село повернувся "воєнний комунізм". Ринок зникав. Гроші втрачали купівельну спроможність, заробітки в колгоспах були мізерними. Тим часом кількість колгоспів зростала. На кінець 1932 р. в УСРР було колективізовано майже 70 відсотків селянських господарств.

Колективізація призвела до деградації сільськогосподарського виробництва. Його рівень падав. Продуктивність праці "колективізованих" селян була невисокою. Матеріальна зацікавленість у кращій праці була відсутня, оскільки майже весь урожай вилучала держава.

Найстрашнішим наслідком колективізації був голод 1932-1933 рр. Кожного року на колгоспи накладався непомірний план хлібозаготівель, а його невиконання розглядалось як "саботаж". Невиконання Україною хлібозаготівель 1932р. Сталін кваліфікував як підривну роботу замаскованих у колгоспах куркулів і наказав застосувати більш жорсткі заходи. Восени 1932 р. в республіку виїхала надзвичайна комісія на чолі з Молотовим, яка перевела Україну на блокадне становище, підрозділи військ НКВС блокували ряд сіл, а також кордон республіки, щоб втікачі не могли потрапити за її межі. У селян вилучалися всі їстівні припаси, і вони масово гинули від голоду. Безумовно, сталінське керівництво свідомо організувало "голодний терор" для того, щоб назавжди ліквідувати в У країні будь-який опір хлібозаготівлям. Втрати від голодомору становили для України, як вважають більшість істориків, до 7 млн. чоловік. Інформація про голод була прихована, і ніякої допомоги від зарубіжних країн, на відміну від 1921 р., не було. У 1933 p., зважаючи на наслідки, тиск на селянство дещо послабився. Продрозкладка в черговий раз була замінена продподатком. Переважна частина селянських господарств продовжувала існувати на ручній праці. У 1933 р. при МТС та радгоспах були утворені політвідділи, які користувалися безмежною владою і являли собою по суті репресивні органи. Відповідно до постанови від 7 серпня 1932 р. "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності" розкрадання майна колгоспів і кооперативів каралося розстрілом, а за "пом'якшуючих обставин" позбавленням волі на строк не менше 10 років.

У колгоспах створювалися бригади з постійним складом працівників, за якими закріплювалися машини, реманент, робоча худоба. Була запроваджена індивідуальна і дрібногрупова (ланкова) прогресивно-відрядна оплата праці. Розпочався рух "п'ятисотенниць". Зміцнювалась матеріально-технічна база колгоспів. До 1940 р. майже всі селяни України перебували у колгоспах.

Колективізація і голод 1933 р. настільки підірвали сільське господарство України, що потрібно було не одне десятиліття, щоб залікувати рани. Внаслідок цієї трагедії знищено стан найбільш здібних селян-господарів, селяни тратили почуття власника на своїй землі і знову опинились у становищі напівкріпаків, Колгоспний лад став однією з основних підвалин командної економіки і тоталітарного режиму.