Питання для самоконтролю:

1. Протоіндійська культура. Мохенджо-Даро. Хараппа.

2. Структура та зміст Вед.

3. Соціальна структура Давньої Індії та сучасні соціальні стани в Індії.

4. Індуїзм як міфорелігійний світогляд.

5. Пантеон індуїзму.

6. Система релігійно-філософських понять Упанішад.

7. Історія життя та основні ідеї вчення принца Гаутами.

8. Рамаяна, Махабхарата – пам’ятки давньоіндійської культури.

Культура давньої греції

Давньогрецька і наступна, давньоримська, культура складають античну добу європейської культури. Антична доба – період якісних змін в історії людської цивілізації. Поняття «античність» не грецького походження. «Антиквітас» латинською означає «давнина». Цим словом італійські гуманісти епохи Відродження позначили греко-римську культуру, яку вони вважали давнішою за латинську. Греки, Греція – теж слова латинського походження. Самі греки від VIII-VII ст. до н.е. називають себе еллінами, а свою країну – Елладою.

Перші вияви культурного життя на території Греції дослідники датують III-II тис. до н.е. Кінцем давньогрецької культури вважають завоювання її останніх осередків римлянами наприкінці I ст. до н.е. Генрі Бернард Котеріл – англійський історик початку минулого століття, автор дослідження «Грецька історія», відзначає: «На якому ступені історії людства перша хвиля індо-іранської міграції досягла центральної Європи, ми не знаємо, але не викликає сумніву, що люди, які називали себе еллінами, належали в основному до індо-германської раси. Припускають, що у III тис. до н.е. всі народи ще не були розділені і кочували спільно у регіоні між Уралом і Карпатами. Біля 2000 р. до н.е. греки вже відокремилися від початкової спільноти і стали накопичуватися по обидва боки Егейського моря».

Проте грецькій цивілізації передувала ще давніша, кріто-мікенська (мінойська) культура, деякі риси й надбання якої успадкувала еллінська. Територіально йдеться про острови та узбережжя Егейського моря, де на межі III-II тис. до н.е. виникли центри культурного розвитку – на о. Кріт та в м. Мікени в північно-сідній частині півострова Пелопоннес. Автохтонами, тобто туземним населенням Греції, були пелазги. Ці місцеві племена ще називають егейцями або крітянами – по назві центра цієї цивілізації. Отже пелазги, егейці та крітяни – це те ж саме.

Кріто-мікенська культура

Джерелом інформації про будь-яку давню культуру, зокрема про кріто-мінойську та давньогрецьку цивілізацію є міфи, перші історичні праці та археологічні дослідження. Праці грецьких істориків та єгипетські тексти надають перші найвірогідніші відомості про давню культуру Кріту та Мікен. Зокрема вони згадують про крітське царство як про могутню морську державу, утвердженню якої сприяло вигідне географічне положення між Європою, Північною Африкою та Малою Азією, непереможний флот. Осередками крітської цивілізації були самостійні міста – Кносс, Фест, Тіліс та ін. У XV-XVI ст. до н.е. царі Кносса стали верховними правителями крітської ранньорабовласницької держави.

На початку минулого століття британський антиквар та археолог, сер Артур Еванс придбав ділянку землі на о. Кріт і почав розкопки, в результаті яких було знайдено палац. Кносський палац на Кріті отримав назву «лабіринт». Вважається, що слово «лабіринт» походить від слова «лабріс». Лабріс – двобічна сокира, атрибут Зевса і символ Кріта. На думку А. Еванса, палац належав царю Кріта Міносу. Археолог назвав мінойську цивілізацію «цивілізацією палаців». Згадки про царя Міноса, правителя Кносса, містяться у працях давньогрецьких істориків Фукідіда та Геродота, а також у міфологічних оповідях. З початком маштабних досліджень мінойської культури у XX ст. у фігурі Міноса стали визнавати напівісторичну особу.

Хронологія зміни періодів мінойської цивілізації, на думку вченого, виглядала наступним чином: ранньомінойський період – близько 2600 р. до н.е.; середньомінойський – 2000-1500 рр. до н.е.; пізньомінойський – 1450-1150 рр. Цьому періоду відповідає вторгнення на острів ахейців, а також наступне вторгнення на о. Кріт дорійців в XI ст. до н.е.

А. Еванс знайшов на Кріті не тільки твори архітектури, фрескового живопису та керамічного мистецтва, але й кілька видів давньої писемності. Перші писемні пам’ятки відносились ще до III тис. до н.е., тобто мали вік понад 4 тис. років. У 1952-53 рр. британський вчений М. Вентріс дешифрував найпізніший зі знайдених А. Евансом зразок писемності – т.зв. «лінійне письмо В» (XV-XIII ст. до н.е.). Виявилося, що на той час на Кріті розмовляли грецькою. Остаточної відповіді на запитання, якою ж мовою були записані найдавніші тексти, що належали підлеглим Міноса, на разі ще не отримано.

На Кріті не було релігії, як у Єгипті. Дух вільного, радісного, безпосереднього ставлення до життя вирізняв крітську культуру з сучасних їй східних культур. Культ земних радощів – головний мотив крітського мистецтва. Функції жриць у крітській культурі виконували жінки. Вони є головними персонажами на крітських фресках. У будівництві палаців на Кріті переважала не військово-деспотична, а цивільна орієнтація. Настінний живопис та рельєф відбивають міфологічні та релігійно-культові сюжети. На стінах – священні тварини (бик, змія, лев, грифон, тощо) та хтонічні божества, що свідчать про поклоніння землі та життєдайним силам, – фігура Великої матері чи Великої богині. Практична доцільність, комфорт та складне внутрішне планування, водопостачання, продумане освітлення та спеціальна вентиляція – ознаки палаців цієї культури.

Наприкінці XV ст. до н.е. крітські палаци зруйнували варварські племена ахейців, що поклало край пануванню крітського царства. У районі Егейського моря з’явився новий гегемон – ахейське місто Мікени. Так виникла мікенська цивілізація. Мікени створили власну культуру, що досягла найвищого розвитку у XV-XIII ст. до н.е. У чомусь вона успадкувала крітську культуру, запозичила лінійне письмо, техніку вазового розпису та настінного живопису, деякі особливості релігійного культу, здобутки землеробства, скотарства, мореплавства. Проте мікенська культура несе інший дух. Зокрема це виражено у побудові палаців – це не лабіринти, а фортифікаційні споруди, які захищені міцними стінами циклопічної кладки (циклопічна кладка – поєднання великих глиб каменю без розчину). Центральна зала мікенського палацу (мегарон) зі священним вогнем вважається прототипом грецьких храмів. Стіни палаців прикрашені фресками, але в Мікенах це переважно мисливські чи батальні сюжети, а розпис менш живописний. У мікенському мистецтві належне віддано символізації могутності царської влади – левові ворота в Мікенах, усипальниці мікенських царів, укріплені палаци. Посуд мікенської культури значно простіший за оздобленням і технікою виконання, ніж у мінойській культурі.

Єгипетські та хетські тексти згадують войовничі навали ахейців. Відомі легенди про війну ахейців на чолі з видатним царем Мікен Агамемноном проти Трої. Проте, виснажившись у територіальній експансії, в постійному опорі хетам і єгиптянам, ахейці наприкінці XII ст. до н.е. впали під натиском еолійців, іонійців і, нарешті, дорійців. Дорійці використовували зброю із заліза і швидко підкорили всю Грецію. Мікенська бронзова цивілізація закінчила своє існування. Разом з нею вичерпалася і кріто-мікенська культура, що була прелюдією до наступної, грецької культури. Період XI-IX ст. до н.е. і є початком власне грецької історії як єдиної.