Каролінгське відродження

У VI-VIII ст. західна Європа являла собою три великих держави: франкську – в Галлії, вестготську – в Іспанії, лангобардську – в Італії, та кілька невеликих окраїнних королівств і герцогств. З 751 р. стала виявлятися пануюча роль Франкського королівства, де панував Карл Великий. Саме при дворі Карла Великого відродилося старе поняття «Європа». Так Каролінги стали називати ту частину світу, на якій вони володарювали, на відміну від язичницьких земель, Візантії та християнського світу загалом.

Король був покровителем вченості, сприяв виданню граматик, історій та балад. Він залучав до свого двору видатних учених: Алкуїна Йоркського, Пітера Пізанського, Агобарда Ліонського. Алкуїн Йоркський (735-804 рр.) став главою придворної школи і придворної академії у 790-і рр. Йому належить вироблення програми навчання в придворній школі (латина – сім шляхетних наук – богослов’я), вироблення методики викладання. Алкуїн виконав роль передаточної ланки у введенні семи вільних мистецтв. Його духовний син, абат, а потім архієпіскоп Майнца Рабан Мавр, якого називали наставником Німеччини, залишив середньовіччю енциклопедію «Про Всесвіт» і педагогічний трактат «Про виховання кліриків».

Проте не слід перебільшувати здобутки Каролінгського відродження. Це не була систематична і ґрунтовна система опанування знаннями. Рукописи були на той час великою рідкістю. Вони частіше розглядались як пердмети розкоші, ніж навчання. Їх не стільки читали, скільки розглядали. Тому культура каролінгського двору нічим не відрізнялася від культури варварських королів, таких як Теодоріх чи Сісебут. Вона зазвичай не йшла далі тих забав, які так полонили варварську думку, – словесних вправ, загадок, учених головоломок. Королівська академія була чимось на кшталт світської розваги, якій віддавався гурток близьких до государя осіб, що улесливо називали його то Давидом, то Гомером. Імператор, коли навчився читати (але не писати), що вже було великим досягненням для мирянина, розважався зробленими для нього великими літерами, які він ночами вгадував навпомацки під подушкою. Захоплення античністю частіше за все обмежувалося знайомством з нею за Касіодором та Ісидором Севільським. Проте Каролінгське відродження стало одним з етапів становлення інтелектуального та художнього арсеналу середньовічного Заходу. Переписані та виправлені тексти давніх авторів пізніше стали основою розповсюдження античної літератури. Каролінгське відродження залишило середньовічним людям пристрасть до виправляння текстів, потяг до майбутньої гуманістичної культури та переконання, що просвіта – один з головних обов’язків держави та правителя, які беруть у ній великі сили.

Отже, античність ніколи не втрачала своєї центруючої та рушійної сили. Локальні історичні відродженння, як відрізки траекторії обертання монети, створювали тяглість ідей та історичного часу, щоб у певний момент досягти нової якості – відтворення античної культури у світобаченні та злетах духу мистецтва, гуманістичної думки та соціально-політичних колізій Ренесансу.

Карл Великий за своє життя провів 53 військові кампанії. Він розсунув межі держави франків у всіх напрямках, розорив землі слов’ян. Карл помер у 814 р. Його діти й онуки почали ділити спадок, що призвело до громадянської війни. У 843 р. було укладено Верденський мир, а імперія розділилася на 3 частини. Цей мир заклав основу майбутньої Німеччини та Франції, а серединна частина тривалий час залишалась яблуком роздору.