Історичний контекст переходу Римського світу до Середньовічного

У перший виділений період історії Середньовіччя, починаючи з III ст., єдність Римського світу почала розвалюватися. Причинами цього були:

• вивільнення провінцій: у 212 р. едикт імператора Каракалли надав право громадянства всім жителям імперії; це дало можливість провінціям претендувати на самостійність; крім того, зменшилася кількість сенаторів-римлян, сенатори не римського походження стали заповнювати Сенат;

• зменшення економічної могутності: вивільнення провінцій зменшило приток економічних засобів, в першу чергу – золота; східні провінції, які були посередниками у крупній торгівлі, стали розширювати власні контакти зі Сходом; заснування Константинополя перемістило центр тяжіння Римського світу на Схід; західні міста почали занепадати, а східні – розвиватися;

• прийняття християнства: відмова від попередніх богів і прийняття християнства не сприяло піднесенню Рима; структури Римського світу потрібні були церкві лише як форма, в яку можна було втілитися; це була опора й засіб самоствердження нової сили, якою виступило християнство у європейській історії; християнська римська церква сприйняла римську й грецьку культурну спадщину, але вона і стала руйнівницею замкненої економіки Риму;

• варварські навали: безперервні варварські навали стали постійним і катастрофічним чинником трансформації Римського світу; демографічна криза призвела до визнання розселення варварів на кордонах імперії і змусила комплектувати ними армію; вторгнення варварів надали катастрофічний розгін центробіжним силам, що роздирали імперію, так розпочалося змішування народів, яке було характерне для Середньовіччя.

Фактичною історичною канвою формування середньовічного світу були складні етноутворюючі процеси на території Європи, що розпочалися з падінням Західної Римської імперії, а може («може бути»), були зовнішнім рушієм її падіння. Як відзначає французький дослідник Ж.Ле Гофф, римська історія навіть у період найбільших успіхів була лише історією грандіозного закритого світу. У I ст. цей світ закрився прикордонним валом, знаменитим лімесом, який історик називає «китайською стіною західного світу». У квантовій логіці це нестабільний стан визначеності, початок якого одночасно знаменує його руйнування, що власне й відбулося у подальшій історії. Рух варварських племен фактично підпадає під дію принципу «перевертання монети» або нагадує хвилі, що гуляли континентом, підштовхуючи одна одну. Наприкінці V ст. Св. Амвросій так описував послідовність цих вторгнень: гунни накинулися на аланів, алани – на готів, готи – на тайфалів та сарматів. Вигнані зі своєї території готи взялися за зброю проти римлян у 378 р. тому, що їх розмістили на малій території без засобів до існування. Римляни за золото продавали їм м’ясо собак та інших поганих тварин, примушували продавати дітей у рабство за бідну їжу. Але навіть ті імператори, які ще намагалися втихомирити агресивність варварських племен і поселяли їх на римський території з федеральними правами й виявленням поваги до їхніх звичаїв, скоріше наблизили падіння Риму. Причиною була принципова відмінність культур римського і варварського світів. Ось такими бачилися гунни в одному з тогочасних описів: «Їх дикість переважає усе, що можна уявити... Гунни не варять і не готують собі їжу, вони вживають лише коріння диких рослин та сире м’ясо тварин, що потрапляють до них, яке вони іноді зігрівають, тримаючи його, сидячи верхи на коні, між стегнами. Вони здаються привязаними до своїх коней... вони їдять і п’ють, не сходячи на землю, навіть сплять, схилившись до худих ший своїх скакунів».

Проте, таке уявлення про варварів можна вважати однобічним. Варвари, що у V ст. розселились Римською імперією, пройшли тривалий шлях еволюції. Вони багато бачили, багато дізналися, немало засвоїли від контактів з різними культурами й цивілізаціями. На них вплинули азійські культури, іранський світ, греко-римські провінції, які потім стали Візантією. Ці варвари знали тонку техніку обробки металів, ювелірне і шкіряне виробництво. Про короля готів Залмоксеса відомо, що він був чудово обізнаним у філософії. І, нарешті, головне: варварська поведінка завойовників була змінена завдяки тому, що значна їх частина – остготи, вестготи, бургунди, вандали, лангобарди – прийняла християнство, хоча і у вигляді аріанства, що в VI-VII ст. поширилося серед варварських народів.

На початку 6 ст. розподіл Заходу був завершеним між англосаксами, що осіли в Британії, франками, що зайняли Галлію, вестготами, які хазяйнували в Іспанії, та остготами, які ствердилися в Італії. Після виникнення ісламу й утворенням мусульманського світу у VII ст. араби відірвали від Заходу країни Магрибу та легко відбили у вестготів Іспанію.