Питання для самоконтролю:

1. Виникнення Риму та періодизація римської історії.

2. Принципи соціально-політичної організації Риму.

3. Соціальний устрій та політико-правова система Риму.

4. Царський період римської історії.

5. Основні риси республіканського періоду Давнього Риму.

6. Проаналізувати імперський період римської імперії.

7. Характеристика архітектурних пам’яток Риму.

8. Характеристика мистецтва Риму.

9. Характеристика літератури Риму.

10. Розкол Римської імперії, поява християнської релігії.

11. Сутність християнства.

Культура середніх віків

Доба Середньовіччя у Західній Європі охоплює понад десять сторіч. Її відлік починається з падіння Західної Римської імперії. У 476 р. ватажком германських найманців Одоакром був повалений останній імператор Західної Римської імперії, Ромул Август. Цю подію прийнято вважати початком Середньовіччя.

Європейське Середньовіччя охоплює великий проміжок часу, тому може бути умовно розділено на кілька періодів:

• V-VIII ст. – раннє Середньовіччя: становлення середньовічного Заходу, виникнення на уламках Римської імперії варварських королівств, народжених із синтезу римської і варварської культур;

• IX-XIII ст. – зріле Середньовіччя: виникнення головних культурних центрів середньовічної Європи: держави франків (VIII-IX ст.), Священної римської імперії німецької нації (X ст.), формування основ європейського християнського світобачення, підйом міської цивілізації (XI-XIII ст.);

• XIV-XVI ст. – пізнє Середньовіччя: трансформація європейської середньовічної цивілізації.

Завершується Середньовіччя у першій половині XVII ст.

Термін «Середній вік», латиною «Мідіум аевум», уперше почали використовувати благочестиві християни, які вважали, що живуть між першим і другим пришестям Христа. У XV ст. вчені Відродження почали говорити про Середні віки як про період від занепаду античності до відродження класичної культури у їхню власну епоху. Для них античний світ був високою цивілізацією. Середньовіччя уявлялося падінням у варварство, обмеженістю, релігійним фанатизмом. Пізніше, коли Середньовіччя змінив Новий час, а потім і він сам став відходити в минуле, знадобилися нові терміни, щоб розмічати плин часу. Середньовічний період став одним з чотирьох періодів, на які зараз умовно поділяють європейську історію: давнина, Середньовіччя, Новий час і Новітній час (або «сучасність»).

Можливо, найскладнішим у процесі розуміння певної культурної доби є входження сучасної свідомості у її культурний контекст. У даному випадку потрібно зрозуміти, що складало цілісне світобачення середньовічної людини, яке врешті-решт відбилося в архітектурі романського і готичного стилів, куртуазній літературі лицарства, карнавальній культурі середньовічних міст, формуванні засад європейської системи освіти, основ сучасного європейського економічного порядку і правової організації суспільства. Сучасна свідомість намагається осягнути ці складні, тривалі й неоднозначні за своїми методами та наслідками процеси шляхом підведення їх під один провідний принцип. Але єдиний принцип знайти складно, якщо свідомо чи мимоволі не знехтувати тими явищами і фактами, що виявляються, висвічуються у певний період, але не можуть бути охоплені запропонованими пояснювальними принципами. Наприклад, як бути з епохою Відродження? Адже воно підносить і осмислює античні здобутки культури, проголошує Середньовіччя епохою варварства і обскурантизму, саме знаходиться всередині доби Середньовіччя і, до того ж, поширюється переважно на певний європейський ареал. Водночас в історії Середньовіччя виділяють, крім власне Ренесансу, ще низку локальних відроджень, які теж характеризувалися увагою до здобутків античності. До того ж, доба Середньовіччя, яка зазвичай вважається закінченою у першій половині XVII століття, іноді, за формальною ознакою, може взагалі хронологічно подовжуватися до 1917 р. Адже саме тоді пререстала існувати династична гілка візантійських імператорів Східної Римської імперії, що була волею історії пересаджена на ґрунт Російського самодержавства. А двоглавий орел, який Візантія принесла у Росію, дивним чином посів своє місце у гербі Росії. Отже, можливо, Середньовіччя ще триває. З цього випливає умовність будь-яких поділів як в історії взагалі, так і в історії культури зокрема. Ці поділи існують для більшої зручності розгляду масиву фактів і явищ, що утворюють саму історію, так само, як і історію культури. Але часто саме ці поділи привертають і утримують увагу більше, ніж відповідь на головне запитання: чи може людина зрозуміти власну історію, перебуваючи всередені цього процесу?

Можливо, історія підкоряється не формальній логіці і лінійній хронологічній послідовності, а квантовій логіці? Наприклад, згідно з аристотелівською логікою, монета, яку підкінули у повітря, може впасти чи орлом, чи решіткою. Але в якому стані вона перебуває, коли обертається у повітрі? Цей стан можна визначити як «може бути». Якщо історія – процес, що триває, то і її етапи – стани «може бути», до яких не можна застосувати ніякого усталеного й остаточного принципу розуміння, а тільки характеризувати низку станів як множинність всесвітів певного періоду культури. Ці всесвіти підпорядковані одному з пояснювальних принципів і систематизують існуючу сукупність фактів і явищ саме навкруги цього принципу. Але сам цей принцип є достатньо довільним і навіть випадковим утворенням, що виникає завдяки стану обертання монетки (тобто історичного зрізу буття цілої культурної епохи) на основі «може бути» вже в сучасний для розгляду історичний період. Іншими словами, ми пояснюємо і розуміємо не саму історію, а самих себе у «дзеркалі історії». Але на відміну від аналогії з монетою, яка пасивно сприймається спостерігачем, сучасність сама виступає зрізом історії. Вона не тільки всотує у себе спадщину минулого, але й пропонує зрозуміти цю спадщину під певним кутом зору, сприймає у минулому те, що може сприйняти, і фактично змінює це минуле згідно зі станом власного розуміння. Виходячи з зазначеного, принципом, що утворює звязок станів «може бути» минулого і сучасного є такий, що найбільшим чином актуалізується для сьогодення. І саме цей принцип і стає бар’єром свідомості, що його потрібно подолати для розуміння того чи іншого історичного періоду.