Республіканська система управління

Реформи Сервія Тулія зробили плебеїв повноправними. Вони отримали можливість шляхом участі у центуріатних коміціях захищати свої інтереси. Але повалення монархії не привело до розширення та закріплення їхніх прав. Раніше цар захищав інтереси плебсу, щоб врівноважити вплив родової аристократії. З поваленням царської влади було знищено основу для протистояння утискам з боку патриціїв. Замість царя до влади прийшли консули. Їх обирали виключно з числа патриціїв. Визнання владних повноважень посадової особи закріпилась у понятті «магістрат», що означає посадова особа, начальник. Консули були вищими магістратами. Їм належала вся повнота вищої влади – імперіум. Консулів було два. Їх обрали терміном на один рік, і вони правили по місяцям – по півроку кожний. Спочатку на допомогу консулам обиралося два квестора. Вони не тільки брали участь у судових справах, але й наглядали за казною. Поступово їхня кількість почала збільшуватись. З V ст. до н.е. квестори стали представляти собою самостійний магістрат. Під час війни вони управляли військовою казною. Крім квесторів існували цензори. Вони здійснювали ревізію майна, (цензу) громадян, нагляд за справною сплатою громадянами податків у державну казну і взагалі за виконанням громадянами своїх зобов’язань перед державою. Це врешті-решт призвело до нагляду за моральністю громадян і шпигунства за ними під гаслами захисту добрих старих порядків. Вирок цензора не можна було оскаржити. Одночасно посилилася роль сенату. За правління царів сенат був дорадчим органом царя, який складався з голів родів та представників аристократичних родин. Вони засідали у сенаті пожиттєво. З появою інституту консулів у республіканський період сенат поступово привласнив собі контроль над рішеннями народних зборів і діями консулів. Сенатори могли затвердити або відмінити рішення народних зборів або консулів.

На початку республіканського Риму батьки міста сиділи окремо від плебеїв. Між ними було заборонено шлюби. Тільки у 212 p. до н.е. всі вільнонароджені чоловіки Риму отримали право на повне римське громадянство. Всередині патриціанської олігархії були важливі відмінності, що встановилися в останні роки республіки: найстаріші та найвищі клани: Валерії, Фабії, Корнелії і Клавдії складали серед патриціїв аристократію дженте мажоре. Іншу групу – нобіле – утворювали всі, хто мав своїми предками консула. Вони теж мали право засідати у сенаті. Еквіти – вершники – не могли засідати у Сенаті, але вони були заможним класом і йшли одразу за сенаторами на соціальних сходинках. З часом з’явився клас людей, що не мали власності, – пролетарі. Поступово набував ваги середній клас – лібертіни. Це були «отпущеники», тобто вивільнені раби. Цей процес посилився, коли приток рабів наприкінці завоювань республіки зменшився. Римський плебс вимагав участі у розподілі завойованих територій і розширення прав. Тривала боротьба завершилася перемогою плебсу в 494 р. до н.е., коли плебс під час війни залишив Рим та пішов на Священну гору. Загроза військової поразки змусила патриціїв піти на поступки. Плебеї отримали право на своїх зібраннях – плебісцитах – обирати до 10 народних трибунів. Трибуни мали право недоторканості, могли зупиняти рішення магістратів та Сенату. З 367 р. до н.е. один консул міг бути плебеєм, у 332 р. до н.е. один з плебеїв став навіть цензором. Постійна боротьба плебеїв за розширення своїх прав призвела до створення правових норм Риму. Колегія з 10 децемвирів (десять мужів) склала знамениті Закони 12 таблиць (451 р. до н.е.). Вони були записані на мідних пластинах і виставлені на головній площі Риму. У них було закладено основу подальшого розподілу на громадянське, кримінальне та процесуальне право. У Законах детально розглядалися права наслідування, жорстко каралися крадіжки, спеціально визначалася рівність всіх перед законом.

Врешті-решт склалася така схема управління: з військових питань патриції та плебс збиралися спільно у центуріатних коміціях або зборах центурії (сотні) – основного підрозділу римського легіону. Тут центурії комплектувалися за територіальною ознакою і ставали одиницею територіальної організації військовозобов’язаних громадян. Загальні збори проходили поза містом на величезному Марсовому полі, де збиралися всі 35 триб. Вище за всіх стояли вершники, нижче за всіх – педіти – піхота. Голосуючи, члени зібрання опускали глиняні таблички у дві корзини в ході того, як вони залишали зібрання. Голосування мало відбутися протягом одного дня. Всередині цих зібрань головну роль відігравали групи патронату. Багаті патриції маніпулювали тими, хто стояв нижче на соціальних сходинках, і так впливали на рішення народних зборів. У кожного патрона була група залежних від нього клієнтів. Патрон жадав підтримки від залежних клієнтів, клієнти сподівались на грошову винагороду, посади, нерухомість. Найкращим способом просунутися для клієнта було знайти впливового патрона та служити йому. Завдяки патронату римське правління набуло змішаних рис – демократичних форм правління та олігархічного контролю. Сенат залишався у центрі суспільного життя і за часів республіки, і за часів імперії. Він нараховував у різні часи від 300 до 600 сенаторів. Вони призначалися консулами, а Сенат скликався для допомоги консулам. Але оскільки сенатори-патрони контролювали всі значні посади у державі, Сенат управляв державою. Це було ядро само відтворюваної еліти.