Література, театр, мистецтво

Елліністичною літературою зазвичай називають літературу грецькою мовою III-I ст. до н.е. В елліністичний період у літературі відбуваються значні зміни. Відбувається певний занепад у драматургії, натомість з’явилися нові форми у поезії та прозі. Театри існували у всіх, навіть невеликих, містах, але головним жанром стала побутова комедія та незначні комічні жанри, такі як пантоміма та міміямби (невеликі побутові сценки). З вистав зник хор: навіть трагедії великих поетів минулого ставилися без участі хорових партій. Найвизначнішим комедіографом цього періоду вважається афінянин Менандр (межа IV-III ст. до н.е.). Сюжети його комедій засновані переважно на непорозуміннях та випадковостях. Цілком до наших днів дійшла одна комедія Менандра – «Буркотун», знайдена у 1958 р. у Єгипті, яка розповідає про постіно роздратованого старого, якого з цієї причини покинула дружина. Всі комедії Менандра мали щасливий кінець.

У поезії III-II ст. до н.е. виявилися дві протилежні тенденції: відродження героїчного епосу – поема Аполонія Родосського про аргонавтів «Аргонавтика», а з іншого боку – поширення поезії малих форм (епіграми олександрійського поета Калімаха). У III ст. до н.е. в Олександрії поет Феокріт створив особливий поетичний жанр іділій, де описується безтурботне життя пастухів і рибалок, і наводяться їхні пісні.

Значну роль у розвитку культури еллінізму відігравали великі міста. Для цього часу характерним є широкий розвиток містобудування: старі міста перебудовувалися, у важливих стратегічних і торгових пунктах засновувалися нові. Столиця Єгипту, Олександрія, і столиця держави Селевкідів, Антиохія, виросли у величезні по тим часам міста, що нараховували по кілька сотень тисяч мешканців. Центром елліністичної культури була Олександрія. Засновник династії Птолемеїв, Сотер, за порадою одного з учнів Аристотеля, Деметрія Фалерського, заснував особливий заклад, присвячений дев’яти музам, і назвав його Музейоном. У Музейоні об’єднувався музей, наукова установа, бібліотека з сотнями тисяч рукописних оригіналів. Визначними культурними центрами були також Пергам, Сиракузи, Родос та інші міста. Архітектура міста Пергам вражає монументальністю. Саме у цьому місті як своєрідний символ перемоги могутніх пергамських царів над галатами було споруджено уславлений пергамський вівтар Зевса, фриз якого зображував боротьбу олімпійських богів з міфічними гігантами. Для елліністичного містобудування характерно виділення адміністративного і торгівельного центра міста. Храм, що в класичну епоху був головною місцевою спорудою, став у цей період тільки частиною загального центрального ансамблю, що складався з адміністративних споруд, базіліки, бібліотеки, гімнасія, та ін. Головна площа, агора оточувалась критими портиками, що надавало їй замкнений характер (агора у Прієнні). В елліністичну епоху були розроблені принципи паркової архітектури. Багато оздобленими парками були уславлені Олександрія та Антіохія. Серед характерних рис складного та різноманітного мистецтва еллінізму слід ввідзначити одну тенденцію, що виявила себе у прагненні до маштабних архітектурних рішень, що мало здобути славу елліністичним монархам (найбільш вражаючим прикладом гігантоманії є Олександрійський маяк) і розвиток портретного мистецтва, яке мало увіковічити правителя чи видного діяча (портрети, бронзові статуї, гліптика). Відомий приклад елліністичної камеї Гонзага виявляє характерні риси цього придворного мистецтва і прагнення уславлення монарха.

Література: 2, 8, 12, 16, 22, 23, 25, 26, 28, 33, 35, 45, 50, 58, 59, 60, 67, 72, 89.