Філософія

Визначення місця індивіда у нестійкому світі, що його оточував, стало відновлення почуття єдності людини і космоса. Своєрідне моральне керівництво вчинками людей замість традиційного общинного стали найважливішими заданнями елліністичної філософії. Найбільш визначними філософськими школами були школи епікурейців і стоїків, певний вплив мали також кініки і скептики. Етична складова вчення послідовника Демокріта матеріаліста Епікура випливала з його заперечення понадприродних сил та божественного провидіння, що визначають долю людини. Епікур змальовував ідеал людини, вільної від страха смерті, людини, яка здатна досягти щастя, яке він вбачав у єдності здорового тіла та безтурботної душі. Відкидаючи звинувачення у пропаганді та абсолютизації виключно задоволень, Епікур наголошував, що задоволенням є вже уникнення страждань і душевних потрясінь. «Проживи непомітно» – таким був заклик Епікура. Близькими за вихідними посилками, але помітно відмінними за логікою та висновками, були погляди засновника школи стоіків Зенона, що народився на Кріті. Стоїки визнавали, що світ створений з основних елементів: повітря, вогню землі та розуму, що всі явища визначає причинний зв’язок, а випадковість постає такою тільки в силу того, що деякі причини є ще невідкритими. Але головну роль у етичному вченні стоїків відігравала доля. Всі люди рівні перед долею, тому головна мета людини – жити згідно природі, тобто, доброчесно. Ані здоров’я, ані багатство не є справжніми благами. Благом є тільки сукупність чеснот, якими має володіти людина. У їх числі – справедливість, мужність, помірність, поміркованість. Мудреці мають прагнути до апатії – звільнення від пристрастей (гр. патос – страждання, пристрасть), але стоїк, на відміну від шанувальника епікуреїзму, має обов’язки – шанувати батьків, робити поступки друзям, захищати батьківщину. Стоїки закликали не боятися смерті як неминучого зла, але не могли відповісти на запитання про причини пови зла як такого. Філософи- кініки, серед яких найвідомішим був Діоген із Сінопа, частіше за все самим способом життя кініки – подібні до собак висловлювали протест проти супільних норм і соціальних контрастів. Глава скептиків, Піррон (III-II ст. до н.е.), проголосив принцип відмови від будь-яких безумовних тверджень (догм). Вони вважали, що будь-якому твердженню можна протиставити інше, рівне йому.

Найбільш визначними в епоху еллінізму були успіхи природничих наук та математики. Один з найвидатніших вчених давнини, Архімед із Сиракуз, був автором багатьох визначних праць із різноманітних питань математики і механіки, відкрив основний закон гідростатики, створив дивовжні пристрої у сфері військової та будівельної техніки. Грецький астроном Аристарх Самосський першим висловив ідею про обертання землі навкруги Сонця та навкруги своєї осі. Учень Аристотеля Теофраст заклав наукові підвалини ботаніки. Виключну роль у розвитку точних наук відіграла олександрійська школа. Її представниками були математик, астроном і географ Ератосфен, який дав напрочуд точне на той час вимірювання кола землі, запропонував використовувати у науці само слово «географія», математик Евклід, що залишив систематичне викладення основ геометрії, астроном Гіппарх склав зоряний каталог, Полібій та Діодор Сіцілійський залишили праці з всесвітної історії.