Література, мистецтво

У сфері літературно-художньої творчості поштовх культурному розвитку архаїки давала міфологія. До міфів зверталися поети, драматурги, скульптори, художники. Літературні жанри – епічні поеми, космогонія, дидактичний епос, лірика представлені іменами Гомера, Гесіода, Архілоха, Сапфо, Анакреонта, Піндара. Архілох передав у своїх віршах пориви пристрасті і готовність стійко переносити випробування долі. Він увів замість гексаметра у поезію нові розміри вірша – ямб і хорей. На острові Лесбос на межі VII-VI ст. своє ім’я любовною лірикою зробила безсмертним поетеса Сапфо. Слава поета Піндара (VI-V ст. до н.е.) поширилася у всьому грецькому світі. У своїх віршах він оспівував арете – «вищість», яку він розумів як вроджену якість аристократа, що утворюється його вродженими благородством, шляхетністю, відвагою та фізичною досконалістю.

Архаїчний період – час складення монументальних образотворчих та архітектурних форм. У VII-VI ст. до н.е. починається розпочинається грецька храмова архітектура. Її основою став ордер – порядок співвідношення частин будівлі, які утворюють навантаження та несуть його у стоєчно-балковій конструкції. У VII ст. до н.е. склалися основні художні особливості двох архітектурних ордерів – дорійського та іонійського. Дорійський ордер відрізнявся масивністю колон, простою капітеллю, прагненням до монументальності та досконалості пропорцій. Зразками його стали храми Аполлона у Коринфі та Посейдона у Пестумі. В іонійському ордері цінувалася легкість, витонченість. Капітель храма мала складну форму, схожу на роги барана (т.зв. волюти). Значна частина храмів іонійського ордеру не збереглася до наших днів.

Рання грецька скульптура виникла близько середини VII ст. Її типовими зразками стали скульптурні зображення юнацької (курос) та дівочої (кора) фігур. Наймасовішиим різновидом архаїчного грецького мистецтва був вазовий розпис. Його сюжетами є міфологічні сцени, сторінки повсякденного життя демосу, аристократичне життя. Широко відомі зразки чорнофігурного і червонофігурного грецького вазопису архаїчного періоду.

Культура класичної доби

Класичний період давньогрецької культури охоплює переважно V ст. до н.е. Саме поняття «класичності», застосоване для характеристики цього періоду, вказує на його суттєві риси: завершеність, довершеність, цілісність, а тому – здатність слугувати позачасовим зразком для подальшого наслідування і відтворення у культурному русі, збагаченому історичним досвідом, його принципів і форм.

Історична канва культурного поступу Давньої Греції цього періоду може бути зрозумілою як своєрідний іспит на життєздатність грецького прагнення до свободи і власного облаштування суспільного (полісного) життя. У 500 р. до н.е. відбулося повстання грецьких міст Малої Азії проти персів, яке тривало пять років і закінчилося поразкою греків. Намагаючись придушити потенційну загрозу з боку грецьких міст-полісів, перси висадилися в Аттиці у 490 р. до н.е., але були розбиті у битві при Марафоні. У 480 р. до н.е. перська армія і флот під орудою Ксеркса знову вторглась у Грецію. Тільки Афіни та Спарта вирішили повстати на боротьбу з загарбником. Героїчний епізод оборони Фермопіл не врятував міста Греції від захоплення. Населення Афін втекло, перси захопили місто і розграбили його. Але подальше просування персів було призупинено завдяки перемозі грецького флоту поблизу о. Саламін. Вирішальну роль у перемозі відіграв афінський флот, побудований між 490 та 480 рр. до н.е. за ініциативою видатного афінського політичного діяча Фемістокла. Після наступних двох поразок у 479 р. до н.е. перських військ війна тривала ще тридцять років, але психологічну перемогу греки вже отримали. Поліси, що з самого початку виступили на боротьбу з могутньою державою Ахеменідів, були впевнені, що перемогли завдяки своїй відданості ідеї свободи, а перси потерпіли поразку, бо всі вони раби «великого» царя. За дивною іронією історії, саме рабство стало поштовхом створення афінської демократії.

Формою унікального соцально-культурного феномену, яким була грецька класика, виступав поліс. Запорукою дійовості полісу був збіг політичного колективу та колективу землевласників, взаємообумовленість громадянського статусу і права власності на землю. Економічними підвалинами полісу був ефективний спосіб суспільного виробництва. Грецька економіка класичного періоду являла собою раціонально організоване товарне виробництво, побудоване на засадах приватної власності. Греко-перські війни послугували широкому розповсюдженню рабства у Греції. Чисельних військовополонених масово перетворювали на рабів, ціни на яких упали, а можливість придбати – зросла. У сільському господарстві тепер стала широко застосовуватися рабська праця. У майстернях працював сам хазяін з одним-двома рабами. У великих майстернях працювали майже виключно раби. Практично суто рабською була праця у шахтах та майстернях з перероблення руди – найбільш трудомістких галузях господарства. Панівний клас складали землевласники, власники невеликих маєтків, кораблів, майстерень, які були водночас повноправними громадянами і воїнами. Саме вони забезпечували отримання додаткового продукту за рахунок ефективної та організованої експлуатації робітників. Ця активна у соціально-політичному відношенні категорія громадян була відкритою для сприйняття та випрацювання культурних цінностей. Крім того, важливою особливістю поліса був збіг політичної та військової організації. Громадянин-власник був одночасно й воїном, який забезпечував недоторканість поліса і своєї особистої власності.

Сутністю давньогрецької демократії (народоправства) була концентрація влади в руках Народного зібрання. Це зумовило відсутність замкненого прошарку правлячої бюрократії. Підконтрольний зібранню та щорічно змінюваний апарат управління передбачав активну участь громадян у державних справах. Разом з тим, це була демократія для меншості, тому що вона розповсюджувалася тільки на громадян. Під час розквіту Афін у класичний період населення міста складало загалом близько 250 тис. Тільки 40-50 тис. з них мали право брати участь у зборах та голосувати. Політичні права не надавалися жінкам, метекам – іноземцям, що постійно проживали в Афінах, і рабам. Більше того, демократія в афінському варіанті являла собою реакцію на розвиток рабства, форму організації рабовласників.

Ключовою умовою підтримання грецької деморкратії була політична активність громадян. Політичне життя передбачало участь громадян у виборах, голосуваннях, складенні рішень, знайомстві з документами державної ваги. Для цього було необхідно вміння читати і писати. У Греції класичного періоду грамотність як доволі поширене явище була умовою і наслідком самої демократії. У цих умовах виявилася й особливість національного характеру греків того часу. Це занадто велика прихильність до суперечок і спорів. Комедіограф Арістофан так виводить у одній з комедій цю «любов до незгоди» греків: коли одному з персонажів показуюють мапу Афін, він одразу запитує: де тут позначено дікастеріон (суд)? У зв’язку з цим потрібно зрозуміти роль і характер давньогрецького судочинства. Давньогрецький суд не знав ані прокурора, ані захисника. Кожен мав захищати себе сам, а обвинувач зобов’язаний був особисто у суді підтримувати обвинувачення. Судові процеси були постійним явищем у житті греків, і ніхто не був убезпечений від притягнення до суду і несправедливого звинувачення. Тому кожен прагнув набути навички у красномовстві та публічних виступах (це, зокрема, стало причиною піднесення софістів). Отже, для окремого громадянина необхідність читати, складати судження про прочитане та висловлювати свою думку логічно і переконливо була запорукою прийняття правильного рішення, а також рішення на його користь. Водночас широке розповюдження грамотності було важливим стимулом для творчості грецьких мислителів. Необхідність виховання культурної та політично свідомої особистості зумовила вільний характер освіти. Освіченим громадянам були доступні видатні твори істориків, філософів, драматургів, письменників. Політичне мислення формувалося шляхом участі у обговореннях законопроектів, дебатах із приводу рішень Народного зібрання, актуальній суспільній полеміці. У Греції V-IV ст. до н.е. значного розвитку досягає ораторська майстерність, з’являються славетні оратори: Перікл, Клеон, Ісократ, Демосфен.

Розвитку грецької культури сприяла також відсутність впливової жрецької касти. Проведення головних релігійних церемоній здійснювалося обраними магістратами (владними інституціями). Це виключало можливість формування розгалуженої та могутньої корпорації жерців. Водночас релігія була органічною частиною давньогрецької культури. Вона визначала основи світогляду, моральності, форми й напрямки художньої творчості, обумовлювала різноманітні прояви в літературі, архітектурі, скульптурі, живопису, навіть філософії і науці.

Рубіжною для зміни підвалин соціально-політичного устрою та культурного розвитку Давньої Греції стала Пелопонесська війна (431-404 рр. до н.е.). Це був військовий конфлікт, основою якого стали суперечності економічного та політичного характеру між Афінами і Спартою. Афіни були демократичною державою, у Спарті влада знаходилася в руках олігархів. У полісах, що входили з ними в союз, обидві сторони намагалися ствердити устрій, подібний власному. Політичні протиріччя поглиблювалися приналежністю до різних народностей: афіняни (та переважна частина їхніх союзників) були іонійцями, спартанці та їхні союзники – дорійцями. Посилення економічної та військової могутності Афін, які очолювали Делосський морський союз, загрожували економічним інтересам Спарти та її союзників. За цих умов збройний конфлікт був практично неминучим. У ході війни безпрецедентно порушувалися релігійні та культурні норми та заборони, відбувалося жорстоке знищення цілих областей і міст.

У результаті поразки від Спарти Афіни були цілком розорені і ніколи більше не відновили власного довоєнного розквіту, бідність стала нормальним явищем не тільки в Афінах, але й у Пелопонесі, у грецькому суспільстві частим явищем стали громадянські війни. Афінська держава зникла, але жорстокість і силові політичні методи Спарти призвели до зростання антиспартанських настроїв і посилення ролі Фів. Значно зросла роль Персії у внутрішніх відносинах давньогрецькіх міст і держав.