Міфологія Давньої Греції

Найвидатнішою пам’яткою історії культури давньої Греції є міфологія, у якій відбилися уявлення давніх греків про Всесвіт, його походження і розвиток, роль богів та долі людей у світі. Давньогрецький поет Гесіод написав поетичний твір «Теогонія» (походження богів) близько 700 р. до н.е. Це був найзавершеніший твір про створення світу та походження богів. Розглянемо кілька сюжетів давньогрецької міфології, крізь які видний загальнолюдський культурний код.

Походження світу описується наступним чином: спочатку виникли Хаос, Гея (Земля) та Ерот (Кохання). З Хаосу виникли Морок (Ереб) та Ніч. Потім Ніч народила Ефір, день, та небесне світло. Від Геї пішли Уран (Небо), Гори та Понт (Море). Народивши Урана, Гея з’єдналася з ним, і від цього народилися гекатонхейри – п’ятидесятиголові, сторукі та стоокі істоти, одноокі циклопи і могутні титани. Коли діти підросли Уран, що боявся за свій трон, заточив їх у глибини Землі. Але Гея, його дружина, не змогла з цим примиритися і вступила у змову з молодшим з титанів Кроном. Коли Уран заснув в обіймах Геї, Крон оскопив його. Від пролитої крові народились гіганти, ерінії та німфи.

Прийнявши владу, Крон вивільнив своїх братів, заточив у темницю циклопів та одружився з титанідою Реєю, своєю сестрою. Вони народили трьох великих богинь Геру, Деметру та Гестію, та трьох великих богів – Зевса, Посейдона та Аїда. Крон теж боявся, що діти його скинуть, тому він послідовно ковтав їх після народження. Рея, як і Гея у свій час, від цього страждала. Тому вона сховала Зевса, останнього з дітей, на Кріті, а Крону дала проковтнути каменюку. Зевс виріс під опікуванням німф та змусив Крона вивергнути назовні з утроби братів та сестер. Владу він поділив так: він – володар Всесвіту, Посейдон – морів, Аїд – підземного царства.

Після цього відбулася титаномахія – війна Зевса і богів з Кроном та його братами-титанами. Гея теж була на боці Крона. Вона так хотіла перемогти богів, що вступила у зв’язок з Тартаром (найглибшою безоднею), і від цього народився Тифон. Він мав верхню подобу людини, а нижню частину – зміїну. Він був таким величезним, що досягав неба, а руки-змії досягали Сходу і Заходу. він вивергав пломінь і його злякались всі боги. Вони обернулися на тварин і втекли у Єгипет. Але Зевс не злякався, вийшов на бій і переміг.

В оповідях твердиться, що Мінос був одним з трьох синів Зевса та дочки фінікійського царя, Європи. Він був народженим на о. Кріт та усиновленим крітським царем Астерієм. Після смерті Астерія Мінос став царем Кріту, дав крітянам перші закони, створив могутній флот. Раз на 9 років Мінос розмовляв із Зевсом в Ідейській печері, й Зевс давав йому сакральний знак про продовження нового циклу правління. Дружиною Міноса була Пасифая. Внаслідок протиприродного кохання до білого священного бика, яким покарали Пасифаю боги, вона народила страшне чудовисько – Мінотавра. Легендарний майстер Дедал збудував лабіринт для нього. За наказом Міноса афіняни мусили надсилати в лабіринт семеро юнаків та дівчат, які ставали жертвами Мінотавра. Герой, син афінського царя Тезей вбиває Мінотавра та втікає разом з донькою Міноса, Аріадною. Гнів Міноса обернувся на майстра-винахідника Дедала, який допомагав втечі Тезея та Аріадни. Він заточив Дедала у лабірінт, але той полетів звідти зі своїм сином Ікаром. Під час втечі Ікар не дослухався порад батька і, злетівши занадто високо, загинув.

Давні греки вірили, що людей було створено богами з землі. Першу людину начебто зліпив з червоної глини титан Прометей. Також Прометей, побачивши беззахисність людини, проти волі богів приніс людям вогонь і навчив його зберігати. За це Зевс жорстоко покарав Прометея. 30 тис. років він був прикутий до гори на Кавказі, а орел щодня прилітав клювати печінку титана. Звільнив Прометея син Зевса, герой Геракл.

Міфологічні оповіді зазвичай вважаються фантастичним і хибним перекрученням у свідомості архаїчних людей певних історичних подій, що насправді мали або зовсім інший зміст і значення, або взагалі не мали місця, так само як не існувало і міфологічних героїв – богів, героїв, надприродних істот, тощо. Проте насправді міфи дозволяють торкнутись давнього культурного коду, у якому поєднуються та віддзеркалюються архаїчні уявлення та елементи цивілізаційного становлення. Потрібно зрозуміти міфи з двох боків: як культурні енергетично-інформаційні коди людства, які зумовлюють цивілізаційний поступ мабутнього, і як підвалини, на яких базувався і від якого відштовхувався новий тип мислення й освоєння світу, започаткованого давніми греками.

Почнемо з розгляду останнього положення. З появою філософії людина начебто стає на шлях вірного пояснення світу, яке врешті-решт, відбивається у науковій картині світу й логічному, несуперечливому світогляді наступних історичних епох. Але, на думку філософа М. Мамардашвілі, ситуація дещо складніша. Рух пізнання полягає не у тому, що міф стверджує, що у світі дійсно щось відбулося з Зевсом, титанами, Кроном, а потім завдяки філософським роздумам давні греки з’ясували, що всі ці уявлення є хибними і не відповідають дійсності. Насправді світ міфу був для людини зрозумілим і осмисленим. Міф був правдивим переказом і свідченням про те, що існує й інше життя, реальніше за повсякденне. Воно може бути назване високим, священним, святим, таким, що існує в іншому вимірі, іншому просторі тощо. Але давнім грекам не потрібно було переконувати себе в реальності цього вищого буття. Проблема полягала у тому, як бути залученим до нього, як увійти у цю священну реальність, де діють надприродні сили, боги й герої. Для цього існував міф. Міф не як цікава казка, витвір уяви, що покликаний розважити, налякати, схвилювати слухача, а як:

1. спосіб існування вищої реальності, про яку розповідав міф, для самої людини;

2. спосіб входження у вищу реальність і переведення повсякденної реальності у вищу, священну реальність міфа, «надлишкове буття», як називає його філософ;

3. спосіб збереження історико-культурної пам’яті.

Спробуємо поєднати всі три положення у послідовну логіко-смислову єдність: для входження у вищу реальність, якої прагнула людина, потрібен міф. Міф можна порівняти з первісною «духовною машиною». Спосіб управління нею – ритуал, а результат її застосування – входження людини у священну реальність, що населена богами й героями, і являє собою справжнє буття. Практичний еффект від застосування «міфомашини» – внесення порядку у людину та її світ шляхом розігрування практичної, формальної чи технічної дії. Міф і ритуал позірно постає як якесь, начебто «надлишкове буття» (тобто буття, яке не є складовою повсякденності, буття, що знаходиться поза її межами), але людина намагається зберегти тяглість подій, що описані міфом і відтворюються у ритуалі, щоб пам’ять про них не зникла з її свідомості безслідно. Таким чином, міф і ритуал спрямовані на збереження пам’яті. Бо забути – природно, а пам’ятати – не природно, потрібно підтримувати пам’ять про щось штучним зусиллям. І тільки поява науки та філософії вперше внесла у світ незрозуміле. Саме завдання дослідження світу як незрозумілого виникає вперше з появою філософії.

Зрозуміти міф як культурний інформаційно-енергетичний код людства можна, розглянувши деякі схеми наведених міфів. У них можна виявити наступні ідеї:

1. найважливішу і найглибшу пізнавальну ідею про необхідність роздвоєння єдиного на протилежні сторони як спосіб розвитку, руху та існування самого буття. Ця ідея подана у розвитку принципу партеногенезу (самозапліднення). Гея народжує Урана, з’єднується з ним, а потім Уран намагається знищити свої дітей, зокрема і Крона, який перемагає «батька», – своє природне начало і намагається так само знищити свої дітей – богів);

2. ідею випробування, яке несе влада для обраного (випробування Зевса та випробування Міноса, сина Зевса);

3. ідею відповідальності за наслідки порушення моральних і культурних засад суспільниого буття. (покарання Пасифаї і Міноса народженням страшного чудовиська – людожера Мінотавра). Зрозуміти смисли даного сюжету можна також як покарання за спробу порушити природний рух речей у нестримному прагненні отримати нащадка божественного походження як представника царської влади. Пасифая, можливо, була дійсно покараною Посейдоном за підміну жертовного бика, а, можливо, свідомо чи під впливом Міноса прагнула отримати нащадків «магічного характеру» (А. Кроулі) і стати матір’ю бога. А бог міг з’являтись людині тільки у вигляді тварини. Зміст міфу виглядає досить актуально й у контексті теперішніх спроб людини вирішити проблему залежності її від власного природного єства шляхом штучного керування спадковістю;

4. ідею неодмінності розплати за порушення волі богів (покарання Прометея);

5. ідею небезпечності й неоднозначності шляху безконтрольного використання розуму і навіть загрози, що їх несе культурна і технічна діяльність людини як така (оповідь про Дедала та Ікара).