4.1.3. Клас Стьожкові черви, або Цестоди.

Назва «цестоди» походить від грецької «пояс», «стрічка». Дійсно більшість цих червів нагадують стрічку. Українська назва класу «стьожкові» підкреслює, що стрічка складається з окремих приблизно однакових ділянок. Але не всі стьожкові почленовані. Частина їх мають суцільне тіло.

Цестоди – майже всі є паразитами хребетних тварин. Клас налічує близько 3 500 видів, а на Україні відомо понад 500. Більшість стьожкових червів паразитують у кишечнику людини і тварин. У звязку з цим у них відсутня травна система, а живлення відбувається шляхом всмоктування готових поживних речовин. Зазнала спорощення і нервова система. Розміри стьожковиків коливаються від кількох міліметрів до 10 метрів, а довжина окремих видів сягає 20 м.

Звичайно тіло черва складається з трьох відділів: головки (сколекса), шийки та члеників. В біології членики носять назву проглотиди. Кількість проглотид різна – від одного до тисяч. Таке розчленоване тіло, що складається з окремих члеників, отримало назву стробіли (рис.46).

Рис.46. Свинячий ціпяк: 1 – сколекс; 2 – шийка; 3 – стробіла, що складається з окремих проглотид.

В умовах паразитування у кишечнику необхідно весь час протистояти рухові їжі. В противному разі паразита буде винесено з травного тракту. Для надійного прикріплення у цестод формуються особливі утвори на голівці, яка і виконує виключно функцію такого прикріплення. Такі утвори можуть бути різними за будовою. Це і поздовжні мязеві щілини та ямки – ботрії, і складні системи присосків – ботридії. Крім цього сколекси можуть бути озброєні гачками та гачечками. Тоді такий сколекс так і називають – озброєний. Якщо сколекс несе тільки ботрії та ботридії – неозброєний. У деяких видів утворюються хоботки, які озброєні чисельними гачками. На рис. 47 показано різноманітність будови сколексів різних цестод.

Рис.47. Різні типи сколексів стьожковиків: 1 – ботриї; 2,4 – присоски; 3 – ботридії; 5 – хоботки з гачками; 6 – гачки озброєного стьожковика.

Розмноження та розвиток. Як і більшість ендопаразитів, стьожкові черви мають складно побудовану систему органів розмноження. Статеві органи розташовані у кожному зрілому членику. У великих за розмірами червів статева система гермафродитна, а у дрібних форм може бути і двостатева. На рис. 48 зображено гермафродитну статеву систему ціпяка.

Рис.48. Будова гермафродитної статевої системи цестод: 1 – яєчники; 2 – сімяники; 3 – жовтівники; 4 – матка; 5 – статева пора (отвір); 6 – матка з яйцями зрілої проглотиди.

Клас поділяють на три ряди: ряд Ціпяки; ряд Стьожаки; ряд Гвоздичники. Найбільше практичне значення мають представники перших двох рядів.

У більшості ціпяків цикли розвитку протікають складно, із зміною хазяїв. Зрілі проглотиди майже повністю заповнені яйцями. Такі членики відриваються від стробіли і через анальний отвір виходять назовні (рис49). У деяких ціпяків, наприклад у бичачого ціпяка або ехінококу, проглотиди деякий час зберігають здатність до активного руху. Повзаючи по грунту членики розсіюють яйця.

Проміжними хазяявами можуть бути молюски, кільчасті черви, ракоподібні, комахи і всі хребетні. До них яйця потрапляють разом з кормом. В тілі проміжного хазяїна з яйця виходить личинка – онкосфера (гр. onkos – вздуття + sphaira – куля), тобто кулястої форми. Онкосфера озброєна шістьма гачками. Вона через стінку кишечника проникає в кровяну судину і з током крові може потрапити до різних органів. Там личинка осідає і поступово перетворюється або в рухливу форму цистоцеркоїд, або, що буває у більшості паразитів, утворюються нерухомі личинки – фіни. Найпростіша фіна має одну личинку – цистицерк. Вона кулястої форми, а всередині розташований мініатюрний сколекс з кількома члениками. Значно складніше побудований ценур, де замість одного сколекса закладається багато. Нарешті ще складнішу будову має ехінокок. Тут фіни розвиваються на внутрішній поверхні великих пухирів у величезній кількості.

Зараження основного хазяїна відбувається через поїдання фінозного мяса. Людина може заразитися через погано проварене або прожарене мясо. Тоді в кишечнику сколекс фіни вивертається і прикріплюється до його стінки. Ціпяк швидко нарощує стробілу, стає статевозрілим і його розмноження та розвиток повторюється за описаною схемою.

Рис.49. Загальна схема життєвого циклу бичачого ціпяка.

Найбільш небезпечними для здоровя людини є такі паразити. Бичачий ціпяк, що сягає 4 – 10 м, а проміжним хазяїном є велика рогата худоба. Свинячий, або озброєний ціпяк – розміром 2 – 3 м, рідше 8 м, проміжним хазяїном є свині. Ехінокок – один з найнебезпечніших паразитів людини. Проміжними хазяйнами можуть бути всі свійські та дикі копитні тварини, гризуни. Фіни утворюють ехінококовий міхур розміром від горошини до великого кавуна. Людина як проміжний хазяїн, найчастіше заражується при контакті з ехінококовими собаками.

У представників ряду Стьожаків розмноження та розвиток протікають з двома і більше проміжними хазяйнами. Найбільш поширеним на Україні є стьожак широкий. Його дорослі особини паразитують у кишечнику багатьох хижих ссавців і людини. Проміжними хазяйнами є нижчі ракоподібні, якими живляться риби. Риби і стають другим проміжним хазяїном. Зараження відбувається при поїданні сирої, напівсирої або малосолоної риби (плотва, лящ, щука тощо).

Інший представник стьожаків, ремінець звичайний, поширений на Україні і завдає величезних збитків рибному господарству. Тіло ремінця непочленоване. Основним хазяїном тут є рибоїдні птахи. Літаючи над водоймами вони у величезній кількості розсіюють яйця паразита. Личинки потрапляють до рачків, а ті як корм до риб і розвиваються в порожнині тіла. Розміри личинок збільшуються, черевце риб роздувається, вони втрачають здатність нормально плавати і стають легкою здобиччю птахів.

Слід памятати, що зараження цестодами відбувається виключно через фінозне мясо. Тому треба ретельно проводити гарячу обробку свинини, яловичини, баранини, риби тощо. В окремих випадках проміжним хазяїном може стати і людина. Тоді фіни можуть утворюватися в тканинах різних органів. Тяжкість захворювання буде визначатися місцем розташування личинок. Найбільш небезпечним для життя є утворення фін в мозку, печинці, серці тощо. Часто це призводить до інвалідності або смерті.

Великих збитків цестоди завдають тваринництву. Заражені тварини знижують продуктивність, хворіють та гинуть.