Формально – граматична класифікація.

Ця класифікація склалася у руслі того ж розуміння СР як поєднання простих речень Принципи поділу: засіб зв’язку між реченнями – сполучники і відносні слова. О.Пєшковський, один із її авторів , класифікував СПР виключно за засобами зв’язку і фактично запропонував класифікацію сполучників, зокрема виділив 9 груп:

• причини;

• мети;

• наслідку;

• з’ясувальні;

• умовні;

• допустові;

• часові;

• способу дії та міри.

Сполучникові слова О. Пєшковський поділив на два розряди:

1. зв’язок відносного слова з одним словом у головній чистині (ототожнені , за структурно-семантичною класифікацією);

2. зв’язок з усією підрядною частиною ( якісно-кількісні, фразеологічні, за структурно-семантичною класифікацією).

Позитивне:

Тонкі і цікаві спостереження над процесом злиття деяких складених сполучників. Сама класифікація сполучникових засобів ( формальний аспект СПР ).

Недоліки:

• Обмежений характер , не виражається сутність СПР.

• Омонімія сполучних засобів.

Спільний недолік обох класифікацій: У центрі ваги дослідників не все СПР, а лише підрядна частина, що не дозволяє побачити специфіку речення в цілому.

3. Структурно – семантична класифікація

СПР розглядається як єдине ціле. Відповідно до цього здійснюється поділ СПР на 2 розряди:

1) у яких підрядна частина пояснює окреме слово у головній частині:

Кучерява берізка, яка росте під моїм вікном, звеселяє око.

2) у яких підрядна частина пояснює головну в цілому: Я не хотів ризикувати, бо йшлось про дуже важливу річ.

Уперше їх розмежував О. Шахматов, речення пешого типу він називає відносними, другого – сполучниковими. М.С. Поспєлов уводить іншу термінологію: одночленні та двочленні. В одночленних підрядна частина становить розгорнутий член речення головної частини; у двочленних – підрядна частина відносно самостійна, СПР є наслідком поєднання двох простих речень.

Поспєлов вважає, що в основі поділу СПР на два розряди лежить логічний принцип. Насправді ж це структурний принцип, бо в основі - будова СПР: з тіснішим ( одночленним ) чи вільнішим ( двочленним ) поєднанням частин.

Уточнює класифікацію В.А. Бєлошапкова. Вона виділяє три рівні класифікації СПР:

1. Власне структурний: нерозчленовані і розчленовані СПР.

2. Структурно – семантичний ( за видом підрядного зв’язку і сполучним засобом :з прислівним і кореляційним зв’язком, детермінантні , прислівні граматичні (присубстантивні, прикомаративні) і семантичні (з’ясувальні)

3. Власне семантичний ( видільно-означальні, якісно–означальні; предметно-, означально- й просторово-ототожнювальні серед займенниково-співвідносних речень).

Позитивне

Таким чином, Бєлошапкова продемонструвала:

1. Можливість виділення СПР без ототожнення підрядних частин із членами речення..

2. Були виявлені такі види СПР, які не виділялися раніше ( прикомаративні, відповідності займенниково-співвідносні, з’ясувальні, відносно – поширювальні ).

3. Завдяки цьому класифікація стала популярною, і в спрощеному вигляді увійшла в шкільні підручники ( див. Додаток №2 ).