Тема: предмет синтаксису. Основні поняття і категорії
План
Предмет синтаксису.
Поняття синтаксичного зв'язку. Прислівні і неприслівні підрядні зв'язки.
Семантико-синтаксичні відношення при підрядному зв'язку.
Види підрядного зв'язку (форми).
Засоби вираження ПЗ.
Література:
Слинько І.І., Гуйванюк Н.А., Кобилянська М.Ф. Синтаксис СУМ. Проблемні питання. - К., 1994 - §§ 1-6.
І.Р. Вихованець. Граматика української мови. §42, 4, 5.
Долгина Н.С. Синтаксис совр. рус. яз. М., 1978 - §7.
Предмет синтаксису.
Синтаксис (гр. Syntaxis – складання, впорядкування).
У різні періоди розвитку мовознавства цей термін мав різний зміст.
Перші східнослов'янські граматики (М. Смотрицький, М. Ломоносов, О.Х. Востоков): учення про сполучення слів, частина граматики, у якій вказуються правила сполучення слів у мові (йшлося про нормативну граматику).
Логічний напрямок: Ф.І. Буслаєв під "сполученням слів" розумів речення, яким вражається судження. Судження = речення: сполучення слів – форма судження.
Т.Ф. Фортунатов повернувся до поняття словосполучення, розглядаючи його широко, тобто включаючи і речення (закінчені словосполучення). Синтаксис – учення про словосполучення. (О.М. Пєшковський теж).
Психолого-граматичний напрямок (Д. Овсянико-Куликовський): синтаксис – учення про речення і його члени та вираження останніх частинами мови.
Шахматов О.О. синтаксис – учення про речення і словосполучення, яке зберігає значення частини речення, тобто члена речення. c/спол. = ДЧР.
Таким чином, у російських граматиках спостерігається 3 течії:
С – учення про с/с
С – учення про речення
С – учення про речення і с/с
Ранні українські граматики (І. Ужевич, Я. Головацький): с – сполучення слів.
Пізніші (М. Осадна, О. Огоновський): с – учення про речення. Частіше вживається термін складання.
20-30рр.: перші посібники з української мови непослідовні, але більше уваги на с/с, речення – один із видів с/с. Термін синтаксис.
"Курс сучасної української літературної мови" (за ред. Булаховського) речення не розглядається як різновид с/с, але багато питань висвітлюється в кожній теорії словосполучення: ДЧР не розглядаються, а синтаксис іменника, прикметника, числівника, займенника. Пізніше предмет С Булаховський визначає так:
словосполучення (сполучуваність відповідно оформлених частин мови - слів);
речення (які утворилися із цих с/с);
складне речення (речення, які сполучилися одне з одним);
надфразова єдність (більші смислові єдності).
50-60рр. Під впливом ідей логіко-граматичного напряму:
Б.М. Кулик ("Курс..."): С – учення про речення. с/с - побіжно і як частина речення.
Новий погляд на предмет синтаксису – у Виноградова. С – учення про с/с і про речення. Це об'єкти синтаксичної науки, але різних її розділів. Це визначення синтаксису набуло значного поширення: рос. (Галкина-Федорук, Розенталь, Шапський, Бархударов), укр. (Удовиченко, Івченко, Доленко, Пархоменко, Горяний).
У наш час погляди Виноградова на предмет синтаксису не відкидають, а намагаються уточити і теоретично обгрунтувати.
Так, Шверова в "РГ" визначає 6 об'єктів синтаксису:
-
словосполучення
- просте речення
Власне синтаксичні - висловлення (комунікат релетив)
- складне речення
невласне - слово
синтаксичні - форма слова
Відповідно Шверова виділяє у С 5 підсистем (рівнів):
С слова
С с/с
С просте речення
С складне речення і б/с фрагмент тексту
С форм слова
Розрізняють С як структуру мови, і як науку.
Таким чином, для усвідомлення того, що таке С недостатньо перелічити його основні одиниці. Варто вказати на те, що їх об'єднує – граматичну структуру мови. При цьому треба враховувати, що СО різних рівнів пов'язані одні з одними як у системі мови (докомунікатив. С), так і при функціонуванні (комунікатив. С). Виходячи з цього, можна дати таке визначення:
С – а) будова мови; б) це система одиниць різних рівнів (с/с, просте речення, комунікатив, СР, ССО), які створюють граматичну структуру мови для її функціонування.
С – це частина граматики, яка вивчає систему перерахованих вище одиниць різних рівнів, що утворюють структуру мови для її функціонування.