1. Питання плану семінару.

1) Підприємство та його основні функції.

2) Підприємництво. Походження підприємництва

3) Типи підприємців та підприємницька діяльність.

Основні тези з питань плану семінарського заняття.

По-перше, підприємство являє собою технологічно відособлену сукупність засобів виробництва та робочої сили. Згадайте, що вам відомо про фактори виробництва. Кожне підприємство має різні фактори виробництва і по-різному узгоджує їх. Наприклад, взуттєва фабрика та хлібозавод використовують аж ніяк не схожі верстати, обладнання, сировину, а їхні робітники мають різні професії. На підприємствах, звичайно, застосовуються різні технології виробництва. Це й означає, що дані підприємства технологічно відособлені як одне від одного, так і від інших підприємств.

По-друге, кожне підприємство – це ланка у національній або навіть міжнародній спеціалізації. Воно зосереджується на виготовленні певної речі чи послуги. Організаційне поєднання факторів виробництва в процесі створення товару завершується випуском готової продукції. Тобто виробничі процеси в рамках підприємства набувають завершеності у вигляді кінцевого результату. Нехай в одному випадку це буде літак, а в іншому – тільки деталь для цього літака, для відповідних підприємств то буде кінцева продукція.

По-третє, кожне підприємство характеризується економічною відособленістю. Все майно підприємства, з усіма засобами виробництва та технологіями, є відособленою власністю. Власність передбачає володіння, користування та розпорядження цим майном. Зауважимо, що ця власність не буде повною, коли майно орендується. В деяких випадках може поєднуватися володіння та управління кількома підприємствами. У наступній темі ми побачимо, як форми власності впливають на організаційні форми підприємств. Тут ми зупинимося на інших проявах економічної (господарської) самостійності підприємств.

Підприємство розпоряджається своїм майном. На цій підставі воно самостійно складає свою виробничу програму, набирає кадри, здійснює управління виробничим процесом, реалізує одержану продукцію, відшкодовує свої витрати та отримує прибуток. Навіть у такому схематичному переліку знайшли відображення всі основні економічні процеси та явища. В економіці підприємства в мініатюрі відбивається вся економіка, з усіма її головними процесами: виробництвом, обміном, розподілом. Ось чому економічну життєдіяльність підприємства називають мікроекономікою.

По-четверте, підприємство – це соціальний осередок суспільства, певний колектив співробітників. Було б неправильно обмежити все життя підприємства лише технологічними та господарськими процесами. На підприємствах проходить важлива частина життя людини, через колектив відбувається її розвиток, духовне зростання. Від злагоди в колективі залежить економічний успіх підприємства. Ви, напевне, чули, якого великого значення надають почуттю колективізму на японських підприємствах? Знайомлячись, японець називає не своє прізвище, а фірму, де він працює.

Хоча підприємства і є самостійними ланками економіки, діють вони зовсім не ізольовано. Всі підприємства перебувають у спільному економічному просторі. Ті з них, що виробляють однорідну продукцію, об’єднуються у галузі. Між галузями існують тісні зв’язки з поділу праці та обміну продукцією. Наприклад, машинобудівна галузь забезпечує текстильну верстатами, деревообробна постачає сировину для меблевої промисловості тощо. Такі зв’язки свідчать про те, що галузі утворюють єдиний господарський організм – національну економіку.

Підприємництво. Підприємництвом називають самостійну, ініціативну діяльність з виробництва товарів та надання послуг з метою одержання прибутку, що передбачає здійснення нововведень при використанні власних коштів, а також самостійність і ризик.

Термін «підприємець» вперше було застосовано на початку XVIII ст. французьким банкіром Р. Кантільоном. До підприємців він відносив тих, хто був зайнятий своєю справою в умовах нестабільності, а отже – був змушений ризикувати.

Розробку теорії підприємництва продовжив німецький соціолог М. Вебер, який у своїй книзі «Протестантська етика і дух капіталізму» (1905 р.) розробив модель «ідеального підприємця». Мотивами підприємницької діяльності, за Вебером, є прагнення влади і визнання, що досягається нагромадженням багатства. Він визначав підприємництво як спосіб життя, за якого людина існує задля справи, а не справа задля людини.

В. Зомбарт, німецький економіст, соціолог, історик культури, у праці «Буржуа. Етюди з історії духовного розвитку сучасної економічної людини» розкрив умови реалізації так званого духу підприємництва. Ними, за Зомбартом, є: поєднання бажання мати гроші із вмінням організувати справу, дотримання ділової етики, яка передбачає комерційну солідність і вірність угодам.

Й. Шумпетер, відомий австро-американський економіст, бачив призначення підприємця у виконанні ним ролі економічного лідера та новатора, людини, що є рушієм науково-технічного прогресу. Підприємець Шумпетера суттєво відрізняється від звичайного хазяїна, адже сенс підприємницької діяльності полягає, як він вважав, у нововведеннях за п’ятьма напрямами:

1) виробити нові блага або поліпшити якості існуючих; 2) впровадити нові способи виробництва; 3) освоїти нові ринки збуту; 4) використати нові джерела сировини; 5) створити промислові організації нового типу.

В економіці є три типи підприємців: підприємець-власник, підприємець-орендар і підприємець-менеджер.

У першому випадку підприємець є власником чи співвласником підприємства, всього капіталу або його частини. В другому – підприємець є господарником, який забезпечує процес виробництва на власних або орендованих засобах виробництва. Це може бути фермер, який обробляє власну або взяту в оренду землю; майстер, який організував ательє пошиття одягу у своєму чи орендованому приміщенні. Третій тип – підприємець менеджер, людина високої кваліфікації, широких спеціальних знань у галузі управління. Він навіть може не мати ні власного, ні орендованого майна, працювати за наймом на великих підприємствах, здійснюючи управління ними. Найвідоміші фірми світу «Дженерал моторз», «Міцубісі», «Майкрософт» своїми успіхами зобов’язані саме створеній у них високій культурі менеджменту.

Приватний та суспільний інтереси у підприємницькій діяльності поєднуються. Підприємець, передусім, реалізує свій особистий, приватний інтерес. Він організовує свою справу таким чином, щоб одержати від неї найбільшу вигоду. Постає питання: чи не суперечить мета власного збагачення підприємця суспільним інтересам? Така ситуація не виключена. Суперечність між приватними і суспільними інтересами цілком об’єктивна. В гонитві за максимальною вигодою підприємець шукатиме товар, який спочатку збагатить його, а вже потім подумає про добробут людей. Заради високих прибутків підприємець може заощаджувати на умовах праці своїх службовців, забруднювати навколишнє середовище, зловживати рекламою тощо.

Виробниче підприємництво є найважливішим видом підприємницької діяльності, спрямованим на виробництво речей і надання послуг. Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують роботи (будівельні, ремонтні), надають послуги (побутові, інформаційні), створюють духовні блага (навчання дітей, живопис, музика). До виробничого підприємництва належать, таким чином, і кав’ярня, і перукарня, і ліцей, і агрофірма, й автомобілебудівний завод. Ці підприємства можуть самі реалізувати свою продукцію, але головна їхня функція – виробництво.

Комерційне підприємництво своїм змістом має товарно-грошові, торговельно-обмінні операції. Здійснюються такі операції у вигляді угоди з купівлі-продажу або перепродажу речей і послуг. Представниками комерційного підприємництва є різні торговельні заклади, що продають предмети споживання та засоби виробництва.

За умов численних господарських зв’язків виробничі та комерційні організації не в змозі вирішити всі питання власними зусиллями. Тоді вони звертаються до послуг посередників.

Посередницьке підприємництво дедалі більше поширюється в ринковій економіці. Його представниками є установи та окремі осо би, які посідають місце між підприємцем і споживачем. Потреба в посередниках виникає тоді, коли виробник не може безпосередньо реалізувати товар, а споживач – придбати. Така потреба посилилась у сучасній економіці України, коли традиційні зв’язки між підприємствами порушились, а нові ще не налагодились.

Посередницькі фірми можуть надавати також інформаційні, консультаційні, маркетингові послуги, їхніми агентами є брокери, маклери та дилери. Крім суто брокерських операцій, посередницька фірма може здійснювати торгівлю на власний розсуд. В Україні починає створюватися система посередництва, що ґрунтується на попередніх замовленнях. Одним з її проявів є ф’ючерсна угода, зміст якої розглядався у попередній темі.

Фінансове підприємництво – діяльність у сфері грошово-кредитних відносин. Об’єктом купівлі-продажу тут є специфічний товар – гроші, валюта, цінні папери. Не так давно в Україні фінансові операції були цілком монополізовані державою. Здійснення фінансових угод громадянами вважалося злочином. Нині уже дещо інша ситуація. Фінансовий підприємець продає одні гроші за інші, «грає» на курсі цінних паперів. Агентами фінансового підприємництва є комерційні банки, фондові біржі, навіть громадяни-підприємці.

Особливою формою кредитно-фінансових відносин є страхове підприємництво. Його необхідність пов’язана з ризиком, який є невід’ємною рисою ринкової економіки. Кожний підприємець діє на свій страх і ризик і не може обійтися без надійного страхування на випадок небезпеки.

Страхування – це формування грошових фондів та їхнє використання на відшкодування збитків у разі непередбачених випадків і на допомогу громадянам у певні періоди життя. За умов ринку страхове підприємництво виконує дві основні функції:

а) захищає бізнес і населення від втрат;

б) забезпечує привласнення прибутку.

2. Перелік основних економічних категорій (понять), в т.ч. нових категорій та понять: підприємство, функція підприємства, приватний інтерес, суспільний інтерес, підприємництво, страхове підприємництво, фінансове підприємництво, посередницьке підприємництво, комерційне підприємництво, виробниче підприємництво, мікроекономіка.