§ 39. Мистецтво

1. Основні ідеї та напрямки в розвитку мистецтва

У міжвоєнний період у мистецтві з’явилися нові течії та напрямки‚ розвивалися старі. До Першої світової війни в європейському образотворчому мистецтві панувавреалізм. Світ тоді уявлявся гідним його реалістичного зображення. Особистість художника‚ його смаки та вподобання могли виявитись у виборі жанру‚ композиції‚ в перевазі форми чи кольору.

Перша світова війна і післявоєнна нестабільність призвели до того‚ що світ утратив гармонійність і раціональність в очах художників‚ його реалістичне відбиття начебто втрачало сенс. Сталася зміна в розумінні художника. Вона полягала не в адекватному відображенні світу‚ а у виявленні художником його бачення світу. А таке розуміння світу могло звестися‚ наприклад‚ до певного співвідношення ліній та геометричних фігур. Такий вид живопису отримав назву абстракціонізму. Засновником його був російський художник Василь Кандинський. Сюрреалісти на чолі з Сальвадором Далі намагалися зобразити ірраціональний світ. На їхніх картинах‚ на відміну від картин абстракціоністів‚ присутні предмети‚ що їх можна пізнати‚ але інколи вони дивно виглядають і знаходяться в незвичайних композиціях‚ як у сновидіннях.

Модернізм — основний напрям мистецтва 20-30-х рр.‚ що характеризувався розривом з ідейними та художніми принципами класичного мистецтва. Зародився тоді ж‚ охопив усі види творчості. Художники-модерністи Е.Кірхнер‚ Д.Енсор‚ Е.Мунк‚ Е.Нольде‚ В.Кандинський‚ П.Клес‚ О.Кокошка пропонували інтуїтивізм та автоматизм у творчому процесі — використання фізичних властивостей геометричних фігур і кольору, відмову від ілюзій простору‚ деформацію предметів у зображенні‚ символів, суб’єктивізм у змісті.

Одним із нових напрямків у літературі та мистецтві був авангардизм, що виник на ґрунті анархічного‚ суб’єктивного світорозуміння. Звідси — розрив із попередньою реалістичною традицією‚ формалістичні пошуки нових засобів художнього вираження. Попередниками авангардизму були модерністські напрями першої третини ХХ ст. — фовізм‚ кубізм‚ футуризм‚ сюрреалізм і додекафонія в музиці. Серед представників авангардизму і неоавангардизму — художники П.Мондріан‚ С.Далі‚ письменники Р.Деснос‚ А.Арто‚ С.Беккет‚ композитори С.Буссоті‚ Дж.Кейдогс.

В той же час реалізм не здавав своїх позицій. Її представниками були, зокрема, художники Ф.Мазерель (Бельгія)‚ Фужерон і Таслицький (Франція)‚ Р.Гуттузо (Італія)‚ Г.Ерні (Швейцарія).

2. Театр

Вагомих успіхів було досягнуто в царині театрального мистецтва і кіномистецтва. Це стосується насамперед країн Захід­ної Європи та США. У США було засновано театри, в яких працювали режисери Г.Клерман‚ Е.Казан‚ Л.Старсберг‚ Р.Мамулян‚ актори К.Корнелл‚ Дж.Баррімор‚ Х.Хейс‚ Е.Ле Гальєнн. У репертуарі були п’єси молодих американських драматургів К.Одетса‚ Ю.О’Ніла‚ Дж. Лоусона‚ А.Мальци та ін.

3. Кіно

Починаючи з 20-х років кіноматограф довів, що він є своєрідним мистецтвом. Він поєднав у собі переваги майже всіх традиційних мистецтв. А поява звуку і кольру збагатило кіноматограф елементами літератури, музики, живопису. У перші роки існування кіноматографу глядачів приманювали примітивні мелодраматичні сюжети  або екцентрична гра талановитих акторів, таких як Чарлі Чаплін. Але у 20-30-ті роки кінематограх виробив належний тільки йому набір прийомів, які дозволяли особливим чином впливати на почуття глядачів. Кіно урізноманітнилося: з`явилися історичні, пригодницькі картини, документальне кіно.Кіноматограф перетворився у справжню індустрію. Світовим лідером кіновиробництво поступово стає Голлівуд (у 1908 р.).

 Найвидатніша постать американського кіно в ті роки — режисер Д.-У.Гріффіт‚ який у своїх історичних фільмах заклав основи кіно як самостійного мистецтва. Цьому сприяла діяльність режисерів Т.-Х.Інса‚ який започаткував фільми-вестерни‚ та М.Сеннетта‚ позначена високою професійною культурою. Найбільшим майстром кінокомедії став Чарлі Чаплін. Найпопулярніші зірки 20-30-х рр. — М.Пікфорд‚ Д.Фербенкс‚ Р.Валентіно‚ Г.Гарбо‚ Л.Гірш‚ Б.Кітон‚ К.Гейбл‚ Ф.Астор‚ Г.Купер‚ Х.Богарт. У той час У.Дісней розробив основи мультиплікаційного фільму. Слід зазначити‚ що серед фільмів були й такі‚ що піднімали інтелектуальні проблеми‚ наприклад‚ "Громадянин Кейн" (1941 р.‚ режисер О.Уеллес).

 У ряді країн склалися власні режисерські і акторські школи зі своїми особливими традиціями (США, СРСР, Франція, Індія та ін.).

У СРСР розвиток кіномистецтва відбувався в тому самому напрямку‚ що й в інших країнах‚ але мав особливості‚ пов’язані з існуванням тоталітарної держави. У 20-30-х рр. було знято фільми "Панцерник "Потьомкін"‚ "Чапаєв", творили видатні режисери Ейзенштейн‚ О.Довженко та ін. Фільм О.Довженка "Земля", що відбивав своєрідність українського народного життя і оспівував українську природу, визнано одним з найкращих фільмів усіх часів і народів.

Кіноматограф мав величезну пропагандистську роль. Ніякі маніфести і гасла не могли зрівнятися з яскравим кінобразом. Артист, що грав улюбленого кіногероя перетворювався на справжнього ідола. Ця особливість кіно стала активно використовуватися тоталітарними режимами для пропаганди та агітації. Могутньою пропагандистською силою стало документальне кіно, яке здавалось є об`єктивним і безпрестрастним. Умілий монтаж кадрів, звуку, сюжет та інші професійні прийоми давали можливість вбивати у свідомість людей певну ідею, ідеологію. Кіно також стало могутнім засобом пропаганди нового способу життя, моди, поведінки тощо.