6. Сутність і види державного боргу (поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній). Причини його виникнення і зростання. Наслідки зростання державного боргу.

Державний борг — це сукупність усіх боргових зобов'язань держави перед своїми кредиторами. Величина державного боргу, динаміка й темпи його зміни відображають стан еконо­міки і фінансів держави, ефективність функціонування дер­жавних структур. На стан державного боргу суттєво впливають щорічні операції у сфері державного кредиту — одержання но­вих позик і умов їх надання, з одного боку, величина погашен­ня і виплачуваних процентів, з другого.

Економічна суть державного боргу виявляється через його функції:

1) фіскальну — залучення державою необхід­них коштів для фінансування бюджетних видатків;

2) регулювальну — коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним банком країни.

Залежно від сфе­ри розміщення державний борг складається з двох частин: внутрішнього боргу і зовнішнього.

В Україні у 1992 році прийнято Закон "Про державний внут­рішній борг України", яким визначено, що державним внутріш­нім боргом України є строкові боргові зобов'язання уряду Ук­раїни у грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

До складу державного внутрішнього боргу України входять позики уряду і позики, здійснені за безумовної гарантії уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних потреб. Державний внутрішній борг України складається з заборгова­ності минулих років та заборгованості, що виникає знову за бор­говими зобов'язаннями уряду.

До боргових забов'язань уряду належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані урядом, а також одержані ним кредити. Визнання інших зобов'язань державним боргом встановлюється лише законом.

Державний зовнішній борг — це боргові зобов'язання дер­жави перед нерезидентами щодо повернення позичених кош­тів (основна сума боргу) та відсотків за ними. Іноземні запози­чення дають змогу країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє національна економіка. За продуктивного викорис­тання таких запозичень як інвестицій країна може прискорити своє економічне зростання. І навпаки, нераціональне їх вико­ристання загострює проблему повернення боргів.

До державного зовнішнього боргу України належать:

• заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку;

• заборгованість за позиками, наданими іноземними орга­нами управління;

• заборгованість за позиками, наданими іноземними ко­мерційними банками;

• зовнішня заборгованість, не віднесена до інших категорій.

Залежно від ступеня охоплення державних боргових зобо­в'язань державний борг поділяється на капітальний та поточ­ний. Капітальний державний борг — це вся сума випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи нара­ховані проценти, що повинні бути виплачені за цими забов'язаннями. Поточний державний борг — це сума витрат поточно­го періоду з виплати відсотків кредиторам за всіма борговими зобов'язаннями держави і за погашенням зобов'язань, строк сплати яких настав.

Залежно від позиції уряду держави щодо накопичення дер­жавного боргу борг може бути активним і пасивним. Активний державний борг виникає внаслідок дискретних заходів уряду щодо залучення додаткових ресурсів. Пасивний державний борг створюється при виникненні пасивного бюджетного дефіциту.

Залежно від отримувача кредитних ресурсів державний борг може бути прямий та умовний (гарантований). Прямий державний борг — це борг, що відображає обсяги позичених ресурсів, що надійшли у розпорядження уряду країни. Умов­ний (гарантований) державний борг — це зобов'язання держа­ви як гаранта повернення ресурсів кредитору у разі неплатос­проможності позичальника. Найбільшу складність для держави як у плані зростання зовнішньої заборгованості, так і в плані використання кредитів становлять запозичення, одержані від іноземних комерційних структур під гарантію уряду. Ці кредити, як підтверджує досвід багатьох країн, мають найнижчі показники щодо ефективності використання.

Бюджетний кодекс України (ст. 12) передбачає класифіка­цію державного боргу за типом кредитора та типом боргового зобов'язання.

Залежно від типу кредитора виділяється державний борг пе­ред внутрішніми і перед зовнішніми кредиторами. Внутрішні кредитори: борг перед юридичними та фізичними особами; борг перед банківськими установами; борг перед іншими орга­нами управління; борг, не віднесений до інших категорій; борг, що виникає внаслідок коригування вартісних оцінок. Зовнішні кредитори: борг перед міжнародними організаціями економіч­ного розвитку; борг перед іноземними державами, в тому числі під гарантію уряду; борг перед іноземними комерційними бан­ками; борг перед іноземними постачальниками; борг, пов'яза­ний з коригуванням вартісних оцінок.

Залежно від типу боргового зобов'язання розрізняється:

• заборгованість за довгостроковими облігаціями;

• заборгова­ність за середньостроковими облігаціями;

• заборгованість за короткостроковими облігаціями і векселями;

• заборгованість за кредитами, отриманими для фінансування дефіциту бюджету;

• заборгованість за іншими зобов'язаннями.

Відповідно до термінів користування боргові зобов'язання поділяються на: короткотермінові (до 1 року), середньотермінові (від 1 до 5 років), довготермінові (більше 5 років).

Упродовж повоєнного періоду державний борг у багатьох краї­нах світу зростав. Однією з причин цього було зниження податків за­для стимулювання економіки без відповідного зниження державних видатків. Ще однією причиною можна назвати відсутність політич­ної волі та рішучості державних мужів. Утримання великого бю­джетного сектора економіки сприяє дефіцитам і зростанню держав­ного боргу. Важливою причиною зростання дефіцитів і державного боргу у країнах з розвинутою економікою є циклічні спади, а в Україні — трансформаційний спад.

У національній економіці існує пряма залежність між розмірами державного боргу і дефіциту бюджету. З одного боку, дефіцит бю­джету збільшує державний борг, а з іншого — зростання державного боргу потребує додаткових видатків бюджету на його обслуговуван­ня, що збільшує дефіцит бюджету.

Головними причи­нами створення і збільшення державного боргу є:

• трансформаційний спад виробництва і звуження на цій ос­нові податкової бази;

• циклічні спади в економіці;

• несприятливий інвестиційний клімат;

• збільшення державних видатків без відповідного зростан­ня державних доходів;

• зменшення податків з метою стимулювання економіки без відповідного зменшення державних витрат;

• вплив політичних циклів — надмірне збільшення бюджет­них видатків у виборчий період.

Чи може зрос­тання державного боргу в певний момент призвести до банкрутства держави? Інакше кажу­чи, чи може нація збанкрутувати подібно до приватних одиниць — підприємств, що перебу­вають в одноосібній власності, або корпорацій, коли вони не можуть виконувати свої фінансо­ві зобов'язання? Відповідь однозначна: не може. По-перше, держава має право оподатковувати фізичних і юридичних осіб. Підвищення податків дає змогу державі отримувати додаткові надходження для виплати процентів та основної суми боргу. Тому приватні одиниці можуть збанкрутувати, а держава не може. По-друге, держава має право друкувати гроші та розплачуватися ними за основну суму бор­гу й сплачувати проценти за борг. По-третє, держава має право рефінансувати борг, тобто випускати нові облігації та використовувати виторг для виплат власникам облігацій, строк оплати яких настав.

Дефіцит бюджету і державний борг, безперечно, впливають на функціонування національної економіки. Наслідки цього впливу поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові — це економічні наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема витіснення. Довгострокові — це економічні наслідки державного боргу, відомі як тягар боргу.

Якщо уряд фінансує дефіцит бюджету за допомогою випуску цінних паперів, то в національній економіці зростають процентні ставки. Вони особливо підвищуються тоді, коли поєднуються стимулювальна фіскальна політика і стримувальна монетарна політика. Фінансування бюджетного дефіциту шляхом збільшення державно­го боргу розширює попит на гроші, тоді як центральний банк обме­жує їхню пропозицію. Зростання процентних ставок зменшуватиме інвестиції у приватному секторі й частково споживчі видатки. Тому за дефіцитного фінансування державного бюджету послаблюються впливи стимулювальної фіскальної політики на національну еконо­міку.

Загалом, якщо збільшення державних видатків фінансується збіль­шенням бюджетних дефіцитів, то воно найімовірніше відбуватиметь­ся за рахунок витіснення інвестицій у приватному секторі.

Довгострокові наслідки державного боргу пов'язані з його впли­вом на економічне зростання у тривалому періоді, а отже й на рівень життя майбутніх поколінь. Збільшення державного боргу і підви­щення процентних ставок у довгостроковому періоді спричиняють витіснення державним боргом приватного капіталу. Зростання про­центних ставок веде до того, що люди нагромаджують зобов'язання уряду замість приватного капіталу. Тому зростання державного боргу зменшує виробничі потужності, які використовуватимуть майбутні покоління, а отже вони матимуть нижчий рівень доходу.

Уряди нерідко підвищують податки, аби отримати кошти для ви­плати процентів і сплати основної суми державного боргу. Якщо зі збільшенням державного боргу зростають і податки, то обсяг націо­нального виробництва зменшиться ще істотніше. Водночас підви­щення податків несприятливо впливає на стимули до праці, іннова­цій та інвестування. Тому наявність великого державного боргу сповільнює економічне зростання.

Однак є важлива обставина, яка може пом'якшити тягар, пере­міщуваний на майбутні покоління. Якщо державні видатки здійс­нюються переважно у формі інвестицій (наприклад, будівництво об'єктів виробничої інфраструктури або інвестиції в людський ка­пітал — розвиток системи освіти і перекваліфікації), то державні інвестиції збільшують майбутній виробничий потенціал економіки. Отже, виробничі потужності, які успадкують наступні покоління, не зменшаться, зміниться лише їхня структура: частка капіталу держав­них підприємств зросте, а приватного скоротиться.