21 Лекції з курсу «Фінанси»

Тема 9. Місцеві фінанси. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання.

1. Поняття місцевих фінансів, характеристика їх складу та роль у забезпеченні соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

2. Об’єкти і суб’єкти місцевих фінансів. Фінансові повноваження органів місцевого самоврядування.

3. Місцеві бюджети як основа фінансового забезпечення місцевого самоврядування, їх види та ієрархічна будова..

4. Вертикальні та горизонтальні фіскальні дисбаланси. Поняття та інструменти фінансового вирівнювання, його необхідність. Бюджетний федералізм.

5. Шляхи зміцнення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування в Україні.

6. Джерела формування доходів місцевих бюджетів, їх склад і структура. Власні, закріплені та регулюючі доходи.

7. Склад і структура видатків місцевих бюджетів. Поточні видатки і видатки розвитку.

Ключові терміни: місцеві фінанси, місцеві фінансові ресурси, місцеві бюджети, місцеві податки і збори, влас­ні доходи, закріплені доходи, видатки місцевих бюдже­тів, бюджетні трансферти.

1. Поняття місцевих фінансів, характеристика їх складу та роль у забезпеченні соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

Функціонування місцевих фінансів пов'язане із забезпеченням необхідними фінансовими ресурсами місцевих Рад та органів місцевого самоврядування.

Метою фінансової діяльності місцевих органів влади є задоволення суспільних інтересів і потреб та сприяння соціально-економічному розвитку регіону. Наявність завдань і функцій, що покладаються на місцеві органи влади, є об'єктивною причиною необхідності фінансів для цих органів влади. Якщо причиною функціонування фінансів взагалі є поява держави і товарно-грошових відносин, то причиною виникнення місцевих фінансів є наявність територіальних колективів, відокремлення функцій і завдань, які покладаються на їхні органи влади.

Формування місцевих органів влади та їхніх фінансів у різних країнах відбувалося наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Науко­ве визначення місцевих фінансів як сукупності теоретичних положень і певної суми знань і вмінь остаточно сформувалося на­прикінці XIX ст. В основі визначення місцевих фінансів лежить чіткий розподіл повноважень між державною владою та місцевим самоврядуван­ням. Розподіл вказаних повноважень визначається теоріями місце­вого самоврядування:

• Теорія природних прав общини - існують природні права общини на зразок природних прав людини і громадянина. Община, як самоврядний територіальний колектив, є таким же утворен­ням, що й держава. Місцеве самоврядування має власну компе­тенцію, а держава може впливати на діяльність територіаль­ного колективу через законодавство.

• Державна теорія місцевого самоврядування - органи місце­вого самоврядування є органами державного управління, перебу­вають у структурі державної влади та їй підпорядковані. Функції та завдання місцевого самоврядування визначаються державною владою.

• Теорія муніципального дуалізму - органи місцевого самовря­дування мають власну компетенцію у сфері громадсько-госпо­дарських відносин. У сфері політичних відносин місцеві органи перебувають у структурі державної влади та є її представни­ками на місцевому рівні. Дана теорія набула особливої актуаль­ності з підписанням у 1985 р. Європейської хартії про місцеве самоврядування. Характерна для України.

У сучасних правових державах світу місцеві органи влади входять до загальної системи державного управління, їх компетенція визначається центральною владою. Простежуєть­ся також тенденція щодо зростання державних функцій, які пере­даються в компетенцію місцевих органів влади. У 1985 р. було підписано Європейську Хартію про місцеве самоврядування, яка заклала загальноєвропейські принципи організації місцевого са­моврядування. У листопаді 1996 р. до Європейської Хартії про місцеве самоврядування приєдналася й Україна. Нині найдискусійнішим є питання щодо визначення повноважень місцевих ор­ганів самоврядування. У зв'язку з цим зазначимо: завдання та функції місцевих органів влади можуть бути розділені на дві основ­ні групи:

• завдання та функції, які взагалі передано місцевим органам влади в межах місцевих інтересів і вони є їхньою невід'ємною власною компетенцією;

• завдання та функції, доручені місцевим органам влади центральною владою, або так звані делеговані повноваження.

У більшості країн до компетенції місцевого самоврядування належить початкова й середня освіта, охорона здоров'я, шляхи місцевого значення, ветеринарна допомога, благоустрій, догляд за бідними та сиротами, житлово-комунальне господарство, жит­лове будівництво, водозабезпечення, теплове господарство, міські електричні мережі, економічна інфраструктура, працевлаштування безробітних, перепідготовка кадрів із метою працевлаштування, ритуальні послуги, збирання та утилізація сміття, екологічні проб­леми, організація землекористування тощо.

Відповідно до обсягів повноважень місцевого самоврядування будується система місцевих фінансів, тобто визначається їх вели­чина в загальнодержавних показниках, і насамперед у валовому внутрішньому продукті держави. Нині через місцеві фінанси пе­рерозподіляються значні фінансові ресурси. До Європейських країн із найвищими показниками муніципальних витрат у ВВП належать: Швеція — 25,5 %, Данія — 19,9 %, Норвегія — 18,9 %, Угорщина — 19 %, Фінляндія — 18 %, Литва - 13,1 %. Понад 10 % ВВП перерозподіляються через муніципальні витрати в Австрії, Латвії, Великобританії, Швейцарії. Близько 10 % - у Болгарії, Чехії Німеччині, Люксембурзі. Є країни, де частка муніципальних витрат у ВВП дуже низька. На Кіпрі вона становить 1,4 %, у Греції - 3,33 %, Румунії - 3,5 %, Туреччині - 2,41 %, у Португалії - 4,6 %. В Україні частка видатків місцевих бюджетів у 2000 р. становила 7,1 % від ВВП.

Показники, що характеризують рівень муніципальних витрат у сукупних державних витратах, також дуже різноманітні. Найвищі вони в Норвегії - 60 %, у Литві - 58,8 %, в Угорщині -53,7 %, в Швеції - 36 %, у Данії - 31,28 %. Найнижчі показники на Кіпрі - 4,1 %, у Греції - 5,6 %, у Португалії - 9,7 %. В Україні частка видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті у 2000 р. становила 31%.

Наведені дані ще раз підтверджують, що місцеві фінанси є важливою ланкою фінансової системи держави.

За своєю економічною сутністю місцеві фінанси - це система формування, розподілу і використання фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.

Фінанси місцевих органів влади як система включають кілька основних взаємопов'язаних структурних елементів. Це видатки, доходи, способи формування доходів, інститути системи, суб'єкти й об'єкти системи та відносини між суб'єктами системи, системою та іншими ланками фінансової системи держави.

Головним елементом місцевих фінансів є видатки, оскільки вони відображають функції та завдання, що покладаються на місцеву владу. Видатки місцевих органів влади залежно від їхніх завдань у більшості країн поділяються на кілька функціональних видів. Передусім, законодавство вирізняє так звані обов'язкові видатки. Це - видатки, спрямовані на виконання обов'язкових завдань, які покладаються на всі органи місцевої влади з метою забезпечення певних стандартів послуг у масштабах всієї країни. До обов'язкових видатків належать також видатки місцевих органів влади, пов'язані з їхніми борговими зобов'язаннями за кредитами та позиками. У структурі видатків місцевих органів влади виокремлюються також видатки для реалізації делегованих центральною владою завдань.

Доходи місцевих органів влади можуть бути класифіковані за їхніми джерелами та за економічною природою.

За джерелами доходи місцевих органів влади поділяються на:

• податкові доходи;

• неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності підприємств комунальної форми власності, залучені місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу);

• доходи за рахунок кредитів та позик;

• трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального рівня.

Структура доходів за їхніми джерелами в кожній країні має свої особливості. В Україні відбувається процес становлення системи доходів місцевих органів влади за їхніми джерелами, типової для більшості європейських країн.

Головними фінансовими фондами місцевих органів влади є: місцеві бюджети, резервні та цільові фонди, фонди грошових ресурсів комунальних підприємств. Ресурси, що залучаються місцевими органами влади у вигляді банківських кредитів, від розміщення місцевих позик та деякі інші, як правило, перебувають у нефондовій формі.

За рахунок місцевих бюджетів фінансується 82 % видатків на соціальний захист населення і 72 % витрат на соціально-культурні заходи. Основна частина бюджетних ресурсів місцевих органів самоврядування сконцентрована на рівні районів, сіл, селищ (70 %). Цільові фонди використовуються на певні заходи, передбачені планом соціально-економічного розвитку даної території.

Підприємства комунального господарства мають понад 20 напрямів діяльності, серед яких:

• житлове господарство;

• транспорт (автобусні парки, трамвайні та тролейбусні депо, метрополітен, фунікулер);

• комунальна енергетика (електричні, газові та теплові мережі);

• комунальне обслуговування (готелі тощо);

• міські шляхи та ін.

Організаційно підприємства та заклади соціально-культурної сфери комунальної форми власності можна розділити на три групи: ті, які повністю перебувають на бюджетному фінансуванні; підприємства, які частково фінансуються за рахунок місцевих бюджетів, і підприємства, які функціонують на принципі самоокупності.

Таким чином можна визначити, що матеріальною основою місцевих фінансів є централізовані і децентралізовані фінансові ресурси, що формуються у фондовій і нефондовій формі.