3. Концепція державних фінансів Дж. Кейнса.

На уповільнення популяризації ідей інституціональної орієнтації К. Вікселля значно вплинула кейнсіанська течія фінансової думки, яка на довгі роки заволоділа умами учених.

Виникнення кейнсіанської течії було зумовлене високим рівнем безробіття в 30-х роках, що своєю чергою поставило пе­ред економістами завдання розширити інтелектуальну спадщи­ну наукової думки з метою розробки рекомендацій для подо­лання кризи. Д. Кейнс у 1936 р. запропонував свій рецепт роз­в'язання цих проблем. Він закликав політиків до збільшення обсягу державних видатків для ліквідації так званого дефляційного дефіциту. При цьому аргументований Вікселлем принцип зіставлення доходів і видатків та збалансованості бюджету за кризових обставин має другорядний характер, навіть здається зайвим. У перспективі економісти покликані були розробити політику повної зайнятості населення.

Можна відзначити такі основні принципи концепції Кейнса.

По-перше, Кейнс і його послідовники рішуче заперечували відповідність між інвестиціями підприємців і заощадженнями населення, оскільки і ті, й інші керуються різними мотивами. Заощадження не зав­жди вкладаються у банк і тому не можуть бути видані як позика підприємцям. Коливання в інвестиціях спричиняють коливання рівня реального виробництва, зайнятості і цін.

По-друге, кейнсіанці вважають сучасні ринки неконкурентними, а тому і нездатними автоматично регулювати попит і пропозицію, особли­во співвідношення між цінами і заробітною платою. Монополії і олігополії, займаючи панівне становище на ринках багатьох товарів, можуть штуч­но підтримувати високі ціни, незважаючи на те, що попит падає. Водночас профспілки виступають за гарантований рівень заробітної плати при укладанні трудових угод і колективних договорів з підприємцями. Все це призводить до того, що ринкове регулювання стає негнучким, і знижен­ня попиту на продукцію хоч і веде до падіння цін, але навряд чи одночас­но викличе зменшення ставок заробітної плати. У всякому випадку, розраховувати на те, що робітники добровільно погодяться на зниження заробітної плати, боячись конкуренції з боку безробітних, навряд чи слід. Ще більш безпідставно сподіватися, що загальне зниження ставок заро­бітної плати забезпечить повну зайнятість, як на це надіялись економісти-класики.

По-третє, оскільки ринок не може виступати як саморегулятор еко­номіки і не спроможний забезпечити повну зайнятість, стабільність виробництва і цін, кейнсіанці вважають, що держава має відігравати активну роль у здійсненні цих завдань. Втручання держави у регулювання економіки має полягати у проведенні такої фіскальної і грошово-кредитної по тики, яка б пом'якшила спади і різкі підйоми виробництва, що періодично виникають, і які отримали в літературі назву економічних циклів.

Крім теоретичних основ, слід відзначити фінансові "рецепти", запропоновані Кейнсом з метою забезпечення ефективного попиту як визначального фак­тора росту і підвищення рівня зайнятості.

1.Грошова політика, регулювання процентної ставки. Пропо­нувалося знизити проценти на кредити, що дозволить збільшити розрив між вартістю кредитів і очікуваною прибутковістю капіталовкладень, а пізніше — їх "граничну ефективність". Підприємці будуть вкладати кош­ти не у цінні папери, а в розвиток виробництва. Але зниження процент­ної ставки — це не головний шлях. Кейнс попереджав, що не виключена ситуація, коли грошова маса продовжує зростати, а зниження процентної ставки практично зупиняється. Виникає "пастка ліквідності".

2.Бюджетна політика. Щоб стимулювати ефективний попит, Кейнс пропонував збільшити державні витрати; збільшити державні інвестиції і державну закупівлю товарів Пропонувалося також зменшити податки. Але все ж основним Кейнс вважав нарощування витрат. У подальшому збільшення витрат частини держбюджету буде компенсуватися новими податковими надходженнями, які утворюються за рахунок збільшення виробництва і розширення зайнятості.

Розрахунок робився на те, що держава "буде брати на себе все більшу відповідальність за пряму організацію інвестицій". Передбачалось, що розширення інвестиційної діяльності держави буде спрямовано насампе­ред на організацію суспільних робіт — будівництво шляхів, освоєння но­вих районів, спорудження підприємств.

3. Перерозподіл доходів в інтересах соціальних груп, які отри­мують найбільш низькі доходи. Така політика була покликана збільшити попит цих соціальних груп, підвищити груповий попит масових покупців. Схильність до споживання у суспільстві має збільшитися.

4. Політика повної зайнятості, спрямована на недопущення значного безробіття, на розширення системи соціального забезпечення. Пропонувався комплекс заходів соціального характеру, включаючи ви­плату грошової допомоги, розвиток довгострокового кредиту і т.п.

Як основний інструмент Кейнс розглядав бюджетну політику, у тому числі збільшення видатків та "розширення" інвестиційної діяльності са­мої держави. Непрямі методи регулювання, зокрема зниження процент­ної ставки, вважалось малоефективним.

Серед найбільш яскравих представників кейнсіанської течії варто виділити А. Лернера з його концепцією «функціональних фінансів». Суть її така:

• по-перше, оподаткування не повинно ставити лише цілі акумуляції ресурсів;

• по-друге, державні ви­датки не повинні орієнтуватися на рівень податкових надходжень, а усе має служити інтересам політики зайнятості населення.

Бюджетний дефіцит слід покривати за рахунок або позичкових, або емісійних ресурсів. Згодом ця концепція сприймалася вже як утопія, оскільки навряд чи можливо в довгостроковій перспективі підтримувати повну зайнятість на­селення шляхом дозування державних доходів і видатків. Серед іншого, разом із правилами збалансованості бюджету змінилися й інституціональні умови: спостерігається домінування пріори­тету інтересів індивідів і груп над інтересами держави. Через це стали можливими «видатки, незалежні від доходів», що значно вплинуло на поведінку індивідів як у державному секторі, так і на ринку (Дж. Б'юкенен, Р. Вагнер, 1977).