2. Розвиток вчення про державні фінанси в роботах а.Вагнера.

Розвиток сучасної цивілізації характеризується постійним зростан­ням суспільних витрат. Цю тенденцію передбачив наприкінці XIX ст. німецький вчений А. Вагнер. Інколи цю тенденцію називають «зако­ном Вагнера». Суть закону Вагнера полягає в тому, що розвиток сучасної цивілізації характеризується постійним зростанням суспіль­них витрат незалежно від соціально-економічного ладу в країні. Сус­пільна практика XX ст. підтвердила тезу А. Вагнера про неухиль­не зростання суспільних витрат з прогресом людської цивілізації (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 - Питома вага державних видатків у ВВП, %*

Роки	Країна
	США	Німеччина	Велика Британія
1950	22,3	31,2	33,6
1960	28,1	32,9	33,2
1970	28,1	39,1	37,9
1980	33.4	48.9	44,9
1990	36,0	45,8	42,7
2000	37,4	50,6	46,4

* Фінанси України. - 2002. - № 12. - С. 43.

Об'єктивні причини зростання суспільних витрат у порівнянні з приватними:

1. При зростанні суспільного добробуту і сімейних доходів зростає обсяг видатків на суспільні потреби. Це пов'язано з тим, що елас­тичність попиту на суспільні блага вище, ніж на приватні.

Вперше різницю в динаміці і рівні задоволення першочергових і соціально-культурних потреб в залежності від рівня сімейного дохо­ду було відкрито наприкінці XIX ст. німецьким вченим Ернстом Енгелєм.

2. Переважне зростання суспільних витрат у порівнянні з приват­ними пояснюється як кількісними, так і якісними змінами в наро­донаселенні (зміни у густоті і територіальному розселенні людей, перехід від традиційної сім'ї до сучасної нуклеарної сім'ї, від екстенсивного типу демографічного відтворення до якісно інтенсивного з орієнтацією на відтворення інтелектуального потенціалу та розвиток людської особистості).

3. Зростання суспільних витрат викликається об'єктивними вимо­гами взаємного доповнення приватнопідприємницьких та спільно-ко­ординаційних видів діяльності. Це проявляється у розвитку єдиної інформаційної структури, єдиної інфраструктури з охорони навко­лишнього середовища тощо.

4. Зростання суспільних витрат пояснюється закономірністю від­ставання продуктивності праці працівників сфери послуг від продук­тивності праці зайнятих у матеріальному виробництві. У сфері по­слуг заміна живої праці уречевленою працею йде повільніше, ніж у сфері матеріального виробництва.

5. На зростання суспільних витрат суттєво впливають соціально-політичні фактори, пов'язані із зростанням бюрократичного апарату, зацікавленістю його у своєму розширеному відтворенні.

Закон Вагнера реалізувався у багатьох країнах, які обрали шлях соціально-орієнтованого ринкового господарства (Скандинавські країни, Німеччина, Швейцарія та інші розвинуті країни.). Про них говорять, що у них існує держава загального добробуту.

Держава загального добробуту — це така держава, в якій за раху­нок переважно суспільних витрат забезпечуються такі суспільно зна­чимі потреби, як потреба в освіті, охороні здоров'я, пенсійному за­безпеченні тощо.

Про рівень забезпечення деякими престижними товарами в роз­винутих країнах можна довідатися з табл. 3.2.

Таблиця 3.2 - Результати дослідження споживчого попиту в Європі*

(дані компанії Forrester Research Ins.)

Найменування	% тих, котрі мають	% тих, котрі бажають придбати
Стаціонарний телефон	93	3
Телевізор	92	4
Відеомагнітофон	83	3
Муз. центр	78	4
Моб. телефон	76	7
Комп'ютер	55	7
Кол. принтер	48	7
Плеєр	47	3
Сканер	31	8
Ігрова приставка '	26	8
Відеокамера	24	4
Запис CD-ROM	23	8
Лаптон	12	4
Плоский ТВ	11	3
Цифр, фотоапарат	11	8
Веб-камера	8	5
Цифр, відеокамера	7	5
Киш. комп'ютер	6	2
МР3-плеєр	4	3

* Джерело: Дзеркало тижня. — 2000. — 28 грудня. — С. 12.

Моделі держави добробуту (або соціальної держави)

1. Ліберальна (або англосаксонська), яка застосовується в США, Великобританії, ряді латиноамериканських країн. Вона передбачає державні обов'язки з соціального захисту для найбільш уразливих верств населення. Інші громадяни повинні забезпечувати себе само­стійно. У системі соціального забезпечення перевага надається трудовій мотивації громадян.

2. Соціально-демократична (або скандинавська) модель, яка най­більш поширена у Швеції. Тут надається базове забезпечення усім громадянам за рахунок бюджетів усіх рівнів. Вона спрямована на недопущення бідності і забезпечення усім зайнятим громадянам дос­тойного рівня життя.

3. Консервативна (континентально-європейська), що поширена в Австрії, Німеччині, Франції, Італії, Греції. Вона побудована на сис­темі соціального страхування з пайовим відрахуванням внесків пра­цюючих і роботодавців. Боротьба з бідністю поєднується з підтрим­кою високих стандартів життя усіх громадян.

Уряди багатьох розвинутих країн зараз змушені відходити від моделі держави загального добробуту, оскільки на це не вистачає бюджетних коштів, змушує платників податків ухилятися від над­мірного оподаткування (приклади: Голландія, Німеччина, Швеція то­що).

Про проблеми держави добробуту в Швеції

Іноземці часто ідеалізують шведську «державу добробуту», але треба брати до уваги той факт, що країна протягом 30-ти останніх років незмінно поступалася у розвитку економіці сусідніх країн. У 1970 р. Швеція посідала четверте місце у світі за рівнем ВВП на душу населення, а сьогодні їй належить 17-е місце серед країн Ор­ганізації економічного співробітництва та розвитку (ОЄСР). Щороку показники економічного зростання Швеції відстають у середньому на 1% від показників інших країн Заходу. Одна із причин цього полягає в тому, що Швеція, як і раніше, є одним із лідерів за роз­мірами податків, а державні витрати становлять майже 60% ВВП (докладніше про це див.: Аслунд А. Нові виклики для соціальної держави // День. — 2002. — 17 вересня. — С. 3).

Суть сучасної моделі розподілу в розвинутих країнах полягає у визнанні рівності всіх перед законом і включає механізм перерозпо­ділу доходів за допомогою прогресивного оподаткування і трансферт­них платежів. Цю модель називають змішаною, оскільки вона поєднує елементи ліберальної та соціальної моделей розподілу.

Складові змішаної моделі розподілу

1. Програми із створення реальних рівних стартових можливостей (в т. ч. за допомогою державних програм розвитку людського капі­талу).

2. Програми підтримки малого і середнього бізнесу.

3. Політика високих податків на спадщину та майно.

4. Антимонопольна політика.

5. Надання гарантій соціального захисту з боку держави тощо.

Види моделей розподілу в ринковій економіці

1. Ліберально-ринкова модель.

2. Соціально-ринкова модель.

Ці моделі мають, крім усього іншого, і національну специфіку (в США вона інша, ніж у Німеччині).

До ліберально-ринкової відноситься насамперед американська мо­дель розподілу. її основним принципом є принцип індивідуальної відповідальності за рівень життя окремого громадянина.

До соціально-ринкової моделі відноситься передусім німецька мо­дель розподілу. її основним принципом є принцип колективної від­повідальності за рівень життя окремого громадянина (або суспільний принцип солідарності). Тобто, тут громадяни отримують більшу до­помогу за рахунок бюджету, а наголос тут робиться на дотриманні єдиного державного мінімуму доходу для всіх членів суспільства.

Так, частка соціальних виплат і податків у сукупному ВВП країн ЄС за період з 1970 по 1992 р. зросла з 34,4% до 40%, в той же час у США вона залишалась незмінною (близько 30%).

Крім цього, податкові і соціальні виплати становлять близько 40% всіх видів видатків на робочу силу в ЄС, що значно вище, ніж у США.

Вимогам ринкової справедливості відповідає організація транс­фертних платежів у США за цільовими програмами незалежно від рівня доходу (пенсійні і страхові внески насамперед). На думку аме­риканців, ці виплати є грошовою компенсацією їх попереднього тру­дового і підприємницького внеску.

У зарубіжній фінансовій науці аналіз видаткової частини бюджету країни займає провідне місце. Він дає змогу оцінити ефективність дій держави в проведенні економічної політики. Для цього викорис­товуються деякі показники: 1) державна квота; 2) частка видатків на соціальний захист у ВВП країни.

Важливим показником, що характеризує ефективність трансферт­ної діяльності держави є так звана державна квота.

Державна квота — це питома вага сукупних витрат держави у ВВП. Вона показує місце держави в системі ринкових відносин і в певній мірі дозволяє визначити тип ринкової моделі країни.

Іншим важливим відносним показником, що характеризує ефек­тивність видаткової діяльності держави, є частка видатків на соці­альний захист у ВВП. Головне, щоб вона була оптимальною і сти­мулювала до праці і сплати податків.

Аналіз цієї частки проводиться в декілька прийомів:

1) по-перше, розраховується в цілому питома вага соціальних трансфертів у ВВП;

2. по-друге, розраховується частка виплат по соціальному страху­ванню у ВВП;

3. по-третє, розраховуються виплати по соціальному страхуванню без урахування виплат по страхуванню по безробіттю;

4. по-четверте, розраховується частка соціальних виплат місцевих бюджетів у ВВП.

У багатьох розвинутих країнах Європи, як вважають чимало дос­лідників цих процесів, соціальний захист безробітних, пенсіонерів тощо є надмірним.

Приклади надмірності в соціальному захисті в Голландії

У середині 90-х років XX ст. в Голландії окрім обов'язкової для всіх пенсії за віком (після 65 років) і заробленої пенсії, а також соціальної допомоги в разі вимушеного безробіття або непрацездат­ності, були й такі, які викликали сумнів у їх доцільності у багатьох жителів цієї країни. Серед них:

1. 8% від річного доходу безробітному виплачували на відпустку;

2. частина квартплати безробітного не повинна була перевищувати третини його місячного прибутку (різницю доплачувала держава);

3. була можливість оголосити себе непрацездатним і потім усе життя жити в режимі безробітного, використовуючи різні форми допомоги по безробіттю (в тому числі названі вище).