Наслідки зґвалтування

Після психічної травми відбуваються виражені зміни особистості, що мо­жуть позначитися на всіх сферах життя:

• розлагоджуються звичні професійні та сімейні відносини;

• одні стають відлюдкуватими, несамостійними, прагнуть сховатися, щоб нікого не бачити, бояться вийти на вулицю, інші, навпаки, стають чер­ствими і цинічними в судженнях, відчайдушними і ризикованими в поведінці;

• виникають серйозні порушення сну, з'являються нічні кошмари з яск­равими картинами пережитого насильства;

• можливі нав'язливі страхи, характер яких залежить від обставин зґвал­тування (страх юрби, страх залишатися самому в будинку тощо);

• будь-які асоціації з ознаками пережитого можуть викликати напади панічного страху;

• типовим є страх статевого життя, погіршення взаємин або навіть по­вний розрив з колишнім партнером;

• незалежно від обставин ситуації, у якій відбулося зґвалтування, рівня насильства, несподіванки і приниження, жертва практично завжди відчуває почуття провини і сорому. Підсилюють почуття провини ті з навколишніх, хто бачить тільки сексуальну сторону зґвалтування, бо для жертви це на­самперед агресія.

В консультуванні зустрічаються наступні види звернень:

а) безпосередньо від жертви сексуального зґвалтування, відразу після того, як це сталося, або згодом, коли самостійно справитись з проблемою не вдалося;

б) звернення друзів або рідних жертви;

в) звернення правоохоронних органів, що виявили цей факт і ставлять свої завдання перед консультантом. Бувають консультативні зустрічі, в яких ситуації давно пережитого сексуального насилля спливають як причини проблем клієнтів в нинішньому житті.

У першу чергу жінці, що звернулася, гарантуються повна анонімність і конфіденційність. Якщо в неї немає ні найменшого бажання звертатися в правоохоронні органи, психолог не має права наполягати або, тим більше, передавати кому-небудь інформацію про те, що трапилося. Головне, на що треба зважати при наданні негайної психологічної допомоги:

1) обставини зґвалтування і реакцію жертви;

2) відношення жертви до ґвалтівника;

3) медичні аспекти;

4) юридичні аспекти, у тому числі й рішення звернутися в міліцію;

5) передбачити реакції постраждалої, її родини і друзів на те, що сталося;

6) забезпечити фізичну безпеку постраждалої після повернення додому.

При консультуванні жертв ґвалтування необхідно

1. Забезпечити повне та безумовне прийняття, комфортні, довірчі, суб'єктні стосунки.

2. Відчуття поваги та людської гідності, повного володіння консульта­тивною ситуацією (анонімність, конфіденційність тощо).

3. Допомогти відреагувати емоційне напруження та перейти до роботи по відновленню особистісного контролю над ситуацією.

4. Допомогти скласти конкретний план поведінки в обставинах, пов'яза­них з ґвалтуванням (інформація про юридичну сторону справи, дії міліції, збір доказів, медичне обстеження, судочинство). (Часто потерпілі не хочуть (бояться) звертатися за допомогою в медичні установи і міліцію. Примусу тут бути не може! Однак варто в м'якій формі пояснити людині, що, оправив­шись від першого шоку, вона може передумати, тому докази і свідчення усе-таки слід зібрати (в першу добу). Якщо вони не будуть потрібні, їх завжди можна знищити.)

5. Допомогти усвідомити серйозність випадку та визначити основні про­блеми. (Потрясіння посилюється необхідністю різких змін в звичайному житті: зміна місця проживання, пошук роботи, нової школи... В цьому хаосі варто разом обрати найбільш важливі пріоритети, скласти конкретний і ре­ально можливий план дій.)

6. Мобілізувати можливі системи підтримки особистості.

7. Обговорити перспективи та усвідомити умови і строки видужання.

8. Виявити необхідні резерви та зміцнити сильні сторони особистості, щоб повністю реконструювати відношення з оточуючим середовищем і до­сягти інтеграції особистості.

Як правило, потерпілим потрібна термінова та довгострокова психоло­гічна допомога. Про це варто говорити, але знову-таки не наполягати. На жаль, багато хто не бажає це визнати, бо має досить приблизне уявлення про психологію і просто не розуміє, в чому сутність саме психологічної допомо­ги. До речі, в більшості випадків поговорити з психологом краще не тільки жертві, але й її рідним. Психолог має навчити їх правильно реагувати надавати необхідну підтримку потерпілому в подальшому житті. Серед пси­хологічно вивірених правил спілкування з жертвою такі:

Демонструвати співчуття і виправдання поведінки потерпілої людини. Найбільшим страхом інколи буває страх відторгнення близькими людьми. Оскільки потерпілі часто не можуть справитися з сумнівами в правильності своїх дій, дуже важливо підтримувати їх, пояснюючи, що поводження в екст­ремальній ситуації неможливо передбачити або спланувати.

Не влаштовувати обговорення на тему «як себе треба було вести». Це тільки актуалізує стан провини, підкріпить думку, що постраждалий сам винний в тому, що відбулося. Саму провину не варто заперечувати, бо все одно це не спрацьовує, важливіше акцентувати увагу на тому, що її пережи­вання чітко вказують на ті явища, які залежать від самої людини, а тому можуть бути надалі змінені. Варто блокувати спроби самозвинувачення: «навіщо я туди пішла?», «чому я зробила так, а не інакше?» Як би шокуючи це не звучало, але жертві зґвалтування можна допомогти словами про те, що покора в травмуючій ситуації врятувала їй життя.

Мати на увазі, що підозра, недовіра, осуд тільки підсилюють почуття провини і перешкоджають переживанню кризи. Немає сенсу зайвий раз по­вертати жертву в спогади чи фіксуватись на деталях, аби з'ясувати подро­биці. Досить того, що їй це прийдеться неодноразово робити під час офіцій­ного розслідування, якщо таке планується. Фіксація і генералізація спогадів може призводити до хронічної беззахисності і панічного страху перед всіма чоловіками.

Протипоказано поглиблювати стрес, зводячи рахунки на основі попередніх відносин. Повна заборона на фрази «ми тебе попереджали», «сама винна, скільки разів тобі говорили», «ти одержала гарний урок, наступного разу не будеш...».

Хоча найближче оточення має гарантувати увагу і турботу, але не над­мірну. Не треба постійно нагадувати людині про те, що відбулося, охати і зітхати, співчуваючи, як їй не повезло. Співчуття в надмірній формі може ранити болючіше, ніж повна його відсутність.

Не потрібно викликати жертву на одкровення: хоче поговорити - слухати. У процесі розповіді без потреби не переривати, не ставити запитань і не ко­ментувати. Нехай людина виговориться, це принесе деяку емоційну розряд­ку. Краще триматися тем, пов'язаних з почуттями та переживаннями, а не обговорювати соціальний бік справи. Депресія здебільшого проявляється у тих випадках, коли людина відчуває себе малозначимою і не здатною до дій.

Не нав'язувати такі звичні для загалу способи розрядки, як випивка, плач тощо. У стані нервового зриву це може закріпитися як єдина можлива форма зняття стресу.

Якщо людина противиться, то попервах варто уникати обіймів чи по­цілунків, бо тілесний контакт може викликати в жінці, що піддавалася на­сильству, хворобливі спогади. Нерідко, намагаючись знайти підтримку і своєрідне прощення з боку партнера, жінка сама ініціює сексуальні контакти. В результаті складається двоїста ситуація: з одного боку, відмову партнера вона може сприйняти на свій рахунок - «я брудна», «я винна», «я не гідна тебе», з іншого боку - згода може завдати її ще нездоровому організмові важкі фізичні і моральні страждання. Тут потрібно діяти згідно з обставинами, тактовно і делікатно.

Ні в якому разі не варто передавати інформацію про те, що відбулося, знайомим або незнайомим людям. Зустрівшись з «несподіваним» співчут­тям, потерпілий скоріше за все буде приголомшений, а стосунки будуть зіпсо­вані. Його комплекси лише посиляться. По змозі рідні не повинні залишати потерпілого «один на один» з проблемою, бо допомога і підтримка йому вкрай необхідні.

Потерпілі нерідко впливають свій гнів на тих, хто намагається допомогти (на друзів, лікарів, міліціонерів). До таких реакцій потрібно відноситися з розумінням. Важливо довідатися, від кого підтримка найбільш бажана, і по змозі забезпечити необхідне.

В консультуванні випадків зґвалтування психолог орієнтується як пра­вило, на кілька факторів, від яких залежить процес реабілітації жертви. Це адаптивні можливості особистості, характер реагування на життєві труд­нощі і зовнішня підтримка. Щоб зрозуміти, як людина справляється з жит­тєвими труднощами, необхідно з'ясувати її психологічні особливості, стійкість до стресу, можливості адаптації. Можна розпитати про попередні психічні травми і реакції на них, про поведінку в типових стресових ситуаціях.

Залежно від психологічних особливостей жертви зґвалтування, а також в зв'язку з специфікою пережитих обставин підбирається індивідуальний курс психотерапевтичного лікування: це може бути групова терапія, арттера-пія, робота в парадигмі транзактного аналізу чи гештальт-терапії і багато інших видів впливу.

Якщо в перебігу курсу психотерапії потерпіла раптом відмовляється від продовження сеансів, психолог не вправі наполягати. Однак сучасні дослід­ження підтверджують, що психологічна допомога повинна бути тривалою, тому що в багатьох зґвалтованих психопатологічні симптоми зберігаються не тільки в початковому періоді кризи. Лише фахівці можуть зважити всі нюанси ситуації і підібрати потрібні методи впливу. У деяких випадках своє­часне звертання до психотерапевта може врятувати чиєсь життя.