У психологічному плані можна попрацювати з:

• низькою самооцінкою та самоповагою;

• почуттям безсилля, тим, що насильство є способом вирішення про­блем;

• тим, що образа або погроза фізичним насильством - «це нормально»; < труднощами при спілкуванні;

• труднощами, яких зазнає людина при встановленні позитивних кон­тактів;

• відсутністю співчуття до інших;

• низьким контролем над імпульсами;

• несподіваними спалахами гніву;

• зломленою волею;

• позицією жертви;

• приступами страху, фобіями;

• депресією та безнадією;

• труднощами при прийнятті рішень та розв'язанні своїх проблем;

• самозвинуваченням та почуттям вини;

• нездатністю виразити почуття вербально;

• розчаруванням;

• відчуттям «заслуженого» жорстокого ставлення;

• відчуттям непотрібності та ізоляцією;

• амбівалентними почуттями до кривдників тощо;

• втратою довіри;

• віддаленням від родичів та друзів;

• думками про самогубство.

Синдром постравматичного стресу

Щоб краще зорієнтуватися в складних ситуаціях, психолог повинен на­вчитися користуватися спеціальними кваліфікаційними довідниками, таки­ми як «Діагностичні критерії 05М-Ш-К» (Київ, 1995), «Б5М-ІУ», «МКБ-10/ ІСБ-10» (Санкт-Петербург, 1994).

Ось, наприклад, як класифікується в »Діагностичних критеріях Б5М-ІП-К.» (Київ, 1995, с. 146-148) Посттравматичний стресопохідний розлад (308.89), який психологи частіше позначають як Синдромом посттравма­тичного стресу (СПТС). Щоб діагностувати у клієнта СПТС, потрібно згідно довідником в консультативній бесіді (в процесі нетестової психодіагности­ки) встановити більшість перерахованих далі симптомів.

«А. Пацієнт пережив подію, що виходить за рамки звичайного людського життєвого досвіду і що могло б спричинити виражене напруження будь-якої людини, наприклад, серйозна загроза життю або фізичній цілісності; серйоз­на загроза або шкода, заподіяна дитині, подружжю або іншим близьким ро­дичам і друзям; раптове руйнування помешкання або спільноти, вигляд іншої людини, нещодавно або в цей момент травмованої чи вбитої в результаті нещасного випадку або фізичного насильства.

Б. Ця травмуюча подія знову і знову переживається принаймні в одному з таких варіантів:

(1) повторюються нав'язливі нестерпні болючі спогади про цю подію (у маленької дитини повторювані ігри на тему пережитої травми або окремих її аспектів);

(2) повторювані тяжкі сни, пов'язані з цією подією;

(3) раптові дії або почуття, подібні до тих, що виникли при психотрав-муючій події. Ці переживання дуже рельєфні і можуть супроводжуватись ілюзіями, галюцинаціями, дисоціативними епізодами («флеш-бек»), в тому числі такими, що спостерігаються при пробуджені або в стані інтоксикації;

(4) виражене психічне напруження при виникненні ситуацій, подій, що символізують психотравму або мають схожість з її головними аспектами, в тому числі річниці травми.

В. Уперте уникання подразників, пов'язаних з психотравмою, або зни­ження емоційного резонансу, байдужість, що не спостерігалися до травми, за наявності щонайменше трьох з таких критеріїв:

(1) зусилля, спрямовані на уникнення думок і почуттів, пов'язаних з пси-хотравмою;

(2) зусилля, спрямовані на те, щоб уникнути дії або ситуацій, що нагаду­ють про травму;

(3) нездатність згадати важливі аспекти психотравми (психогенна амне­зія);

(4) виражене зниження інтересу до важливих сфер діяльності (у малень­ких дітей втрата нещодавно набутих навичок, таких як навички одягання і мовлення);'

(5) почуття відчуженості, відірваність від інших;

(6) збіднення афектів, наприклад, нездатність до виявлення почуття ко­хання;

(7) почуття безперспективності, відсутність планів, пов'язаних з кар'є­рою, одруженням, дітьми або довгим життям.

Г. Стійкі симптоми підвищеної збудливості, дратівливості, які не спосте­рігалися до травми, виявляються щонайменше двома з наведених нижче сим­птомів:

(1) труднощі, пов'язані з засинанням і сном;

(2) дратівливість або спалахи гніву;

(3) труднощі з концентрацією уваги;

(4) підозріливість;

(5) фізіологічні реакції на події, що символізують психотравмуючу ситу­ацію або мають з нею схожість (наприклад, жінка, яку зґвалтували в ліфті, пітніє, заходячи в будь-який ліфт).

Д. Тривалість розладу (тобто симптомів Б, В. Г) щонайменше один місяць.

Уточнення: відстрочений початок, якщо розлад виникає щонайменше че­рез шість місяців після травми)».

СПТС завжди пов'язаний з характером реагування людини на пережите. При СПТС травмуюча подія набирає в конкретній психіці вигляду катастро­фи. За незначний проміжок часу вона руйнує або перевертає звичну ієрархію цінностей, веде до знецінювання життя свого та інших. Часто людина, що пережила подібну травму, губить здатність тверезо мислити, може нести потенційну загрозу як своєму життю, так і життю своїх рідних. Це завжди потрібно мати на увазі, щоб запобігти випадкам безглуздих смертей, які про­вокують люди з постравматичним синдромом (наприклад, чоловік, в мину­лому афганець, скеровує автомобіль, в котрому разом з ним їхали його дру­жина і мала дитина, з мосту в воду, з-за непережитого соціального напружен­ня через хворобу дитини (СНІД); інший чоловік, донька якого загинула під колесами автомобіля за рік до цього, зірвав гранатою себе і медичного пра­цівника (свого доброго знайомого), що приїхав за викликом сусідів припини­ти п'яний дебош тощо).

Розмовляючи з людиною з СПТС, можна зауважити такі клінічні симп­томи: немотивовану настороженість, реактивність поведінки («взривність»), притупленість емоцій, агресивність, порушення пам'яті і концентрації уваги, депресію, загальну тривожність (фізіологічний рівень: ломота в спині, спаз­ми шлунку, головний біль), в психічній сфері (постійне хвилювання і зане­покоєність, «паранояльні прояви»), емоційні переживання (страх, невпев­неність, комплекс вини тощо), приступи злості, зловживання наркотични­ми и лікарськими препаратами, безсоння або кошмарні сни, нічну пітливість (вони якраз найбільш лякають), галюцинаторні переживання - ніби знову переживається все наяву, думки про самогубство, безпідставну «вину того, що вижив» , схильність до ризику та підпорядкування йому свого життя та життя своїх рідних.

Попередження соціальної інвалідизації внаслідок СПТС передбачає по­глиблене самопізнання, вироблення адекватного ставлення до власних стате­во-вікових, індивідуально-типологічних, характерологічних та інших власти­востей. Форми символізації та інтерпретації світу, що зазнали критичних навантажень, повинні бути повернені в специфічні для клієнта часово-про­сторові координати. Посттравматична реабілітація в особистісному контексті - це активізація конструктивно-позитивного пристосування до соціуму після подолання кризової ситуації; створення рівноваги у психіці і поведінці, що відповідала б середньостатистичній нормі; повернення на тимчасово втрачену траєкторію життєвого шляху; розкриття суб'єктного потенціалу, пошук внут­рішньої цілісності, нових можливостей саморозвитку та самоздійснення.