4. Побічні ефекти та профілактика при застосуванні сульфаніламідних препаратів.

Побічні ефекти та ускладнення: внаслідок застосування суль­фаніламідних препаратів короткої тривалості дії можливі нефро- токсичність; пригнічення кровотворення; алергійні реакції; симп­томи недостатності фолієвої кислоти (лейкопенія, порушення функції травного каналу, сперматогенезу); тератогенність (особ­ливо при використанні препаратів з триметопримом).

Фармакобезпека:

• призначати за схемою: перша доза ударна, наступні — підтримувальні;

• сульфаніламідні препарати не сумісні із засобами, що при­гнічують кровотворення (анальгін, левоміцетин та ін.); з α- та β-адреноміметиками; фолієвою кислотою; новокаїном; новокаїнамідом;

• при кислотній реакції сечі сульфаніламідні препарати випа­дають в осад у вигляді кристалів у сечових шляхах; враховуючи це, під час їх вживання слід пити велику кількість лужної води;

• сульфапіридазин доцільно приймати до їди, бісептол — після їди.

1. Похідні нітрофурану та 8-оксихіноліну (фуразолідон, фурадонін, нітроксолін). Особливості дії окремих препаратів. Застосування. Побічні ефекти.

До похідних нітрофурану належать фурацилін, фуразолідон, фурадонін, фурагін. До них чутливі грамнегативні ентеробактерії і коки, грампозитивні коки, найпростіші (трихомонади, лямблії). Біодоступність становить близько 50 %. Зв'язуються з білками плазми крові і рівномірно розподіляються по організму. Вони доб­ре проникають у лімфу, жовч, через плаценту. Тривалість дії — 4-6 год. Виділяються нирками в незміненому вигляді. Особли­вість нітрофуранів полягає в тому, що вони ефективні щодо мікроорганізмів, стійких до антибіотиків і сульфаніламідів.

Фуразолідон — синтетичний антибактеріальний засіб, актив­ний до збудників кишкових і протозойних інфекцій (лямблії, три­хомонади); призначають всередину при шигельозі, лямбліозі, пара­тифі, харчових токсикоінфекціях. При трихомонадному кольпіті призначають комбіновано: всередину й одночасно в піхву.

Фурадонін при лікуванні пацієнтів з інфекційними захворю­ваннями сечових шляхів призначають всередину.

Фурацилін призначають переважно для зовнішнього застосу­вання для лікування гнійних ран, пролежнів, виразок, опіків II і III ступеня як антисептик (для промивання пролежнів).

Фурагін — більш активний і менш токсичний препарат. Вживають всередину для лікування хворих на пієлонефрит, цистит, уретрит; після операцій в урологічній, гінекологічній практиці; призначають для зовнішнього застосування при лі­куванні гнійних ран, опіків, кон'юнктивіту, після офтальмоло­гічних операцій.

Нітрофурани — малотоксичні препарати за умови нетривалого застосування.

Побічні ефекти й ускладнення: диспепсичні явища; алергійні реакції; артеріальна гіпертензія (фуразолідон); нейротоксикоз (фурадонін); антабусоподібна дія (зниження толерантності до ал­коголю зберігається протягом 5-7 діб після відміни препарату); у дітей віком до 1 року може виникнути гемоліз еритроцитів і утво­ритися метгемоглобін.

Фармакобезпека:

• препарати необхідно приймати всередину після їди;

• пацієнтам слід виключити з дієти продукти, що містять амінокислоту тирозин (сир, вершки, банани), з якої утворюється норадреналін.

До похідних 8-оксихіноліну належать нітроксолін, хлорхінальдол.

Нітроксолін (5-НОК) — синтетичний антибактеріальний засіб широкого спектра дії; добре всмоктується з травного каналу, виді­ляється в незміненому вигляді нирками.

Показання до застосування: інфекції сечових шляхів і стате­вих органів (пієлонефрит, цистит, уретрит, простатит), а також інші захворювання, зумовлені чутливими до цього препарату мікроорганізмами і грибами.

Побічні ефекти: диспепсичні явища, алергійні реакції, забарв­лення сечі в яскраво-жовтий колір.

Хлорхінальдол. Препарат виявляє протимікробну, антипротозойну, протимікозну дію. Найбільш активний щодо грампозитивних і грамнегативних бактерій.

Показання до застосування: шигельоз, сальмонельоз, харчові токсикоінфекції, дисбактеріоз.

Побічні ефекти: нудота, блювання, біль у животі, головний біль, ураження зорового нерва.

Протипоказання: захворювання печінки та нирок, ураження зорового нерва, неврит.

2. Протитуберкульозні засоби (стрептоміцину сульфат, рифампіцин, ізоніазид, метазид, фтивазид, салюзид, етіонамід, натрію парааміносаліцилат, піразинамід, циклосерин). Основні та резервні протитуберкульозні засоби. Застосування, побічні ефекти.

До протитуберкульозних належать хіміотерапевтичні засоби, які затримують розмноження і зменшують вірулентність міко­бактерій туберкульозу. Комітет з лікування міжнародної проти­туберкульозної спілки в 1975 р. запропонував таку класифікацію протитуберкульозних засобів:

І група (найбільш ефективні)

• ізоніазид та інші похідні гідразиду ізонікотинової кислоти (ГІНК);

• рифампіцин.

ІІ група (ефективні)

• синтететичні засоби (етіонамід, протіонамід, етамбутал, піразинамід, фтивазид, салюзид, метазид);

• антибіотики (флориміцину сульфат (віоміцин), стрептомі­цин, циклосерин).

• фторхінолони (ломефлоксацин, пефлоксацин, левофлоксацин, офлоксацин, ципрофлоксацин).

ІІІ група (найменш ефективні)

• ПАСК, тіоацетазон (тибон).

Розроблено 3 основні схеми застосування протитуберкульозних засобів:

• тривале лікування (18-24 міс.). Спочатку призначають ком­бінацію з трьох препаратів (2-3 міс.), потім — з двох;

• уривчасте лікування;

• короткі курси лікування. Різні схеми лікування короткими курсами відрізняються компонентами, які використовують у по­чатковий період, але всі вони ґрунтуються на тривалому лікуван­ні із застосуванням ізоніазиду і рифампіцину.