Засоби для лікування хворих з кандидамікозами

Ністатин — антибіотик, що пригнічує ріст патогенних грибів і особливо дріжджових роду Candida, звикання до препарату роз­вивається повільно. При вживанні всередину ністатин погано всмоктується і виводиться з калом. Призначають місцево у вигля­ді аплікацій на шкіру і слизові оболонки у формі мазі, свічок, сус­пензії та всередину — для профілактики і лікування кандидозів у дітей та дорослих зі зниженим імунітетом.

Побічний ефект: діарея. Якщо з'являється кашель та підвищу­ється температура тіла, лікування слід припинити.

Леворин — антибіотик, активний щодо дріжджових грибів роду Candida і деяких найпростіших. За фармакологічними властивостями подібний до ністатину, але більш токсичний. Призначають всередину та місцево.

Побічні ефекти: нудота, діарея, дерматит.

Фармакобезпека:

• клотримазол необхідно призначати тільки для зовнішньо­го застосування;

• ністатин не сумісний з глюкозою;

• флуконазол, інтраконазол, кетоназол слід обережно за­стосовувати у хворих з порушенням функції печінки;

• амфоглюкамін доцільно призначати після їди, а гризеофульвін — під час їди;

• клотримазол, кетоконазол (нізорал), міконазол, флуко­назол протипоказані жінкам у період вагітності.

11. Протибластомні засоби (метотрексат, меркаптопурин, фторафур, сарколізин, циклофосфан, тіофосфамід, вінбластин, вінкристин, колхамін, α-аспарагіназа, радіоактивний йод). Загальна характеристика. Механізм цитостатичної дії. Класифікація. Застосування. Побічні ефекти.

Злоякісна пухлина — це особлива патологічна форма проліфе­рації клітин, спричиненої змінами клітини, що характеризуєть­ся схильністю до неконтрольованого росту, незавершеної дифе­ренціації, а також до декструкції прилеглих тканин і формуванню віддалених метастазів.

Ракова клітина — це мутант нормальної клітини. Злоякісний ріст ракових клітин притаманний усім живим організмам, зокрема лю­дині. Основною причиною захворювання на рак є фактори навко­лишнього середовища хімічної, фізичної та біологічної природи.

Пухлини класифікують за їхньою локалізацією, біологічними ознаками, клінічними проявами, ступенем поширеності, гістоло­гічною будовою та ін. Розподіл пухлин за стадіями процесу ґрун­тується на тому, що результати лікування хворих із локалізова­ними пухлинами кращі, ніж із новоутвореннями, які виходять за межі органа. У хворих на рак (на відміну від непухлинних захво­рювань) клінічний діагноз можна вважати остаточно сформова­ним тільки тоді, коли визначена стадія пухлинного росту. Визначення і позначення стадії захворювання необхідні для вибору найбільш раціональної схеми лікування. У СРСР з 1956 р. прий­нято загальний поділ злоякісних пухлин на 4 стадії розвитку, який видозмінюється і доповнюється підстадіями залежно від конкретних умов. Більш конкретно й стереотипно на ґрунті пев­них клінічних ознак ріст пухлини характеризує класифікація за системою TNM. Ця система застосовується для опису анатомічно­го поширення онкологічного захворювання і ґрунтується на 3 ком­понентах:

Т — поширеність первинної пухлини;

N — стан регіонарних лімфатичних вузлів;

М — наявність або відсутність віддалених метастазів.

Протипухлинні (протибластомні) засоби — це лікарські засо­би, які здатні пригнічувати проліферацію злоякісних клітин на різних стадіях їхнього поділу.

Як протипухлинні застосовують понад 50 препаратів, а потен­ціальних засобів вивчено понад 500 000. Головним недоліком більшості протипухлинних препаратів є мала вибірковість дії сто­совно пухлинних клітин. Крім того, швидко виникає звикання клітин до препаратів.

Процес звикання можна уповільнити шляхом комбінованого застосування препаратів з різною структурою і неоднаковим ме­ханізмом дії. Протибластомним засобам властиві тяжкі побічні і токсичні ефекти. При цьому уражаються кістковий мозок, слизо­ві оболонки кишечнику, виявлено негативний вплив на статеві за­лози (застосування протибластомних препаратів може зумовити стерильність). Ці засоби також виявляють імунодепресивну, му­тагенну і тератогенну дію. У деяких випадках для зменшення токсичної дії і підвищення ефективності препаратів їх вводять внутрішньоартеріально безпосередньо до пухлини. Останнім ча­сом як один з компонентів комбінованої терапії при пухлинних захворюваннях використовують імуностимулювальні засоби. В основі комбінованої терапії пухлин лежить принцип використан­ня препаратів з різною хімічною будовою і механізмом дії.