6. Охарактеризуйте негативний вплив лихослів’я на внутрішній світ людини, її енергетику та генетику.

Дуже поширеним у наш час стало таке явище, як антиетикет у спілкуванні – вульгаризми (грубі слова або вирази, які перебувають поза нормами літературної мови) і лихослів’я (лайка, ―матюки‖). Їх використання може образити та принизити того, з ким ви спілкуєтесь.

Дуже бідним у площині культури виглядає працівник, мовна лексика якого заповнена словами та фразами на зразок: ―короче‖, ―тіпа‖, ―блін‖, ‖що ти гоніш‖ та ін. Вживання слів з, так званого, ―блатного жаргону‖ свідчить про низький рівень культури представника служби цивільного захисту.

Найбільш небезпечне для особистості та суспільства – лихослів’я. На думку доцента Національного університету ―Львівська політехніка‖ О. Каліченка, ненормативна лексика – це не звичка, а діагноз. На рівні фізичних законів він доводить, що лихослів’я – це патологія, дисгармонія, забруднення всього оточуючого. Воно спричиняє моральну деградацію та зубожіння внутрішнього світу людини, руйнує її енергетику, і, що найгірше – негативно впливає на навколишнє середовище, стає причиною ослаблення генетичного апарату нащадків.

Сучасна розумна людина повинна мати напоготові внутрішній бар’єр для негативних емоцій, думок, лихослів’я, не впускати їх у підсвідомість.

7. Поясніть значення терміну ―комунікабельність‖.

Ефективність вирішення багатьох службових завдань безпосередньо залежить від комунікабельності працівника МНС. Комунікабельність (франц. ―communicable‖ – ―той, що з’єднується‖, а від пізньолат. ―communicabilis‖ – ―поєднуваний‖) – здатність людини спілкуватися, бути товариською з іншими. Це одне з найважливіших умінь, без якого людина в суспільстві не може існувати. Культурний народ вчить своїх нащадків спілкуватись, тобто з повагою ставитися один до одного, толерантно і шанобливо – до ровесників, старших чи молодших.

8. Як уміння вислухати співрозмовника впливає на рівень вашої комунікабельності?

Бути комунікабельним означає не тільки ділитися своїми думками з кимось, а й слухати уважно інших, не перебиваючи, виявляючи тим самим повагу до людини.

Недарма українська приказка твердить, що ―немає глухішого від того, хто не хоче слухати‖.

Працівник МНС у спілкуванні з тим, хто прийшов з якимось проханням, повинен пам’ятати ―золоте‖ правило, розроблене сановниками Стародавнього Єгипту: ―Прохач бажає більше уваги до своїх слів, ніж виконання того, заради чого він прийшов‖.

Уміння уважно вислухати не менш важливе, ніж уміння говорити. Той, хто вміє слухати, володіє магнетичною силою. Нас приваблюють люди, які справді слухають нас; з ними хочеться спілкуватися, в їхньому товаристві затишно, як у холод біля вогню.

Слухати співрозмовника неуважно, переривати на півслові, виявляти нетерпіння при цьому – нікому не робить честі. Нетактовно розмовляти, тримаючи руки в кишенях, голосно коментувати чи насміхатися зі слів опонента, поплескувати його по плечу. Це – явна образа. На жаль, не всі усвідомлюють це, створюючи атмосферу дискомфорту, а іноді – навіть ворожнечі в колективі.

Знати, де і що сказати – також тактовність. Вихована людина скромно мовчить, якщо некомпетентна в питаннях, що обговорюються.