Необхідно знати природу дитини

Досвідчений наставник передусім повинен вивчити розум та природу дорученої йому дитини.

Треба з'ясувати собі, як слід поводитися з дитячою душею. Деякі діти, коли не бути з ними наполегливим, швидко стануть розбещені. Інші не терплять наказів. Одних страх збуджує, інших — знесилює. Одні виявляють успіхи в зв'язку з безперервною роботою, інші воліють поривчастої діяльності.

Небезпідставно вважають за перевагу вчителя, коли він намагається помічати відмінність розуму кожного і прагне дізнатися, до чого кожен здібніший від природи. І тут є різноманітність, і різниця між розумом кожного не менша, як між тілом.

Як досвідчений викладач фізичних вправ, прийшовши в наповнене дітьми гімнастичне приміщення, всіляко досліджує їхнє тіло й душу, щоб кожному призначити певний вид змагання, так мусить поводитись і викладач красномовства. Він мусить вдумливо спостерігати, чий розум має більші здібності говорити стисло й добірно, чи поважно, чи м'яко, чи суворо, чи блискуче, чи шанобливо. Він повинен так пристосовуватись до кожного, щоб просунути його далі в тому напрямі, який має той від природи, бо природа буває сильніша, коли ми допомагаємо їй. Коли ж повести учня в невластивий йому бік, він не зможе досягти успіху і в тому, до чого він менш здібний від природи, а також через певну недбалість послабить і те, що, очевидно, в ньому яскравіше виявлене від природи.

Про відпочинок

Усім дітям треба давати певний відпочинок. Це необхідно не тільки тому, що ніхто не може зносити безперервної праці і що навіть неживі речі можуть зберігати свою силу, перебуваючи деякий час у спокої, але й тому, що охота до навчання залежить від доброї волі, яку неможливо створити примусом. Таким чином, діти, відпочивши й відновивши свої сили, з більшою охотою беруться до навчання, і їхній дух стає бадьорішим, ставлячи опір всьому зовнішньопримусовому. Я не засуджую і дитячих ігор. Вони свідчать про жвавість дітей, і я не можу сподіватися, що смутна й завжди похмура дитина, млява навіть в іграх, властивих її рокам, буде пильно займатись науками. Однак і в цих перепочинках між роботою треба додержуватися певної міри, щоб від нестачі їх не з'явилася зненависть до навчання, а від надміру їх не утворилася звичка до неробства.

Проти тілесних покарань

Я ю беруться до навчання, і їхній дух стає бадьорішим, ставлячи опір всьому зовнішньопримусовому. Я не засуджую і дитячих ігор. Вони свідчать про жвавість дітей, і я не можу сподіватися, що смутна й завжди похмура дитина, млява навіть в іграх, властивих її рокам, буде пильно займатись науками. Однак і в цих перепочинках між роботою треба додержуватися певної міри, щоб від нестачі їх не з'явилася зненависть до навчання, а від надміру їх не утворилася звичка до неробства.

Проти тілесних покарань

Я 444444444444؀4ࠪ4ࠬ4࡞4ࡠ4ࡨ4ࡰ4ࡾ4ઌ4઎4ჰ4ჲ4ჶ4ᄠ4ᄢ4ᅖ4ᅘ4ᅤ4뇆駆뇆농纍嵩嵈544444444ᔥﵨ䡘ᘀ홨㩰䈀Ī䩃䩡䡭Т桰44䡳Тᔨﵨ䡘ᘀ홨㩰㔀脈⩂䌁⑊愀⑊洀ै瀄h4猀ैᔗﵨ䡘ᘀ홨㩰㔀脈䩃$䩡$ᔨﵨ䡘ᘀ홨㩰㔀脈⩂䌁⑊愀⑊洀≈瀄h4猀≈ᔜ䑨⸏ᘀ홨㩰䌀ᡊ愀ᡊ洀ै猄ैᔗ홨㩰ᘀ홨㩰㘀脈䩃䩡ᔮ홨㩰ᘀ홨㩰㔀脈࠶䊁Ī䩃࡜憁ᡊ洀ै瀄h4猀ैᔨ홨㩰ᘀ홨㩰㘀脈⩂䌁ᡊ愀ᡊ洀≈瀄h4猀≈ᔮ홨㩰ᘀ홨㩰㔀脈࠶䊁Ī䩃࡜憁ᡊ洀≈瀄h4猀≈ᔔᘀ홨㩰䌀⡊愀⡊4ᔫᘀ홨㩰㔀脈⩂䌁⡊尀脈䩡(䡭Т桰44䡳Тᄀ؀4ࠬ4઎4ჲ4ჴ4ჶ4ᄢ4ᅘ4ᅦ4ᅨ4ᆜ4ᣈ4ᣊ4ᣰ4Ჴ4Ჶ4ᳶ4₄4₆4⃖4✊4✌4❸4ⴎ4ë44444휀444444×44444휀444444×44444444444ë44444444444ë44444444444×44444444444ë44444휀444444Æ44444444444×44444444444ë44444휀444444ë44444444444×444444ᄀ㞄ⴂD䴁૆4＀ÿ4葠ȷ摧烖:µ̤̀萑ȷ䐭Ā왍44怀㞄愂̤摧烖:µ̀Ĥ萑ȷ䐭Ā왍44怀㞄愂Ĥ摧烖:ᜀ؀4쫾4ý44444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444ЄĀāᅤ4ᅦ4ᅨ4ᆚ4ᆜ4ᣆ4ᣈ4ᣊ4ᣮ4ᣰ4Ჲ4Ჴ4Ჶ4᳴4ᳶ4₂4₄4₆4⃔4⃖4✈4✊4✌4❶4❸4ⴌ4ⴎ4⼼4⼾4ㅸ4ㅺ4ㅼ4㇈4㇊4㡎4㡐4㻎4㻐4䚌4䚎4䫠4䫤4刖4刘4刚4剖4剘4匆4匈4商4啈4嘺4뿊뾬쫠겿뿊뾬쫠겿뿊뾬뾬뾬쫠겿겿겿겿겖뿊뾬뾬¬44444444444444444444ᔫ䑨⸏ᘀ홨㩰㘀脈⩂䌁ᡊ崀脈䩡䡭Т桰44䡳Тᔥ䑨⸏ᘀ홨㩰䈀Ī䩃䩡䡭Т桰44䡳Тᔔ䑨⸏ᘀ홨㩰䌀ᡊ愀ᡊ4ᔫ䑨⸏ᘀ홨㩰㔀脈⩂䌁ᡊ尀脈䩡䡭Т桰44䡳Тᘥ홨㩰㔀脈⩂䌁ᡊ尀脈䩡䡭Т桰44䡳Тᔗ홨㩰ᘀ홨㩰㔀脈䩃䩡㌀ⴎ4⼾4ㅺ4ㅼ4㇊4㡐4㻐4䚎4刘4刚4剘4匈4啈4圤4崌4崎4崬4掲4掴4揤4磂4穂4穄4穪4ë44444444444Ú44444였444444ë44444444444ë44444444444Ú44444였444444ë44444444444ë44444444444Æ44444였444444ë44444였444444Æ44444444444ë44444였444444Æ444444µ̀Ĥ萑ȷ䐭Ā왍44怀㞄愂Ĥ摧烖:ᄀ㞄ⴂD䴁૆4＀ÿ4葠ȷ摧烖:µ̤̀萑ȷ䐭Ā왍44怀㞄愂̤摧烖:ᜀ嘺4嘼4圢4圤4崊4崌4崎4崪4崬4惂4惄4掰4掲4掴4揢4揤4揨4瀀4瑖4瑘4磀4磂4穀4穂4穄4穨4穪4聜4聞4聠4聴4聶4趪4趬4饨4饪4饬4馆4馈4骴4骶4骸4鬆4鬈4ꃸ4ꃾ4ꇸ4믎캥这컙ꖻ竎믎캥컙ꖻ믎캥컙ꖻ444唃Ĉᔨ홨㩰ᘀ홨㩰䈀Ī䩃࡝憁ᡊ洀≈瀄h4猀≈ᔫ䑨⸏ᘀ홨㩰㘀脈⩂䌁ᡊ崀脈䩡䡭Т桰44䡳Тᔫ䑨⸏ᘀ홨㩰㔀脈⩂䌁ᡊ尀脈䩡䡭Т桰44䡳Тᘥ홨㩰㔀脈⩂䌁ᡊ尀脈䩡䡭Т桰44䡳Тᔔ䑨⸏ᘀ홨㩰䌀ᡊ愀ᡊ4ᔥ䑨⸏ᘀ홨㩰䈀Ī䩃䩡䡭Т桰44䡳Тᔥ䑨⸏ᘀ홨㩰䈀Ī䩃䩡䡭Љ桰44䡳Љ⸀найменше бажав би, щоб учні зазнавали тілесних покарань, хоч вони загальноприйняті, і Хрісіпп не відкидав їх. Насамперед такі покарання ганебні й принизливі, і те, що властиве одному вікові, може бути образливим для іншого віку. Далі, якщо у кого-небудь душа настільки низька, що не виправляється доганами, — така людина звикне й до побоїв, як це спостерігається в найгірших рабів. Нарешті, зауважу, що й не було б потреби застосовувати таке покарання, коли б пильний наставник близько стояв до учнів. В наші часи це недбале ставлення педагогів, очевидно, силкуються виправити таким способом, що дітей не примушують робити те, що слід, проте карають їх, коли вони не зробили цього. Нарешті, якщо можна ударами чи різками примусити вчитись маленького учня, то що ж робити з юнаком, якого не можна залякати і який повинен навчитися більшого? Додайте до цього, що від побоїв, у зв'язку зі страхом та болем, трапляються непристойні речі, про які незручно говорити, і незабаром після того з'являється соромливість, і при цьому почуття сорому, що виникає, надломлює душу, і учень вдається в тугу та віддаляється від товаришів.

Та я не буду більше спинятися на цьому питанні: зайве розтлумачувати те, що й без того зрозуміло. Досить сказаного. Не слід нікому дозволяти зайвого щодо віку слабкого, якого легко скривдити.

Навчання граматики

Ось дві частини, що стосуються роботи вчителя граматики: перша стосується основ мови й називається методичною, друга має справу з читанням авторів і зветься історичною. Додамо до цього ще й кілька початкових вправ для дітей, поки вони, через своє малолітство, не можуть ще навчатися в ритора. Приміром, нехай вони Езопові байки, які мають безпосередньо прийти на зміну казкам няньок, переказують чистою мовою, без будь-яких надмірних перебільшень. Далі нехай ці красні байки, вже у вигляді переказу, розповідають у письмовій формі. Також слід переказувати вірші прозою, спершу висловлювати їх зміненими словами, далі надавати їм сміливіших зворотів, відповідно скорочуючи та прикрашаючи їх, і в той самий час додержуючись змісту, який вкладає в них автор вірша.

Про музику

Ніхто не матиме сумніву, що й мужі, уславлені своєю мудрістю, цікавилися музикою. Так, Піфагор та його послідовники дотримувалися погляду, який має свій початок, звичайно, з давніх-давен, що самий світ створений за тим способом, який пізніше почала наслідувати ліра. І не вдовольняючись погодженістю різнорідних елементів, яку вони називають гармонією, вони також приписували особливі звуки цим рухам тіл. Платон у деяких своїх творах, особливо — в «Тімеї», може бути зрозумілий тільки тим, хто опанував також цю частину науки. Та що й казати про філософів, коли проводир їх, Сократ, не соромився навіть у старості вчитися грати на лірі. Про найвидатніших полководців розповідають, що вони грали на струнних та духових інструментах, а війська лакедемонян збуджувалися в битві деякими музичними мелодіями. Для якої іншої мети існують роги та сурми в наших легіонах? Чим сильніше сукупно гримлять їхні звуки, тим голосніша військова слава римлян. Тому Платон небезпідставно вважав, що державному мужеві, якого називають політиком, теж потрібна музика. І керівники тієї секти, яка одним здається вельми суворою, іншим — дуже жорстокою, додержувалися того погляду, що деяким з їхніх мудреців варто було б віддати певну увагу цим заняттям. І Лікург, автор дуже жорстоких для лакедемонян законів, схвалював музичні заняття. Та, очевидно, і сама природа дала її нам, немов подарунок, щоб легше зносити працю, оскільки музика навіть полегшує роботу гребців. І це спостерігаємо не тільки в таких видах роботи, де зусилля багатьох, що їм передує який-небудь приємний голос, спрямовуються до однієї мети, але навіть і втома того, хто працює на самоті, меншає від співу, хоч би який він був недоладний.

Тепер розгляньмо, яку користь здобуває з цхом людини. Все це не погрібне ораторові, і, крім того, це може заразити ще ніжну й чутливу душу. Бо часте наслідування переходить у властивість вдачі. Не всякий жест і не всякий рух актора може бути зразком. Хоч оратор повинен наслідувати їх у деяких випадках, але він і повинен всіляко уникати театральних засобів; він повинен стежити, щоб ні в міміці обличчя, ні в жестах рук, ні в рухах ніг не було нічого, що порушує міру. Головна вправність оратора полягає в тому, щоб не показати, що тут є вправність.

Про чергування занять

Що перешкоджає розподілити заняття на велику кількість годин, надто, коли найрізноманітніші заняття відсвіжують та відновлюють душевні сили, і, навпаки, тривалі заняття однією і тією ж роботою дуже важкі? Тому від творів чи письмових робіт ми переходимо до читання, щоб відпочити; а коли читання нам надокучить, ми повертаємося знов до письмової праці. Скільки б ми не працювали в певній галузі, проте до нового заняття ми беремося неначе зі свіжими силами. Хто не відчує втоми, коли він протягом цілого дня буде слухати вчителя одного якогось мистецтва? Зміна дає бадьорість, подібно до того, як різноманітна їжа збільшує роботу шлунка, який у такому разі без значного обтяження може прийняти велику кількість її.

Про характер та обов'язки вчителя

Нехай учитель насамперед викличе в собі батьківське почуття до своїх учнів і нехай постійно уявляє себе на місці тих осіб, які доручають йому своїх дітей. Нехай він сам не має пороків і не терпить їх в інших. Нехай суворість його не буде похмура, а ласкавість нехай не розслаблює, щоб звідси не виникла ненависть або презирство. Нехай будуть тривалі бесіди про моральне й добре, бо чим частіше будуть напучення, тим менше буде потреби карати. Нехай учитель не буде дражливий, і в той самий час нехай не потурає тим, кого треба виправити. Нехай викладає він просто, буде терплячий в роботі, більше дбайливий, ніж вимогливий. Нехай охоче відповідає він тим, хто питає, і нехай ставить питання мовчазним. На похвали він нехай не скупиться, проте не дуже й розкидається ними, бо перше відбиває охоту до роботи, а друге породжує недбайливість. Виправляючи те, що треба усунути, він не повинен бути дуже суворим, а тим більше лайливим. Бо в багатьох утворюється огида до вчителя, тому що догани деяких вчителів обертаються неначе на зненависть. Нехай кожного дня він скаже учням що-небудь таке, що лишиться назавжди в них у пам'яті.

Не сушити дитину формальними вимогами риторики

Убозтво думок гірше, ніж їх надмірність. Від дітей не можна ні вимагати, ні сподіватися досконалої мови. Природжений нахил, сповнений радощів і прагнення до благородного, привабливіший, подібно до того, як таку ж привабливість має дух, повний широких задумів. В мені ніколи не викликало якоїсь досади що-небудь надмірне, що можна спостерігати в учня такого віку. Я навіть бажав би, щоб самі вчителі дбали про те, щоб за прикладом годувальниць живити ще ніжний розум м'якою їжею й дозволяти дітям немовби впиватися своєрідним молоком приємнішого навчання. Адже ж і тіло стає гладким, коли його ніби стискає поступово визріваючий вік. Це ознака майбутньої сили. Тим часом дитині, що починає рано діяти всіма членами, звичайно потім загрожує худорба й кволість. Отже, нехай цей вік дерзає на багато і нехай винаходить і радіє з винайденого, хоч би останнє не завжди було досить серйозним і ґрунтовним. Плодючість легко ослабити, але ніякими зусиллями не можна подолати безплідність. У мене мало надій на ту дитину, в якої розум діє з завчасною перебірливістю. Я передусім бажав би, щоб у ній був достаток і навіть надмір змісту. Багато з цього надалі відійде з роками, багато зменшить розум, і дещо зменшиться у зв'язку з самим застосуванням, аби було з чого зменшувати. Інакше буде так, як коли б ми витягали (з металу) тоненьку смужку, яка легко ламається від дотику різця. З того, що я кажу про цей вік, найменше дивуватиметься той, хто прочитає у Ціцерона: «Я бажаю, щоб продуктивність розуму в юнака виходила і за межі». Тому слід насамперед, і саме навчаючи хлопчиків, уникати сухих учителів, подібно до того, як сухий і безвільний ґрунт цілком невідповідний для ще ніжних рослин. Від цього в дітях зароджується свідомість свого безсилля, і вони немов би хиляться додолу.

Як треба писати

Писати треба якнайпильніше та якнайбільше. Подібно до того, як земля, чим сильніше вона спушена, тим більше здатна для проростання і живлення насіння, так і успішність у заняттях, не поверхово здобута, дає рясніші плоди навчання і надійніше їх зберігає. Інакше і сама здатність говорити без підготовки породить лише даремну багатослівність і слова, «що на вустах народжуються». Тут головний корінь, тут основа.

Про пам'ять

Дехто вважає, що пам'ять є лише дар природи. Без сумніву, від природи в цьому випадку багато залежить, але все ж пам'ять, як і інший природний хист, може зміцнюватися завдяки культурі.

Я не вважаю за потрібне спинятися на тому, що саме створює пам'ять. Щоправда, багато людей вважає, нібито в душі залишаються певні сліди, подібно до того, як на воску залишаються відбитки персня. Та я не вірю цьому і вважаю, що коли йдеться про гіршу чи кращу пам'ять, то це стосується власне хисту душі.

А якщо хто-небудь спитає мене, які ж найкращі засоби, щоб зміцнити пам'ять, я відповім: вправляння й праця. Багато заучувати, багато про що міркувати, і, якщо можна, — кожного дня — ось наймогутніший засіб. Ніщо так не зміцнюється від старанності, й ніщо не слабне так від недбалості, як пам'ять. Для цього, як я вже сказав, треба, щоб діти змалку вивчали напам'ять якнайбільше. Та й у кожному віці той, хто візьме на себе роботу розвинути пам'ять за допомогою занять, повинен спершу перебирати в пам'яті написане й прочитане і пережовувати це подібно до того, як пережовується одна й та ж їжа.

6