72. Кримінологічна характеристика економічної злочинності.

Економічна злочинність – сукупність посягань, що спричиняють шкоду охоронюваним законом економічним інтересам держави та гро­мадян шляхом розкрадань, господарських і корисливих посадових злочинів.

Нині криміногенна ситуація в економі­ці визначається:

1) сукупністю різних форм розкрадань державного та колектив­ного майна, хабарництва, спекуляції, приписок, зловживань поса­довим станом тощо;

2) наявністю високого рівня економічної злочинності, яка не ві­дома правоохоронним органам;

3) появою нових форм економічної поведінки, які в суспільній свідомості розцінюються не просто як небажані, але небезпечні і потребують заборони, у тому числі під страхом кримінальної від­повідальності.

За способом вчинення розкрадання поділяються на дві групи:

а) відображені на балансі підприємств, організацій у вигляді недо­стачі товарно-матеріальних цінностей;

б) не показані в облікових документах розкрадання, пов'язані з утворенням неврахованих обсягів сировини, матеріалів, грошових коштів з метою їх вилу­чення і подальшого розподілу між учасниками злочину. Для цієї групи розкрадань необхідною умовою виступає об'єднання двох і більше підприємств та організацій, пов'язаних спільністю завдань, що вирішуються, так і штучно включених у злочинну орбіту.

Сьогодні зростає кількість злочинів, що посягають на економічну систему, та носять відкри­тий, відверто цинічний характер і потребують високої професійної підготовки, знань специфіки бухгалтерського обліку, технології виробництва. Це стосується і банківської сфери, що дозволяє привласнювати значні кошти за рахунок переведення безготівко­вих мас у готівку.

Найбільш кримінально враженими залишаються такі сфери економіки, як фінансово-кредитна, де кількість виявлених злочинів у 1999 році в порівнянні з 1998 роком зросла на 15,7% і становить 9881 злочинів, у тому числі банківська + 5,6% (6667 злочинів), зовнішньоекономічна + 15,3% (2070) злочинів), сфера приватизації + 19,7% (2957 злочинів), ухилень від сплати подат­ків + 0,4% (10 520 злочинів).

Останнім часом простежується стійка тенденція зростання ор­ганізованої злочинності, що властива розкраданням в особливо великих розмірах, хабарництву. Частка таких розкрадань у струк­турі усіх інших форм злочинних посягань на економічну систему невелика - 3-5%.

Особа розкрадачів характеризується рівним співвідношенням чоловіків та жінок (60% - 40%), коли загальне співвідношення жінок і чоловіків в злочинності ста­новить у середньому 1:8.

Рівновага статі обумовлюється тим, що жінки традиційно частіше чоловіків займають посади, пов'язані з виконанням облікових, бухгалтерських функцій, обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей у торгівлі й сфері побутового обслуговування. Процес приватизації цих галузей сприятиме змен­шенню їх криміногенності.

З керівних працівників, які в організованих розкраданнях дося­гають третини усіх засуджених, переважають чоловіки. Ще вищий відсоток чоловіків серед осіб, засуджених за хабарниц­тво (70%), що прямо пов'язано з виконанням спеціальних вико­навчо-розпорядчих функцій, властивих управлінській ланці.

Кожні двоє із трьох за­суджених за економічні злочини мають середню та вищу освіту. Кожне п'яте розкрадання, скоєне з використанням посадового становища, є груповим.

Особи у віці від 18 до 29 років становлять 1/4 частину виявле­них розкрадачів. Основну ж групу складають особи 30 років і стар­ші (75%). Зовсім мало серед них (3%) тих, хто раніше порушував кримінальний закон, тобто рецидивістів, коли в загально-кри­мінальній злочинності їх питома вага сягає 1 %.

Спонукальним мотивом заняття протиправною діяльністю у сфері економіки, як правило, виступає корисливість, жадоба до матеріального збагачення, володіння престижними речами, за­йняти високе становище в суспільстві, що відкриває доступ до таких благ, які недоступні пересічним громадянам. В організова­них розкраданнях значна частина викраденого перерозподіляєть­ся у вигляді хабарів «потрібним людям».

Умовно фактори, що сприяють розповсюдженню антисоціальної економічної поведінки, можна розділити на дві групи: а) організаційно-господарські; б) соціально-психологічні.

Перша група охоплює такі чинники, як недолі­ки економічної політики, діючої системи контролю, відставання правотворчої діяльності від потреб господарської практики тощо. У безпосередньому зв'язку з конкретними діями найчастіше пере­бувають: дефекти системи обліку і звітності, поточного контролю з боку керівника, зневажання вимог стосовно підбору осіб на реві­зорські й матеріально-відповідальні посади.

Друга група чинників пов'язана з упущеннями в правовиховній роботі, загальною непідготовленістю населення і, особливо серед­ньої управлінської ланки, до вирішення складних завдань на ос­нові нової економічної ідеології, нерозвиненістю демократичних традицій саморегуляції суспільних процесів в економіці.

Недоліки економічної політики полягають у непослідовності, фрагмен­тарності, запізненні в прийнятті невідкладних заходів щодо стабі­лізації економічних зв'язків серйозно відображаються на абсолют­ному занепаді виробництва, наростанні кризових процесів, суттєвому зниженні рівня життя населення.

Вчиненню економічних злочинів сприяють такі умови:

- неналежна охорона, порушення внутрішнього режиму;

- запущеність обліку, порушення порядку і терміну проведення ревізій та інвентаризацій, формалізм у цій роботі;

- зарахування на матеріально-відповідальні посади осіб, су­димих за корисливі злочини;

- слабка правовиховна робота.

- недоліки в діяльності правоохоронних органів

- відставання правового забезпечення

- загальна непідготовленість населення до сприйняття економіч­них перетворень, і відсутність уміння працювати в кризових та екстремальних ситуаціях