Висновок

Проблема побудови соціальної держави є однією з першочергових для всіх посттоталітарних суспільств, у тому числі і країн колишнього СРСР. Однак доводиться констатувати, що становлення цих держав розпочалося без врахування необхідності вирішення завдань саме соціальної держави. Зокрема було створено умови для заволодіння державною власністю новими господарями, що призвело до зубожіння великої кількості населення. Тому цілий ряд вчених негативно ставиться до самого поняття «соціальна держава», вважаючи його лиш сором'язливим аналогом терміна «соціалістична держава», який змусили змінити лише жахи соціалізму, тоталітарних та диктаторських систем. Інші дослідники навпаки позитивно оцінюють перспективи соціальної держави, існування якої передбачає наявність інститутів, покликаних втручатися в соціальне та економічне життя суспільства заради забезпечення високого матеріального добробуту його членів, максимального соціального захисту. Розширення демократії, надання усім членам суспільства не тільки юридичного, а й політичного забезпечення та соціальної допомоги є головною метою такої держави. Найважливішим для соціальної держави є соціальна безпека та наявність матеріально-економічних умов вільного та гідного існування.

Останнє десятиліття XX — початок XXI ст. є особливою добою для України, оскільки стало часом переходу суспільства від соціалістично-тоталітарного способу життя до демократичного ринкового.

У чинній Конституції України зазначено, що наша держава є демократичною, соціальною і правовою. Зрозуміло, що слова «демократична», «соціальна», «правова» стосуються не нинішнього стану української держави, а, як наголошують чимало дослідників, її майбутнього, бо одне десятиліття незалежності — дуже мізерний час, щоб навіть наблизитися впритул до цих ідеалів. За роки незалежності у нас з'явилося чимало нового: наприклад, в економіці — плюралізм форм власності, приватна власність і приватний власник, хоч слабкий і малочисельний, але свій, український «середній клас», український буржуа, підприємець; в суспільно-політичному та правовому житті нового не менше — незалежна держава, Президент, Конституція, Конституційний Суд, світоглядний плюралізм і т. п. Ці новації, зрозуміло, є явищами позитивними, вони сприяють суспільному прогресу, поступу України шляхом демократизації. Але, на жаль, цей період розвитку не позбавлений суттєвих негативних властивостей, що радикально впливають на зміст і темпи розвитку суспільства. Ще багато слід зробити, особливо у питаннях, що стосуються соціальної сфери, життєвого рівня населення, оскільки у нас лише закладаються основи вітчизняної соціальної політики [8, c. 8].

Україна не може називати себе соціальною державою, бо, маючи великий відсоток громадян, що проживають за межею бідності, позбавляє їх можливості реалізувати своє основне право — на гідне людини життя. Життя пересічного українця нині — це суцільне обмеження себе у доступі до базових ресурсів — природних, економічно-матеріальних, культурних, соціальних, правових. Зниження рівня індивідуальних доходів — це недоспоживання, що неминуче призводить до зростання захворюваності, смертності, що сягнула в Україні критичної межі (Україна входить в першу десятку країн за рівнем смертності), обмеження доступу до освіти, культурних благ, медичного обслуговування, недоспоживання тепла, світла, чистого повітря тощо .

Рівень народжуваності в Україні не забезпечує простого відтворення населення, оскільки народити і виховати навіть одну дитину є великою проблемою через нестачу матеріальних можливостей. За останнім переписом населення 2001 р. у нас на 1000 осіб працездатного віку припадає 411 громадян пенсійного віку, а до 2050 р. на 1000 працездатних припадатиме 724 пенсіонери.

Розрив між тривалістю життя жінок і чоловіків в Україні складає сьогодні 11 років, тоді як нормальний біологічний розрив — 3-4 роки. Це пояснюється значно гіршою адаптацією чоловічого населення до суспільної незаангажованості, зниження рівня індивідуального споживання. Понад 60% жінок і майже 50% чоловіків не можуть нині купити собі основних продуктів харчування, багатьом людям недоступний необхідний одяг.

У країні відсутнє повноцінне громадянське суспільство, тобто спільнота переважно приватних власників, що мають на меті реалізацію прав та свобод кожного, безпеку кожного. Соціальна аномія, роз'єднаність, розпорошеність суспільства внаслідок масового зубожіння зумовлюють відсутність контролю громадянства над держапаратом, державною владою у сфері соціальної політики. За наявного стану речей влада приймає рішення в економічній, політичній, правовій тощо сферах, не беручи до уваги інтереси зубожілих громадян.

Соціальна політика держави має бути спрямована на утвердження соціальної справедливості. Соціальна справедливість в сучасних умовах означає можливість кожної людини задовольняти основні людські потреби, мати гідний рівень життя, достатній доступ до базових ресурсів. Нинішня українська влада виявляє повну неспроможність проводити ефективну соціальну політику — про це свідчить індекс людського розвитку в Україні, масова обмеженість доступності українців до базових ресурсів, численні порушення прав людини [14, c. 121].

В умовах ринку, коли нерівність у доходах стає неминучою, саме держава має взяти на себе відповідальність за забезпечення соціальної справедливості. А щоб ця її місія була виконана, вона має трансформуватися в народну за своєю суттю. Це складний, комплексний, еволюційно довготривалий процес. Значною мірою він залежить і від самих громадян.

Основні напрями державної соціальної політики окреслено в посланні Президента України до BP України «Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку». V розділ Послання називається «Основні завдання та напрями соціальної політики»". В ньому йдеться про те, що реалізація завдань економічного зростання створить необхідні передумови для вирішення найбільш складних і назрілих проблем соціальної політики. Ставиться за мету забезпечити у 2009-2010 pp. зростання у 1,3-1,4 раза реальних доходів населення, забезпечення зайнятості та створення 1 млн. нових робочих місць, поступове підвищення мінімального рівня трудових пенсій до межі прожиткового мінімуму.

Важливим важелем соціальної політики є адресна підтримка соціально незахищених верств населення. За якими напрямами здійснюватиметься вона?

1. Основна увага зосереджуватиметься на визначенні та невідкладній реалізації узгоджених з BP механізмів погашення та недопущення у майбутньому заборгованості із заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат.

2. На принципах розподілу відповідальності між державою, роботодавцями та громадянами удосконалюватиметься система соціальної допомоги через упорядкування на законодавчому рівні пільг для різних категорій населення, система регулювання гарантованого мінімального сукупного доходу. Поступово розмір цього доходу повинен наближатися до величини прожиткового мінімуму залежно від реального фінансового стану держави. На його основі буде реформовано діючу нормативно-правову базу державних соціальних стандартів і соціального захисту населення. Об'єктом державної соціальної допомоги має виступати сім'я відповідно до рівня її доходу.

3. Необхідно прийняти та реалізувати Програму запобігання бідності, а також Програму компенсації знецінення вкладів громадян, оздоровлення Ощадбанку.

4. Зусилля державної влади має бути зосереджено на здійсненні національної та регіональної програми професійної реабілітації й зайнятості інвалідів з метою їхнього залучення до активного життя, а також Державної програми забезпечення інвалідів найрізноманітнішими засобами реабілітації (автотранспортом, візками тощо).

5. Уряду належить забезпечити належний контроль за створенням на підприємствах усіх форм власності безпечних і здорових умов праці.

6. Державна підтримка малозахищених верств населення через вдосконалення механізмів надання субсидій на оплату житла, комунальних послуг, палива, в т.ч. сільському населенню, запровадження (окремим верствам населення залежно від рівня доходів) субсидій на послуги, пов'язані із забезпеченням їхньої життєдіяльності (користування автотранспортом, телефоном тощо).

7. Соціальний захист населення через запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, що дозволить реалізувати конституційні права громадян на матеріальне забезпечення у разі повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття тощо.

8. Вдосконалення механізмів соціального захисту ветеранів війни, людей похилого віку, громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи [34, c. 109-110].

Наступний важіль соціальної політики на сучасному етапі розвитку українського суспільства — це здійснення пенсійної реформи, що базуватиметься на принципах соціального страхування. Мета її — підвищення державних гарантій у досягненні вищих соціальних Гарантій у пенсійному забезпеченні громадян. У стислі строки необхідно створити основні правові й організаційні умови для переходу до змішаної пенсійної системи. Вона буде трирівневою і включатиме: реформовану державну розподільну систему; обов'язкові заощадження населення у пенсійних фондах; добровільні пенсійні заощадження населення.

Потребує уваги забезпечення необхідного динамізму та фінансової стабільності пенсійної системи. Необхідно забезпечити поетапну оптимізацію співвідношення між середньою пенсією і середньою заробітною платою, враховуючи тривалість трудового стажу, величину зарплати та демографічні показники; вдосконалити механізм коригування заробітку при обчисленні пенсій тощо. Слід розробити проекти законодавчих актів щодо посилення зацікавленості громадян у довгострокових заощадженнях у недержавних пенсійних фондах, механізми переходу до обов'язкової нагромаджувальної системи з фіксованим розміром відрахувань від заробітної плати. Необхідно надійно захистити вклади населення в недержавних пенсійних і страхових фондах. Для цього уряд взяв зобов'язання сприяти прийняттю законів «Про соціальні послуги», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Наступний важіль у соціальній політиці нинішньої України — забезпечення випереджаючого зростання вартості робочої сили. Це дозволить підвищити купівельну спроможність населення. Основу мінімальної заробітної плати має складати прожитковий мінімум.

Вдосконалюватиметься податкове законодавство з метою зменшення податкового навантаження і на фонд оплати праці, і на доходи громадян. У програмі уряду окремим пунктом виділено вдосконалення системи оподаткування, зменшення податкового тиску на підприємства та доходи громадян.

Ще одне завдання соціальної політики, запропонованої Президентом, — забезпечення продуктивної зайнятості населення, скорочення безробіття. У 2000-2004 pp. реалізовані Державна програма розвитку трудового потенціалу України та щорічні регіональні програми зайнятості населення, їхня мета — створення нових і ефективне використання наявних робочих місць, створення механізмів забезпечення державних гарантій працевлаштування молоді, підвищення якості та конкурентоспроможності національної робочої сили,формування мотивації до продуктивної праці в сфері економіки [38, c. 71-72].

Прискорений розвиток житлового будівництва, забезпечення житлом найрізноманітніших верств населення — наступне завдання соціальної політики. Для цього треба зберегти систему забезпечення житлом найменш захищених верств населення, їхнє фінансування відбуватиметься з державного та місцевих бюджетів. Розширюватиметься програма «Власний дім» для сільського населення та військовослужбовців, підтримуватиметься молодіжне житлове будівництво. Програми в цьому напрямі мають бути розробленими в кожному регіоні, а виконання розглядатиметься як одне із ключових завдань регіональної політики.

Охорона здоров'я населення та демографічна політика — ще один напрям соціальної політики нашої держави. Це дуже болюча проблема для суспільства, і державна влада бере на себе зобов'язання поетапно збільшувати державні асигнування в цю сферу, ефективно їх використовувати, вдосконалювати профілактичну роботу серед населення, оздоровлювати довкілля.

У рамках цього напряму планується: реформувати систему охорони здоров'я шляхом пріоритетного розвитку первинної медико-санітарної допомоги, створення єдиного простору медичних послуг, формування керованого розвитку платних медичних послуг, запровадження державного соціального медичного страхування.

Необхідно забезпечити доступність медичного обслуговування для соціальне незахищених верств населення шляхом затвердження гарантованого рівня безоплатного медичного обслуговування. Потребує вдосконалення правова база охорони здоров'я — вона має бути увідповіднена нормам і принципам міжнародного права.

У сфері демографічної політики передбачається опиратися на такі пріоритети, як:

• зниження смертності у всіх вікових групах населення, особливо населення працездатного віку, збільшення тривалості життя;

• виховання у населення ставлення до свого здоров'я як до особливої вартості, шани до здоров'я інших, пропаганда здорового способу життя, охорона материнства та дитинства, боротьба зі шкідливими звичками, сприяння розвитку фізичної культури та спорту тощо;

• розробка та реалізація нової стратегії міграційної політики, особливо у сфері трудової міграції;

• адресна підтримка малозабезпечених сімей з дітьми. Реалізувати прийняті попередньо державні програми поліпшення становища дітей, жінок, молоді, вжити заходи щодо нарощування виробництва високоякісних продуктів для дитячого харчування [23, c. 7-8].

Одним із магістральних напрямів державної соціальної політики на 2009-2010 pp. є примноження інтелектуального потенціалу суспільства загалом, створення рівних можливостей для молоді у здобутті якісної освіти незалежно від доходів і матеріального стану. В 2003-2004 pp. здійснено структурну реформу освіти, спрямовану на максимальне кадрове та наукове забезпечення потреб суспільного розвитку. Здійснено перехід на дванадцятирічну середню, ступеневу професійну та вищу освіту. Розвиватимуться різні форми організації дошкільного виховання.

Усі школярі мають бути забезпечені підручниками. Запроваджуватимуться механізми пільгового кредитування студентів, буде створено державний фонд сприяння здібній молоді для набуття вищої освіти за кордоном.

Необхідно підвищити соціальний статус вчителя. Держава має забезпечити поетапне підвищення фінансування науки за рахунок як збільшення частки бюджетних видатків на науку (до рівня не менше 1,5-1,7% валового національного продукту), так і за рахунок надбюджетних відрахувань.

Зміцнення позицій середнього класу — також один з основних напрямів соціальної політики в сучасній Україні. Середній клас, як відомо, є засадою стабільного розвитку суспільства, важливим інструментом ринкових перетворень, реалізації приватновласницької ініціативи. А тому доцільно здійснювати активну політику доходів. Треба легалізувати тіньові доходи, розширювати прошарок населення, що користується приватною власністю, у т. ч. землею, отримуючи від цього доходи. Захист приватної власності — один із пріоритетів соціальної політики.

Щоб реалізувати всі зазначені вище завдання, державній владі треба докласти великих зусиль, але ця робота буде малоефективною, якщо суспільство не допомагатиме владі і контролюватиме її. Лише при взаємодії влади і народу соціальна політика в Україні зможе піднестися на якісно вищий рівень [20, c. 109-110].

Отже, соціальна держава проводить гнучку соціальну політику на основі принципу субсидіарності. При цьому вона використовує різні форми співробітництва з групами населення, створює умови для самодопомоги, що сприяє збереженню людської гідності й економії ресурсів.

Таке становище свідчить, що тенденції соціального розвитку в Україні є досить загрозливими. Економічні зрушення, збільшення обсягів ВВП, які спостерігаються останніми роками в нашій державі, поки що не призводять до істотного підвищення індексів людського розвитку, спостерігається посилення майнової поляризації, тобто багаті стають багатшими, а бідні - біднішими.

Подоланню зазначених процесів сприятиме прискорення реформування системи оплати праці, усвідомлення роботодавцями того факту, що низька заробітна плата працівників не завжди безпосередньо пов'язана з високими прибутками, оскільки вона не стимулює збільшення продуктивності праці і високу відповідальність за своє діло. Найважливішим завданням є також реальне впровадження державних соціальних стандартів, особливо тих, що стосуються підтримки малозабезпечених громадян як гарантії від їхнього зубожіння в умовах наявних високих соціально-економічних ризиків. Міжнародне співтовариство неодноразово погоджувалося з тим, що соціальне забезпечення є одним з основоположних прав людини і одним з основних методів досягнення соціальної стабільності, про що йшлося на Всесвітній зустрічі на вищому рівні на користь соціального розвитку в 2005 р.

Можна стверджувати, що соціальна держава створює умови соціальної безпеки, яка є однією із складових безпеки держави взагалі. Соціальна безпека, як вважає Т. Майєр, повинна стати правом громадянина, її не можна ставити в залежність від приватної благочинної діяльності чи індивідуального фінансового стану. Солідарність усього суспільства по відношенню до індивіда, що потрапив у скрутне становище, — основа соціальної держави в умовах демократії.

Під впливом соціальної держави дещо видозмінюється і правова держава. О. Скрипнюк вказує на спільні й відмінні риси соціальної і правової держави. І соціальна, і правова держава покликані забезпечити благо кожного окремо взятого індивіда. «Хоча соціальна держава передбачає існування ще однієї політико-правової визначальної ознаки, яка, власне, і відрізняє її від правової держави.

Формування соціальної держави в Україні, порівняно із розвинутими індустріальними країнами Заходу, має своєю особливістю те, що відбувається воно водночас із становленням держави правової. А це вимагає ще більшої уваги до проблеми рівноваги між складовими соціальної правової держави — зокрема між її соціально-інтервенціоністськими і правовими засадами.

Обов’язковим елементом формування науково-теоретичної концепції соціальної держави в Україні є конструювання власної моделі такої держави з урахуванням національних історико-політичних, соціально-економічних та ментально-психологічних особливостей.

Вагомим чинником процесу розбудови соціальної держави є законодавче опосередкування “соціальності” такої держави шляхом формування особливої “ділянки” об’єктивного юридичного права — соціального права — і відповідної галузі законодавства (соціального законодавства).

Неодмінною передумовою формування соціальної держави та одним із важливих її атрибутів є ефективна система соціального партнерства. Процеси приватизації в Україні закономірно послаблюють прямий вплив держави на регулювання соціально-трудових відносин саме як власника засобів виробництва (роботодавця). Відтак, держава повинна посилити свою роль як законодавця й гаранта соціального партнерства.

У діяльності соціальної держави в гуманітарній сфері дедалі виразнішою стає тенденція до зміщення “центра ваги” при виконанні соціальних функцій від власне державних установ до інституцій приватного бізнесу та недержавних неприбуткових організацій. Попри це держава й надалі має залишатися головним суб’єктом соціальної політики, відіграючи чільну роль у забезпеченні гарантій здійсненності економічних, соціальних і культурних прав своїх громадян.

Отже, дослідження виявили особливості соціальної держави. Однак багато рис, притаманних соціальним державам, не характерні для української держави. У зв'язку з цим виникає потреба дослідити можливості набуття нашою державою цих сутнісних рис.

Сприйняття Україною базових принципів розвитку економіки як соціально-орієнтованої дозволить не тільки примножити людський потенціал, але і полегшить процес входження нашої держави до світової спільноти.