Класифікація зображальних джерел:

І. За мистецтвознавчим походженням зображальні джерела поділяються на: а) графічні; б) скульптурні; в) малярські; г) твори прикладного мистецтва. Ця класифікація врахо­вує водночас спосіб створення джерела, його форму та особливості використання.

ІІ. За розміром зображальні джерела поділяються на: а) великі (монументальні) твори; б) середні (станкові) твори; в) малі (мініатюрні) твори.

Появу найдавніших зображальних джерел на території України відно­сять до палеоліту (орнаментовані різьбленням кістки тварин, малюнки на стінах печер тощо). У мідному і бронзовому віці ми­стецтво збагачується елементами оповідності, зарод­жується орнамент (мальована кераміка трипільської та черняхівської культур тощо). В епоху середньовіччя на розвиток живопису благотворний вплив справило христи­янство. Розвивалися мозаїка, фреска, вітраж, станковий живопис, іконопис, мініатюра та ін.

Основні види зображальних джерел:

1) Графічні книжкові зображення.

Книжкову графіку дослідники умовно поділяють на дві групи: 1) мініатюри рукописних книг; 2) гравюри книг друкованих.

Найдавнішими зразками мініатюр давньоукраїнських рукописних книг є:

1) зображення єван­гелістів Іоана, Луки і Марка в Остромировому Євангелії (1056-1057 рр.); 2) сімейний портрет Святослава Ярославича в Ізборнику Свято­слава 1073 р.; 3) мініатюри на сторінках Мстиславового Євангелія (бл. 1115 р.) та Юрійова Євангелія (1119-1128 рр.).

Високого рівня досягло мистецтво ілюстрування рукописних книг у XIV-XV ст., найкращими зразками якого є мініатюри Київської псалтирі, переписаної в 1397 р. у Києві монахом Спиридонієм. Важливим джерелом вивчення історії книжкового мистецтва кінця XVI ст. є “Пересопницькс Євангеліє”, написане на Волині.

Важливе значення для дослідження історії України має графіка книг, виданих у XVI-XVII ст. у Львові, Острозі, Києві та інших містах. Прикладами книжкової гравюри цієї епохи є орнаментальні прикраси львівських та острозьких друкарів, зокрема Івана Федорова.

У XVII ст. в Україні з’явилася сюжетна ілюстративна гравюра. Уперше гравюри-ілюстрації (сюжетні композиції, вмонтовані в текст), що мали релігійний ха­рактер, було застосовано у крилоському виданні “Єван­гелія учительного” (1606 р.). Видатними майстрами ілюстрованої гравюри були: Памво Беринда (ініціато­р випуску гравійованої книги), Ілля, Никодим Зубрицький, Інокентій Щирський, Олександр і Леонтій Тарасовичі та ін.

2) Портретні зображення.

Різновидами портретів є: 1) родинні; 2) мініатюрні; 3) живописні; 4) графічні, 5) фотопортрети. З ХV ст. поруч з релігійними з’являються світські портрети.

3) Жанрові та історичні зображальні джерела.

Живопис, так само як і інші види мистецтва, є однією з форм сус­пільної свідомості, засобом пізнан­ня світу. Як приклад, можна навести жанрові, історичні та пейзажні малюнки Т.Шевченка, в яких реально показано життя і побут українського народу: 1) жанрові – “Катерина”, “Селянська родина”, “На пасіці”; 2) історичні – “Смерть Сократа”, “Смерть Олега, князя древлянського”, “Смерть Богдана Хмельницького”; 3) пейзажні – “Живописна Україна”, “У Києві”, “Видубицький монастир у Києві”.