26

1. Поняття, предмет і завдання історіографії історії України

“Історіографія” – це об’єктивний процес виникнення історичного знання, розвитку історичної науки, а також спеціальна дисципліна, що вивчає цей процес.

Під українською історіографією розу­міють водночас: 1) сукупність літератури з проблем історії України; 2) процес виникнення і розвитку історичної науки в Україні; 3) наукову дисципліну, яка вивчає стан та розвиток історичної науки в Україні.

Предмет української історіографії становить вивчення соціальної та інтелектуальної історії історичної науки в Україні, її ролі і місця в духовному житті свого народу, розуміння її як явища науки і культури із властивими їй національними та загальнонауковими рисами й ознаками. 

Саме таке розуміння предмета визначає завдання курсу української історіографії: 

• розкрити зміст поняття «історіографія», гносеологічну природу історіографічних знань, місце та функції історіографії в процесі історичного пізнання; 

• дати аналіз категоріального апарату та методів історіографії;  охарактеризувати основні етапи становлення історіографії як спеціальної дисципліни; 

• з’ясувати соціокультурні та внутрішні передумови розвитку процесу історичного пізнання, народження й удосконалення знань про історичне минуле;  виділити основні етапи розвитку історичної науки в Україні, визначити критерії періодизації, та специфіку кожного конкретного періоду українського історіографічного процесу;

• висвітлити процес виникнення та розбудови організаційних структур української історичної науки: наукових установ, товариств, комісій, історичних часописів, навчальних закладів, особливості соціалізації української історичної науки в умовах бездержавного розвитку українського народу; 

• вилучити провідні наукові напрями та ідейні течії української історичної науки, роль і місце в ній наукових шкіл; 

• дати характеристику культурно-громадських та ідейних впливів на українську історичну науку, її взаємовідносин з російською, польською, німецькою історичною наукою; 

• показати самобутній характер української історичної науки, її національну специфіку; 

• проаналізувати найголовніші концептуальні ідеї, теорії та схеми української історії, провідні тенденції розвитку української історичної думки, методи та засоби пізнавальної діяльності; 

• виявити «знакові постаті» української історичної науки,  простежити їхні творчі біографії в контексті загально  українського історіографічного процесу. 

2. Періодизація української історіографії

До сьогодні проблема періодизації української історіографії залишається предметом численних наукових дискусій. У найзагальнішому, схематичному вигляді вирізняють такі періоди української історіографії:

1) літописний (ХІ-ХVІ ст.);

2) козацько-старшинський або козацького літописання в церковній, політичній та компілятивній формах з елементами провіденціалізму та прагматизму (кінець ХVІ – середина ХVІІІ ст.);

3) історико-антикварний з просвітницькими, раціоналістичними, преромантичними та критичними тенденціями (друга половина ХVІІІ cт.);

4) критичний або критично-синтетичний (перша третина ХІХ ст.);

5) романтично-народницький у ностальгійно-патріотичній, героїко-легендарній та мовно-етнографічній формах (30-60-ті рр. ХІХ ст.);

6) позитивістсько-народницький з використанням різноманітних методологічних підходів (70-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.);

7) державницький або національно-визвольних змагань та повоєнного десятиліття (1920-ті рр.) в еміграційному та радянському варіантах;

8) біполярного поділу – на українську еміграційну (30-40-ві рр. ХХ ст.) і діаспорну (після 1952 р.) та українську радянську (30-80-ті рр. ХХ ст.) історіографії;

9) сучасний (з 90-х рр. ХХ ст.).