
- •Тема 1. Сутність фінансової політики та її складові план
- •Суть, роль, мета, завдання та призначення фінансової політики.
- •Держава як суб’єкт вироблення фінансової політики.
- •Фактори впливу на фінансову політику та принципи її побудови
- •Складові фінансової політики: податкова, бюджетна, грошово-кредитна, валютна, інвестиційна.
- •Типи та види фінансової політики.
Типи та види фінансової політики.
Залежно від міри законодавчої або адміністративної регламентації фінансових відносин, яка характеризується тією частиною доходу, який розподіляється і споживається відповідно до чинного законодавства або адміністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики:
- політика жорсткої регламентації;
- політика помірної регламентації;
- політика мінімальних обмежень.
Жорстка регламентація полягає в тому, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою. Права підприємств і громадян у здійсненні фінансових операцій визначаються не стільки їх інтересами, скільки правилами, встановленими законами або адміністративними рішеннями. Така політика проводиться в умовах або адміністративної економіки і відповідні їй фінансовій моделі, або в умовах обмеженості фінансових ресурсів. Подібна фінансова політика малоефективна, оскільки знижує стимули до продуктивної діяльності, адже фінансовим продуктом діяльності - доходом - більше розпоряджається держава, ніж його власники - юридичні і фізичні особи. Така політика, зазвичай, передбачає достатньо високий рівень бюджетної централізації ВВП.
Помірна регламентація здійснюється в законодавчій формі і охоплює обмежену частину фінансових відносин - взаємини з державою, окремі елементи взаємин на кредитному, фондовому, валютному і страховому ринках. Помірна регламентація повинна зрівноважити інтереси держави і суспільства в цілому і інтереси окремих юридичних і фізичних осіб. Вона забезпечує юридичним і фізичним особам достатні стимули для продуктивної діяльності і в той же час дає можливість державі впливати на соціально-економічний розвиток суспільства.
Політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної зацікавленості суб' єктів підприємницької діяльності і громадян в ефективному господарюванні. В такому випадку переважно регламентуються тільки взаємини з державою, які до того ж зводяться до мінімуму. Переважна частина фінансових відносин за таких умов регламентується на договірних принципах між окремими суб' єктами.
Поточна фінансова діяльність держави відображає тактику реалізації фінансової політики. Її основним знаряддям є бюджет. Його структуризація за джерелами формування доходів і напрямками фінансування витрат, за рівнями адміністративно-територіального поділу характеризує ту або іншу фінансову політику.
Виділяють різні види фінансової політики:
за тривалістю періоду і характером завдань:
фінансова стратегія — довготривалий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, який передбачає вирішення масштабних завдань, визначених соціально-економічною стратегією;
фінансова тактика — спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку суспільства за допомогою перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових зв’язків;
за напрямом:
регламентування фінансових відносин — це базовий елемент фінансової політики, характеризує фінансову стратегію, здійснюється державою в законодавчій та адміністративній формах;
фінансова діяльність — характеризує фінансову тактику фінансової політики, основним інструментом виступає бюджет;
3) залежно від завдань, на рішення яких спрямована фінансова політика:
- політика стабілізації; направлена на підтримку макроекономічної рівноваги на основі постійних обсягів виробництва при стабільності цін. Її реалізація ґрунтується на забезпеченні стабільних об' ємів фінансових ресурсів при постійних пропорціях розподілу і перерозподілу отриманих доходів. Існують два різновиди цієї політики, які достатньо істотно відрізняються один від одного. Перший - це політика стабілізації після економічного спаду, яка має стимулюючий характер. Другий - політика стабілізації в період економічного піднесення, яка має обмежувальний напрямок.
- політика економічного зростання; направлена на досягнення необхідного для країни рівня щорічного збільшення об' ємів ВВП з урахуванням її потенціалу. Вона націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів і забезпечення їх доступності як за цінами, так і за умовами залучення. Реалізація фінансової політики економічного зростання може здійснюватися у три основні способи - через зростання державних витрат, зниження рівня оподаткування і проведення політики "дешевих грошей".
- політика обмеження ділової активності. використовується для регуляції економічного циклу з метою запобігання кризі перевиробництва або недопущення виснаження економіки в результаті надмірних темпів економічного зростання. Вона здійснюється в такі самі способи, як і при політиці економічного зростання, тільки у зворотному напрямку - скорочення державних витрат, підвищення рівня оподаткування, встановлення високих процентних ставок за кредитами;
4) за характером реалізації:
- дискреційна політика передбачає здійснення державою певних заходів, направлених на реалізацію фінансової стратегії і тактики. Конкретні заходи, стимулюючі або стримуючі, застосовуються відповідно до ситуації, яка складається на певний час в економіці і фінансах.
- недискреційна політика полягає у використанні певних фінансових інструментів - "вмонтованих стабілізаторів", які автоматично регулюють ситуацію в економіці. Функції "вмонтованих стабілізаторів" виконують, насамперед, податки, а також соціальні державні виплати, різні субсидії. Водночас, повної збалансованості за допомогою вмонтованих стабілізаторів досягти важко. Тому у фінансовій практиці використовуються одночасно і "вмонтовані стабілізатори", і засоби дискреційної політики.