Складові фінансової політики: податкова, бюджетна, грошово-кредитна, валютна, інвестиційна.
Фінансова політика розглядається в змістовному, функціональному і управлінському аспектах.
З позиції змістовного аспекту фінансова політика розглядається з точки зору етапів її реалізації:
розробка теоретичних концепцій розвитку фінансів і фінансової системи;
визначення основних напрямів використання фінансів в економічній політиці держави;
розробка конкретних методів фінансового механізму з метою реалізації концепцій та програм.
З позиції управлінського аспекту фінансова політика здійснюється органами фінансового апарату.
Функціональний аспект фінансової політики виявляється в тому, що він включає систему елементів (складових фінансової політики) - податкову, бюджетну, грошово- кредитну (монетарну), валютну та інвестиційну (Рис.1).
Рис.1. Складові фінансової політики держави
Бюджетна політика - діяльність державних органів влади і управління стосовно формування, виконання та регулювання державного бюджету країни з метою забезпечення соціально-економічного розвитку та стратегічних пріоритетів держави. Бюджетна політика виражається у формах і методах мобілізації бюджетних ресурсів та використанні їх на різні потреби держави (включно податками і податковими пільгами, санкціями, бюджетними стимулами у вигляді дотацій та субвенцій), визначенні джерел фінансування бюджетного дефіциту, принципів взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи тощо.
Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або скорочення державної маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаданню господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики.
Загальною метою податкової політики є стимулювання розвитку виробництва, зниження податкового тягаря на сумлінних платників податків, і насамперед, на вітчизняних виробників, зменшення неплатежів і розширення податкової бази.
Завдання податкової політики зводяться до забезпечення держави фінансовими ресурсами, створенню умов для регулювання господарства країни в цілому, згладжуванню виникаючих в процесі реалізації ринкових відносин нерівностей в рівнях доходів населення. Всю сукупність завдань податкової політики можна умовно розділити на три основні групи: фіскальну (відповідну складову податкової політики прийнято називати фіскальною політикою), регулюючу (економічну) і контролюючу.
Одне з основних завдань державної податкової політики на сучасному етапі - створення сприятливих умов для активної фінансово-господарської діяльності суб'єктів економіки й стимулювання економічного росту за допомогою досягнення оптимального сполучення особистих і суспільних інтересів, тобто оптимального співвідношення між коштами, що залишаються в розпорядженні платника податків, і коштами, що перерозподіляють через податковий і бюджетний механізми.
Грошово-кредитна політика - комплекс дій і заходів держави у сфері грошового та кредитного ринків, наприклад регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці, забезпечення своєчасних розрахунків шляхом регламентації функціонування банківської системи та стабільності грошового обігу через управління емісією, подальше розширення безготівкових форм розрахунків банківських установ із фізичними особами у різних сферах їх обслуговування тощо. Основні складові грошово-кредитної політики: емісійна, цінова, валютна та безпосередньо кредитна політики. Грошово-кредитна політика забезпечує економіку повноцінною та стабільною національною валютою, регулює грошовий обіг відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання за низького рівня інфляції і безробіття та сприяє залученню кредитних інституцій до фінансування інвестиційних проектів.
Валютна політика являє собою комплекс заходів, спрямованих на стимулювання зовнішньоекономічних позицій держави, насамперед зрівноважування платіжного балансу й усталеність курсу національної валюти.
У найбільше загальному виді валютна політика складається з таких елементів:
регулювання валютного курсу (механізм його встановлення, підтримки рівня);
управління офіційними валютними резервами;
валютне регулювання і валютний контроль;
міжнародне валютне співробітництво й участь у міжнародних валютно-фінансових організаціях.
Інструментами проведення центральними банками валютної політики є валютні інтервенції й у тому або іншому ступеню практично всі інструменти грошово-кредитної політики (дисконтна політика, операції на відкритому ринку, установлення резервних вимог до банків і ін.). Таким чином, валютна політика найтіснішим чином пов'язана з грошово-кредитною політикою. Обидві вони є практично нероздільними частинами економічної політики держави, мають тісно пов'язані цілі і проводяться звичайно тією самою установою - центральним банком. У багатьох розвинутих країнах не робиться розходжень між валютною і грошово-кредитною політикою і для їхнього позначення використовується той самий термін "монетарна політика".
На різноманітних етапах економічного розвитку напрямки валютної політики визначаються економічною і політичною ситуацією в країні, станом її платіжного балансу і грошового обігу, а також зовнішніми зобов'язаннями, що випливають з участі цієї країни в міжнародних кредитно-фінансових організаціях.
Інвестиційна політика – це політика, суть якої полягає у створенні привабливого інвестиційного середовища для пожвавлення інвестиційної діяльності та нарощування обсягів інвестицій у національну економіку. У випадку активної інвестиційної політики держава широко застосовує усі можливі прямі методи регулювання, і доволі часто сама стає безпосереднім інвестором. За реалізації пасивної інвестиційної політики максимальна свобода і самостійність суб'єктів господарювання під час формування власної інвестиційної політики лімітується державою через податкову, амортизаційну, грошово-кредитну політики, систему пільг та санкцій, які мають бути адекватними інвестиційній політиці.
Крім перерахованих вище самостійних складових, фінансова політика включає певні напрями державної діяльності у галузі страхування, соціальній сфері, сфері фінансового ринку та ін.
Фінансова політика у сфері фінансового ринку відображається у прийнятті законодавчих та нормативно-правових актів щодо фінансових питань діяльності учасників ринку, регулюванні випуску та обігу фінансових активів, створенні системи захисту прав інвесторів і здійсненні фінансового контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку.
Фінансова політика держави в галузі страхування полягає у законодавчому та нормативно-правовому регулюванні страхової діяльності, залученні страхового ринку до вирішення важливих фінансових питань соціального страхування, створенні цільових резервів для компенсації неспроможності окремих страхових компаній виконати зобов'язання за договорами страхування життя, здійсненні державного нагляду за фінансовою діяльністю страховиків.
Фінансова політика у соціальній сфері визначається державним нормативно-правовим регулюванням соціального страхування, встановленням та затвердженням розмірів страхових внесків, видів та розмірів соціальних виплат, обов'язкових вимог щодо створення страхових резервів, здійсненням фінансового контролю за дотриманням законодавства та нагляду за діяльністю державних цільових фондів.