Тема 1. Сутність фінансової політики та її складові план

1. Суть, роль, мета, завдання та призначення фінансової політики.

2. Держава як суб’єкт вироблення фінансової політики.

3. Фактори впливу на фінансову політику та принципи її побудови.

4. Складові фінансової політики: податкова, бюджетна, грошово-кредитна, валютна, інвестиційна.

5. Типи та види фінансової політики.

1. Суть, роль, мета, завдання та призначення фінансової політики.

Вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток суспільства не можна зрозуміти без вивчення фінансової політики.

У процесі її вироблення і впровадження в життя забезпечуються умови виконання завдань, які стоять перед суспільством, причому фінансова політика активно впливає на все, що відбувається в економіці і соціальній сфері, і чітко діє на інтереси суспільства.

Термін "політика" в широкому розумінні, означає цілеспрямовану діяльність держави в соціальному середовищі на досягнення визначеної мети, більш вузько - визначену програму, напрямок такої діяльності.

Політика охоплює всі напрямки діяльності фінансів. Політика - це діяльність, пов'язана з відносинами між класами, націями, державами, ядром якої є проблема завоювання, утримання і використання державної влади.

Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об’єктом політичного впливу, виділяють економічну, бюджетну, кредитну, внутрішню і зовнішню політику.

Фінансова політика має самостійне значення і водночас є важливим засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільного життя.

В науковій літературі існують різні трактування поняття фінансової політики. Початково зміст фінансової політики, її основні напрями розглядались в теоретичних концепціях, які визначають ступінь участі держави в управлінні економікою і сягають досліджень класиків А. Сміта і Д. Рікардо, англійського економіста Дж. Кейнса та їх послідовників. Сутність концепції представників політекономії А. Сміта і Д. Рікардо зводилась до невтручання держави в діяльність економіки, збереження вільної конкуренції. Натомість кейнсіанська теоретична концепція обґрунтовувала необхідність посилення ролі держави в розвитку економіки через втручання в регулювання циклічного розвитку відтворювального процесу. Одним із засобів такого втручання розглядалась фінансова політика — система заходів правового та адміністративного плану для цілеспрямованого регулювання фінансової системи і національної економіки загалом. У сучасних умовах більшість розвинених країн у своїй політиці використовують елементи як кейнсіанської, так і неокейнсіанської теорії державного регулювання.

У вітчизняній науковій літературі дефініція "фінансова політика" інтерпретується з різних позицій. Наприклад, П.І. Юхименко зазначає, що фінансова політика держави - це частина (підсистема) її економічної політики, яка є сукупністю законодавчих і нормативних актів, бюджетно-податкових, інших фінансових інструментів, інститутів та заходів державної влади, котрі згідно із законодавством мають повноваження щодо формування й використання фінансових ресурсів держави та регулюють фінансово-кредитні потоки у секторах економіки відповідно до стратегічних і тактичних цілей державної економічної політики.

О.І. Кремень та В.М. Кремень розглядають фінансову політику, як самостійну сферу діяльності держави в області фінансових відносин з метою виконання своїх функцій.

В.І. Оспіщева та О.П. Близнюк при визначенні економічної сутності фінансової політики акцентують увагу на тому, що фінансова політика, з одного боку, є складовою економічної політики держави, у якій конкретизуються головні завдання економіки країни, визначається загальний обсяг фінансових ресурсів держави, а з іншого боку, фінансова політика - є відносно самостійною сферою діяльності держави, найважливішим засобом реалізації політики держави у будь-якій сфері суспільної діяльності.

І.О. Петровська та Д.В. Клиновий зазначають, що фінансова політика - це спосіб впливу фінансових відносин на економічний і соціальний розвиток суспільства, який знаходиться в безпосередній залежності від характеру виробництва і сутності виробничих відносин, проявляється в системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх розподілі.

П.Ю. Буряк зазначає, що фінансова політика — це діяльність законодавчої і виконавчої влади, яка включає способи організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціа­льного розвитку держави.

С.Л. Лондар дає таке трактування економічної сутності дефініції "фінансова політика", як визначений урядом напрямок діяльності, що передбачає цілісну сукупність організаційних, правових, інформаційних, інших заходів, спрямованих на ефективне формування фінансових ресурсів держави, їх розподіл, раціональне використання і контроль відповідних фінансових потоків за допомогою використання потенціалу фінансової системи та забезпечення функціонування фінансових механізмів.

Загалом фінансову політику розглядають у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні фінансова політика включає політику в сфері державних і недержавних фінансів. У широкому фінансову політику розглядають як ме­ханізм державного регулювання соціально-економічних процесів та явищ на основі арсеналу фінансових інструментів, засобів, форм і ме­тодів розподілу та перерозподілу ВВП і національного доходу через фінансову систему країни.

Фінансова політика є складовою соціально-економічної політики держави і виявляється у фінансовому законодавстві, системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів, найважливішими з яких є податки, перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верства­ми населення, галузями і регіонами, структурі доходів та витрат бюд­жетів та ін.

Зміст фінансової політики держави виражається в єдності її ланок. Ланки фінансової політики:

1. Розробка науковообґрунтованих концепцій розвитку фінансів.

2. Визначення основних напрямів використання фінансів, ви­ходячи із необхідності вирішення економічних і соціальних завдань, що стоять на цей момент перед державою.

3. Здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення по­ставлених цілей.

Головна мета фінансової політики полягає в оптимальному розподілі ВВП між галузями народного господарства, соціальними групами населення та територіями. На цій основі мають забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, поліпшення добробуту населення.

Реалізація головної мети фінансової політики відбувається через вирішення низки завдань:

1. формування максимального обсягу фінансових ресурсів для забезпечення соціально-економічного зростання;

2. виявлення джерел фінансових ресурсів, їх складу, структури та резервів збільшення;

3. встановлення раціонального розподілу та використання фі­нансових ресурсів з метою підвищення життєвого рівня насе­лення, фінансової підтримки окремих сфер та галузей;

4. організація регулювання та стимулювання соціально-еконо­мічних процесів на основі фінансових методів;

5. розробка фінансового механізму та його адаптація відповідно до цілей і завдань стратегії, що змінюються;

6. створення ефективної системи управління фінансами з метою структурної перебудови економіки та забезпечення фінансо­вої стабільності у суспільстві.

Головним завданням фінансової політики, а отже і її призначенням є забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тієї чи іншої державної програми економічного чи соціального розвитку.

Сама по собі фінансова політика не може бути поганою чи хорошою. Вона оцінюється відповідно до того, наскільки вона відповідає інтересам суспільства (чи певній його частині) і наскільки сприяє досягненню поставлених цілей та вирішенню конкретних завдань.

Залежно від характеру заходів і часу, на які вони розраховані, розрізняють: фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія - основні напрямки використання фінан­сів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань і від­повідно їх фінансового забезпечення є впровадження власної гро­шової одиниці, проведення приватизації, подолання інфляції, спаду виробництва.

Фінансова тактика - спрямована на вирішення завдань окре­мого етапу розвитку країни і полягає у зміні форм організації фінансових відносин. Прикладом фінансової тактики с вдоскона­лення системи оподаткування, надання пільг окремим платни­кам, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бю­джетну систему.

Основу фінансової політики складають стратегічні напрямки, які визначають довгострокову та короткострокову перспективу використання фінансів та передбачають розв’язання головних завдань, що випливають з особливостей функціонування економіки та соціальної сфери країни. Одночасно з цим держава здійснює вибір поточних тактичних цілей та завчасні використання фінансових відносин. Вони пов’язані з основними проблемами, що стоять перед державою, в області мобілізації та ефективного використання фінансових ресурсів, регулювання економічних та соціальних процесів та стимулювання передових напрямків розвитку про­дуктивних сил, окремих територій та галузей економіки. Всі ці заходи тісно пов’язані між собою та взаємозалежні.

Фінансова політика, як специфічна галузь людської діяльності, відноситься до категорії надбудови. Між нею і економічною базою є тісний взаємозв’язок.

З одного боку, фінансова політика породжується економічними відносинами, суспільство не вільне у виробленні і проведенні фінансової політики, фінансова політика зумовлена економікою.

З другого боку, виникаючи і розвиваючись на основі економічної бази, фінансова політика володіє певною самостійністю; у неї свої закони, логіка розвитку. В силу цього, вона здійснює зворотний вплив на економіку і стан фінансів.

Для оцінки фінансової політики даного уряду і для рекомендацій з її коригування в першу чергу необхідно мати ясну, чітку програму суспільного розвитку з виділенням інтересів всього суспільства чи його окремих груп, характеристикою перспективних і найближчих завдань, визначенням строків і методів їх вирішення.

Тільки за таких умов можна розробити і успішно проводити фінансову політику, дати їй об'єктивну оцінку.

Результативність фінансової політики тим вища, чим більше вона враховує потреби суспільного розвитку, інтереси, зацікавленість всіх прошарків і груп суспільства, конкретно-історичні умови і особливості життя. Не меншою мірою успіх політики залежить від якісної розробки механізму узгодження і реалізації зацікавленості шарів суспільства і наявності в державі об’єктивних можливостей, тобто механізму свідомого використання всесторонніх, деколи навіть суперечливих факторів впливу на хід реалізації політики, з врахуванням змін в соціальній структурі суспільства, в стані суспільної свідомості і психології.

Фінансова політика перш за все спрямована на формування можливого обсягу фінансових ресурсів, оскільки вони - матеріальна база будь-яких перетворень. Отже, для визначення і формування фінансової політики потрібні:

• достовірна інформація про фінансовий стан держави;

• повні реальні дані про фінансовий потенціал держави, тобто її об’єктивні можливості.

У правовій, демократичній державі показники фінансової статистики повинні бути надбанням громадськості. Фінансова звітність також повинна бути регулярною, своєчасною і доступною.

Роль фінансів, фінансової політики в критичні моменти життя суспільства важко переоцінити, оскільки в першу чергу відбувається радикальний перерозподіл фінансових ресурсів.

В основі розподілу і перерозподілу лежать:

• вибір суб’єктів-власників і розподілювачів фінансових ресурсів;

• вибір пріоритетних напрямків використання фінансових ресурсів;

• вибір джерел і напрямків формування фінансових ресурсів і ступінь централізації їх в руках держави.

Ці завдання вирішуються залежно від змісту і функцій держави.

Крім фінансової політики держави, існує фінансова політика підприємства.

Фінансова політика підприємства - це система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення його функціо­нування і досягнення визначеної мети.

Основні завдання фінансової діяльності підприємства:

1. Фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської та інвестиційної діяльності.

2. Пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності і платоспроможності.

3. Виконання фінансових зобов’язань перед господарськими суб’єктами, бюджетом, банками.

4. Мобілізація фінансових ресурсів у розмірах, необхідних для фінансування розвитку, збільшення власного капіталу тощо.

5. Контроль за ефективним, цільовим розподілом і використан­ням фінансових ресурсів.