2. Ув`язка виміряних кутів

Виміряні кути звичайно вміщують у себе похибки, що треба виправити. Для цього в графі 2 знаходять суму усіх виміряних кутів і записують цю суму на вільному місці, а потім обчислюють теоретичну суму внутрішніх кутів Σ β_m багатокутника

(2.2)

де n –кількість внутрішніх кутів.

Далі визначають практично отриману кутову нев`язку

f_β = Σ β_визн - Σ β _m (2.3)

Для визначення припустимості практичної обчислюють допустиму

(2.4)

Повинна виконуватися умова

. (2.5)

Коли умова (2.5) виконується, то здійснюють ув`язку виміряних кутів за допомогою розподілення f<sub>β</sub> у вигляді поправок порівну і зі знаком, що протилежний знаку нев`язки. Поправки округлюють з точністю до 0′,1. Коли f_β порівну не розподіляється, тоді більше значення з абсолютної величини вводять у кути, що складені найбільш короткими сторонами.

Обчислені поправки записують над виміряними значеннями кутів червоними чорнилами.

В графу 3 записують виправлені значення кутів і виконують контроль

Σ β_випр = Σ β_m . (2.6)

3. Обчислення дирекційних кутів сторін ходу

Дирекційні кути обчислюють послідовно розпочинаючи від вихідної сторони

, (2.7)

де α_n – дирекційний кут попередній сторони ходу, β_випр – правий по ходу виправлений кут між наступною та попередньою сторонами ходу.

Коли у процесі обчислень одержують дирекційний кут, що перевищує 360⁰, то від нього віднімають один період (360⁰) і записують залишок у відомость у графу 4.

Коли у процесі обчислень одержують від`ємне значення дирекційного кута, то до нього необхідно добавити 360⁰. Результат, що одержали також записують в відомість (табл.2.1).

Контролем правильності обчислення дирекційних кутів є отримання у кінці обчислень вихідного дирекційного кута.

В графі 5 записують назви і числові значення румбів, які округлені до цілих

хвилин. Для переводу дирекційних кутів у румби необхідно користуватися таблицею 2.2.

Таблиця 2.2

Перехід від дирекцій них кутів до румбів

Значення α	Румби		Знак прирощень координат
	назва	значення	Δх	Δу
0° - 90°	ПнС	r = α	+	+
90° - 180°	ПдС	r =180°- α	-	+
180° - 270°	ПдЗ	r = α - 180°	-	-
270° - 360°	ПнЗ	r = 360° - α	+	-

2.4 Обчислення і ув`язка прирощень координат

Прирощення координат по осях координат між суміжними точками ходу визначають за виразами

, (2.8)

, (2.9)

де d – довжина горизонтального прокладення між суміжними точками ходу.

В графу 7 і 8 записують обчислені значення прирощень, які повинні бути округлені з точністю 0,01 м. Знаки прирощень координат визначають за назвами румба (див. табл. 2.2.).

Для замкнутого теодолітного ходу алгебраїчна сума усіх прирощень повинна дорівнювати нулю. В зв`язку з цим в графі 7 і 8 знаходять суми додатних та від`ємних значень по осях Ох і Оу.

Потім знаходять лінійні нев`язки і , які визначають у результаті алгебраїчного складання сум додатних та від`ємних прирощень.

Для визначення допустимості лінійних нев`язок обчислюють спочатку абсолютну, а потім відносну похибки

, (2.10)

, (2.11)

де Р – сума довжин сторін (периметр) теодолітного ходу, м.

Коли умова (2.11) виконується, то значення і розподіляють у вигляді поправок пропорційно довжинам сторін і з оберненим знаком. Поправку записують над відповідними прирощеннями червоними чорнилами, які округлюють до 0,01 м і обчислюють за виразами

, (2.12)

. (2.13)

Контроль:

, (2.14)

. (2.15)

В графу 9 і 10 записують відправлені значення прирощень.

Контроль: для замкнутого ходу лінійні нев`язки повинні дорівнювати нулю.

2.5 Обчислення координат точок ходу

Координати точок теодолітного ходу обчислюють у відомості (див. табл.2.1) шляхом послідовного алгебраїчного складання координат попередніх точок ходу із виправленими прирощеннями починаючи з вихідної точки

, (2.16)

. (2.17)

Контроль: в кінці обчислювань одержують координати вихідної точки.

3. Обробка розімкнутого теодолітного ходу

Обчислювання координат точок ходу виконують аналогічно замкнутому, за виключенням визначення кутової і лінійної нев`язок.

3.1. Заповнення відомості вихідними даними

Відмінність в заповненні графи 4 у тому, що треба указати крім дирекційного кута вихідної сторони і дирекційний кут кінцевої сторони, а у графі 11 та 12 координати вихідної і кінцевої точок ходу. Ці числа записують червоними чорнилами.

3.2. Ув`язка виміряних кутів

Ув`язку виконують після порівнювання кутової нев`язки, що одержана практично , з допустимою , які розраховують за виразами

, (3.1)

, (3.2)

де α _н , α _к – дирекційні кути вихідної та кінцевої сторін ходу відповідно.

3.3. Обчислення прирощень координат

Лінійні нев`язки координат і по осях знаходять за формулами

, (3.3)

. (3.4)

Допустимість сходження визначають аналогічно (2.10) та (2.11), однак

. (3.5)

Контролем правильності обчислювань виправлених прирощень є отримання різниці координат кінцевої та вихідної точок ходу. Обчислення координат точок ходу аналогічно (2.16) та (2.17).

Контроль: в кінці обчислювань одержують координати кінцевої точки ходу.

Завдання:

- обробити відомість обчислення координат замкнутого теодолітного ходу за варіантом (додаток 1). Значення вихідного дирекційного кута вибирають відповідно з шифром та кількістю літер у прізвищі, де дві останні цифри шифру – це кількість градусів, а кількість хвилин і десятих часток хвилин дорівнює 30,2 плюс кількість літер у прізвищі. Координати вихідної точки ходу додатні та відповідають номеру за списком академгрупи.

Практична робота №3

Побудова точок планового обґрунтування

Ціль роботи. Засвоїти побудову координатної сітки, а також нанесення

точок за прямокутними координатами з точністю, яка вимагається.