2.Види рахунків у банках, порядок їх відкриття та закриття.
Види банківських розрахунків наведено на рис. 2.3.
Для відкриття поточного рахунка потрібно подати такі документи:
заяву про відкриття рахунка встановленого зразка;
копію свідоцтва про державну реєстрацію;
копію рішення про створення, реорганізацію підприємства;
копію належним чином зареєстрованого Статуту (Положення), засвідчену нотаріально або органом державної реєстрації;
картку зі зразками підписів осіб, яким, відповідно до чинного законодавства
або установчих документів підприємства, надано право розпоряджатися рахунком і право підпису розрахункових документів. На картці ставиться відбиток печатки підприємства;
копію документа, який підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі Державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально.
Рис.2.3. Основні види банківських рахунків
Право першого підпису належить керівникові підприємства, а також службовим особам, уповноваженим керівником; а другого — головному бухгалтерові й іншим уповноваженим особам.
На титульній стороні першого примірника договору про спільну діяльність роблять відмітку банку про відкриття рахунка.
Карткові рахунки відкриваються у тому самому порядку, що й поточні рахунки. Із перелічених документів, необхідних для відкриття поточних рахунків, не потрібна лише картка із зразками підписів. Така картка подається в тому випадку, якщо за правилами платіжної системи (якою емітується картка) необхідне використання зразка підпису.
Якщо картка зі зразками підписів не оформлюється, то в разі потреби (закриття рахунка, втрата або пошкодження картки) операція здійснюється за умови пред’явлення клієнтом паспорта або документа, що замінює його. Замість зразка підпису в таких випадках використовується підпис клієнта на договорі.
У разі переоформлення рахунка у зв’язку з реорганізацією підприємства подаються такі самі документи, що й у випадку створення підприємства.
Поточні та інші рахунки закриваються в установах банку на підставі:
заяви власника рахунка;
рішення органу, на який законом покладено функції з ліквідації або реорганізації підприємства;
відповідного рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства або визнання його банкрутом.
3.Форми безготівкових розрахунків
Розрахункова дисципліна передбачає зобов’язання суб’єктів господарювання дотримуватися встановлених правил проведення розрахункових операцій. Розрахункова дисципліна ґрунтується на виконанні основних принципів здійснення грошових розрахунків:
1)обов’язкове зберігання підприємствами та установами грошових коштів на рахунках в установах банків (за винятком перехідних залишків у касі);
2)право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів;
3)самостійний (без участі банків) вибір підприємствами форм розрахунків та закріплення їх у своїх договорах та угодах;
4)списання коштів з рахунків за розпорядженням їх власників, за винятком заборгованостей, які списуються безспірно;
5)відкриття поточних рахунків у банках для юридичних осіб тільки за умови повідомлення про це податкових органів;
6)термінове здійснення платежів, яке має бути максимально наближеним до часу відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг;
7)платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту;
8)розрахунки між суб’єктами підприємницької діяльності можуть здійснюватись готівкою з урахуванням обмежень, установлених чинним законодавством.
Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов’язаннями в повному обсязі та у встановлені строки.
Безготівкові розрахунки в Україні здійснюються на підставі нормативних документів:
Постанова НБУ «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» № 22 від 21.01.2004 р.
Закон України «Про обіг векселів в Україні» № 2374-III від 05.04.2001 р.
Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» № 2346-ІІІ від 05.04.2001 р.
Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» № 492 від 12.11.2003 р.
Усі безготівкові розрахунки оформлюються лише стандартними первинними документами, форми яких затверджено Національним банком України.
У розрахункових документах не допускаються виправлення, незалежно від того, хто здійснює їх - клієнт чи банк. Відповідальність за правильність внесених у розрахункові документи даних несуть власники рахунків.
Відповідно до вимог щодо оформлення первинних документів, на документах, які засвідчують рух грошових коштів на рахунках у банках, обов’язково повинні бути підписи осіб, відповідальних за здійснення операцій, ідентичні підписам у картках зі зразками підписів.
Періодично (щоденно чи у встановлені банком строки) підприємства отримують від банків спеціальні виписки з особових рахунків про всі здійснені операції з надходження та списання коштів з поточних рахунків з доданням документів, що виправдовують ці операції.
Виписка банку - документ, який видає банк підприємству та відображає рух грошових коштів на поточному рахунку. Вона замінює реєстр аналітичного обліку за поточним рахунком і одночасно є підставою для здійснення бухгалтерських записів. У різних банках форми виписок можуть бути неоднаковими, але в кожній обов’язково передбачаються дата, номери рахунків дебітора та кредитора, суми.
Порядок документального оформлення господарських операцій з обліку грошових коштів у касі та на рахунках у банках відображено на рис. 2.4.
Безготівкові розрахунки в Україні здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов’язані з використанням різних видів розрахункових документів. Розрахункові документи готує постачальник або платник, а в окремих випадках — банк. Розрахунковий документ — це відповідно оформлений документ на переказ грошових коштів.
При здійсненні розрахунків можуть застосовуватися вексельна, акредитивна, інкасова форми розрахунків, а також форми розрахунків за допомогою розрахункових чеків. Усе більшого поширення набувають розрахунки банківськими платіжними картками. При здійсненні розрахунків можуть використовуватися такі розрахункові документи:
платіжне доручення;
платіжна вимога-доручення;
платіжна вимога;
меморіальний ордер;
розрахунковий чек;
банківські платіжні картки.
Рис. 2.4. Документування операцій з обліку грошових коштів
Розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) виписується в кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків (але не менше ніж два). Розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу (час роботи з клієнтами, який встановлюється самостійно з банком та зазначається в його внутрішніх правилах), виконуються в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня.
Платіжне доручення — це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.
Розрахунки платіжними дорученнями можуть здійснюватись:
за фактично отриману продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);
у порядку попередньої оплати, якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством та обумовлено в договорі;
для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;
для сплати податків, зборів і обов’язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів;
в інших випадках - відповідно до укладених договорів та вимог чинного законодавства.
Нормативним документом, який врегульовує питання оформлення розрахункових документів та їх приймання установами банків є Інструкція “Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України”, яка затверджена Постановою Національного банку України від 02.08.1996 р. № 204 з подальшими змінами і доповненням.
Зазначеним нормативним документом визначено, що розрахунковi документи, якi подаються клiєнтами в банк у паперовiй формi, мають вiдповiдати вимогам установлених стандартiв та вмiщувати (залежно вiд їх форми) такi реквiзити:
а) назву документа;
б) номер документа, число, мiсяць, рiк його виписки. Число та рiк вказуються цифрами, мiсяць - лiтерами. На розрахункових документах, якi заповнюються за допомогою технiчних засобiв, допускається зазначення мiсяця цифрами (01–12);
в) назви та коди (номери) платника й одержувача коштiв: повна назва або її офiцiйне скорочення, якi вiдповiдають зареєстрованим в установчих документах, iдентифiкацiйнi коди за Єдиним державним реєстром пiдприємств i органiзацiй України (далi за текстом - код);
г) назви банкiв платника та одержувача, їх мiсцезнаходження та умовнi номери за МФО (код банку).
д) суму платежу цифрами та лiтерами. При зазначеннi суми цифрами роздiловим знаком є кома, а цифрами проставляється як сума у цiлих гривнях, так i сума копiйок. Наприклад: 123,45. При зазначеннi суми лiтерами перше слово починається з великої лiтери, назва грошової одиницi вказується у скороченiй формi, а сума копiйок — цифрами. Наприклад: Двадцять одна грн. 78 коп. Якщо сума складається тiльки з копiйок, то обов’язковим є написання слів “Нуль грн.”, а у разi вiдсутностi в сумi копiйок обов’язковим є написання слiв “00 коп.”;
е) призначення платежу: назву товару (виконаних робiт, наданих послуг), посилання на документ, на пiдставi якого здiйснюється операцiя (договiр, рахунок, товарно-транспортний документ та iнше), iз зазначенням його номера й дати, назви i вiдповiдної статті закону, якою передбачено безспiрне списання (стягнення) коштiв, тощо.
Замiсть назви товару може зазначатись його кодове (умовне) значення.
Якщо платник або одержувач платежу (або вони разом) є особами, якi вiдповiдно до чинного законодавства України визнаються нерезидентами, то реквiзит “Призначення платежу” обов’язково має додатково вмiщувати данi про змiст операцiї, за якою здійснюється рух коштiв, а також код країни, в якiй одержувач платежу зареєстрований як юридична особа (для фiзичних осiб — країна постійного проживання). Цi данi мають бути вiдображенi у виглядi семизначного коду, що утворюється таким чином: першi чотири знаки — код операцiї за стандартною класифiкацiєю платiжного балансу, останні три знаки — код країни одержувача платежу за Kласифiкатором країн свiту (ДK007-96);
є) на першому примiрнику (незалежно вiд способу виготовлення розрахункового документа) — вiдбиток печатки та підписи вiдповiдальних осiб платника або (та) одержувача коштiв.
ж) коди бюджетної класифiкацiї та строк настання платежу (у разi перерахування коштiв до бюджету);
з) суму податку на додану вартiсть (цифрами) або напис “без податку на додану вартiсть”.
Якщо хоча б один iз зазначених реквiзитiв (якщо вони передбаченi формою документа) не заповнений або заповнений з порушенням вимог, що встановленi цiєю Iнструкцiєю, то банк такий документ до виконання не приймає.
Використання факсимiле при вчиненнi пiдпису, виправлення й пiдчистки в розрахункових документах не допускаються.
Банк не має права робити виправлення в розрахункових документах у паперовому чи в електронному виглядi, отриманих від своєх клiєнтiв та клiєнтiв iнших банкiв, за винятком випадкiв, обумовлених нормативно-правовими актами Нацiонального банку України.
У разi вiдмови прийняти вiд клiєнта розрахунковий документ банк у день отримання документа має зробити на його зворотному боцi напис про причину повернення документа без виконання (з посиланням на роздiл (пункт) нормативно-правового акта Нацiонального банку України, який порушено), вказати дату його повернення (за пiдписами виконавця i головного бухгалтера, завiреними штампом банку) та повернути документ клiєнту.
Вiдповiдальнiсть за правильнiсть внесених у розрахунковий документ даних, у тому числi номерiв рахункiв (у тому числі реєстрацiйних), кодiв банкiв, суми податку на додану вартiсть та кодiв бюджетної класифiкацiї несе пiдприємство чи фiзична особа, яка оформила документ.
Kлiєнт, виходячи iз своїх технiчних можливостей та технічних можливостей банку, в якому вiн вiдкрив рахунок, може подавати до банку розрахунковi документи як у паперовiй формi, так i у виглядi електронних розрахункових документiв (електронних повiдомлень) каналами зв’язку. Спосiб подання ним документiв до банку передбачається в договорi на розрахунково-касове обслуговування.
Паперовi розрахунковi документи, як правило, виписуються з використанням технiчних засобiв за один раз пiд копiрку у двох примiрниках, платiжнi вимоги та документи пiдприємств, якi обслуговуються в однiй установi банку, — в трьох примiрниках (якщо застосування копiрки неможливе, то на всiх тотожних примiрниках у правому верхньому кутi мають бути вмiщенi послiдовнi порядковi номери).
Kошти списуються з рахунку платника тiльки на пiдставi першого примiрника розрахункового документа.
Розрахунковi документи приймаються банками до виконання без обмеження їх максимального або мiнiмального розмiру суми.
Платежi з рахункiв клiєнтiв виконуються банками у межах залишкiв коштiв на початок операцiйного дня.
Банк платника приймає документи вiд клiєнтiв протягом операцiйного часу.
Операцiйний час — регламентований внутрiшнiм режимом роботи банкiвської установи час роботи з клiєнтами (в межах операцiйного дня), особливiсть якого полягає в тому, що всi розрахунковi документи, прийнятi банкiвською установою протягом цього часу, мають бути виконанi (перевiренi, переданi в банк одержувача (платника), оформленi необхiдними бухгалтерськими проводками за вiдповiдними рахунками тощо) в той же день.
Операцiйний день — частина робочого дня банкiвської установи, регламентована внутрiшнiм режимом її роботи (всi операцiї, здiйсненi протягом цiєї частини дня, вiдображаються в балансi за цей день).
Розрахунковi документи, що надiйшли до банку протягом операцiйного часу, виконуються в день їх надходження.
Розрахунковi документи, якi надiйшли пiсля операцiйного часу, банк виконує наступного дня або того ж дня, якщо це передбачено угодою про розрахунково-касове обслуговування.
На всiх примiрниках паперових розрахункових документів банк в обов’язковому порядку в правому верхньому кутi проставляє дату надходження цих документiв. Якщо документи надiйшли після закiнчення регламентованого банком часу роботи з клiєнтами, на них, крiм того, проставляється штамп “Вечiрня”. Дата виконання розрахункового документа проставляється в правому нижньому кутi.
У разi, якщо дата розрахункового документа збiгається з датою проводки його банком, дата отримання банком документа у правому верхньому кутi не проставляється.
Платіжна вимога-доручення — розрахунковий документ, який складається з двох частин:
верхньої — вимоги одержувача безпосередньо до платника про сплату зазначеної суми коштів;
нижньої — доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.
Платіжна вимога-доручення надходить до підприємства-платника із заповненою верхньою частиною від банку платника через банк одержувача. Після заповнення нижньої частини платником вона відправляється для виконання до банку платника.
Без згоди юридичних осіб та фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності - списання (стягнення) коштів, що перебувають на їхніх рахунках у банках, не допускається, за винятком випадків, установлених законами України, а також за рішеннями судів, арбітражних судів та за виконавчими написами нотаріусів.
Розрахунковий документ на безспірне списання (стягнення) коштів оформлюється на бланку платіжної вимоги і подається стягувачем, державним виконавцем (далі - стягувач) до установи банку, що його обслуговує, у трьох примірниках.
Платіжні вимоги приймає банк стягувача протягом десяти календарних днів з дня виписки. День заповнення платіжної вимоги не враховується.
Якщо платник та одержувач коштів обслуговуються в різних установах банку, то перший і другий примірники платіжної вимоги спецзв’язком надсилаються банком одержувача в банк платника, а третій видається на руки одержувачу коштів.
У банку платника перший примірник виконує функцію меморіального документа для списання коштів з рахунку платника, а другий видається платнику з випискою із особового рахунку.
У разі якщо платник та одержувач коштів обслуговуються в одній установі банку, то перший примірник вимоги залишається в документах дня банку, другий видається платнику, а третій - одержувачу коштів. Відповідальність за обґрунтованість і правильність внесення даних у розрахункові документи в разі безспірного стягнення та безакцептного списання коштів несе стягувач.
Документом, за допомогою якого банк здійснює списання з поточного рахунка підприємства плату за розрахунково-касове обслуговування, є меморіальний ордер.
Чек - документ, що містить розпорядження власника рахунка (чекодавця) установі банку-емітента (банку, що видає чекову книжку), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателеві (отримувачу коштів за чеком) зазначену в чеку суму коштів.
Чеки часто використовуються для розрахунків з юридичними і фізичними особами за отримані товари, виконані роботи, надані послуги з метою скорочення розрахунків готівкою. Розрахунки чеками можуть здійснюватися за допомогою:
а) чекових книжок, зброшурованих по 10, 20, 25 аркушів, що є бланками суворої звітності;
б) розрахункових чеків, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій.
Строк дії чекової книжки - один рік, а розрахункового чека - три місяці.
Невикористані розрахункові чеки після закінчення строку дії чекової книжки або використання коштів чекового рахунка підлягають поверненню до банку-емітента, який їх погашає. За бажанням клієнта банк може продовжити строк дії чекової книжки або поповнити її ліміт.
У разі припинення клієнтом подальших розрахунків розрахунковими чеками до закінчення строку дії чекової книжки та наявності закріпленого невикористаного ліміту, чекодавець подає чекову книжку до банку разом з платіжним дорученням для зарахування невикористаного залишку ліміту на той рахунок, з якого перераховувалися кошти.
При акредитивній формі розрахунків банк, за дорученням свого клієнта (заявника акредитива), зобов’язаний:
виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;
надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.
Загалом при використанні акредитивної форми розрахунків в операціях беруть
участь:
а) заявник акредитива - платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;
б) банк-емітент - банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту;
в) бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець матеріальних цінностей, виконавець робіт тощо).
г) виконуючий банк, що здійснює платіж за акредитивом.
Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються в договорі між заявником акредитива та бенефіціаром. Акредитиви бувають відкличні та безвідкличні, а також покриті та непокриті. Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром; безвідкличний може бути замінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий. Покритим вважається акредитив, для здійснення платежів по якому заздалегідь бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконую чому банку. Непокритий акредитив - це акредитив, оплата за яким при тимчасовій відсутності коштів на рахунку гарантується банком-емітентом за рахунок кредиту. Кожен акредитив призначений для розрахунків тільки з одним постачальником. Після відвантаження продукції бенефіціар подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива, виконуючому банку. При дотриманні всіх умов договору проводиться виплата за акредитивом. Інколи умовою виплати грошей з акредитива може бути акцепт уповноваженої покупцем особи, яка засвідчує в банку постачальника зразок свого підпису.
Інкасо - вид банківської операції, який полягає в отриманні банком грошей за різними документами (векселями, чеками тощо) від імені своїх клієнтів і зарахуванні їх в установленому порядку на рахунок отримувача коштів. На практиці інкасо використовуються при розрахунках з іноземними контрагентами. Цей вид розрахунків більш прийнятний для покупця і не гарантує здійснення оплати постачальникові.
Зараз усе більшого поширення набувають розрахунки за допомогою банківських платіжних карток (БПК). Такий вид розрахунків регулюється Положенням «Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням», затвердженим постановою Правління НБУ № 137 від 19.04.2005 р. (далі - Положення № 137). Банківські платіжні картки можуть застосовуватися:
для здійснення безготівкових розрахунків;
для отримання готівки;
для видачі зарплатні працівникам.
У перших двох випадках використовуються корпоративні банківські платіжні картки, які передбачають перерахування коштів на окремий банківський рахунок юридичної особи - картрахунок. Обов’язковою умовою при таких роз рахунках є підписання між банком та клієнтом договору обслуговування (еквайрингу), а також членство банку в міжнародній платіжній системі. У договорі серед інших умов передбачається комісійна винагорода банку за обслуговування, яка встановлюється переважно у відсотках від суми кожної операції, здійсненої з використанням картки.
БПК може бути зручною у використанні під час відряджень як у межах України, так і за кордоном. Переваги користування БПК особливо проявляються при перетині кордону. Згідно з Інструкцією «Про переміщення валюти України, інвалюти, банківських металів, платіжних карток через митний кордон України», затвердженою постановою Правління НБУ № 148 від 27.05.2008 р., резиденти і не резиденти можуть ввозити платіжні картки, емітовані банками України та іноземними банками і небанківськими установами, за умови усного декларування. Вивезення фізичними особами-резидентами платіжних карток, емітованих іноземними банками, здійснюється на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку на відкриття рахунка в іноземному банку, при обов’язковому зазначенні їх у митній декларації.
Підприємство може визначати осіб, які мають право використовувати корпоративні платіжні картки. У випадку якщо на один картрахунок видається декілька корпоративних карток, аналітичний облік ведеться в розрізі кожної картки.
Для оперативного ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обміну технологічною інформацією клієнти можуть застосовувати програмно-технічний комплекс «клієнт банку — банк» (далі — система «клієнт — банк»). Суть її полягає в тому, що розпорядник коштів підприємства, не виходячи із офісу, може контролювати рух коштів на рахунку. Доручення клієнт передає банку у вигляді електронної форми встановленого зразка.
Банківська частина системи «клієнт — банк» забезпечує перевірку наведених електронних підписів, якими користується підприємство, на кожному розрахунковому документі в електронному вигляді клієнта та за платіжним файлом.